У Лисичанську пересувний Освенцім для тварин везе Україну до середньовіччя

Висновки, зроблені громадською організацією «Спілка вільних журналістів «Природа над усе!»» після перегляду телевізійної продукції та вивчення інших матеріалів по проблемі пересувного крематорію у м. Лисичанську, що на Луганщині (наприклад, http://novosti.dn.ua/details/104776/ та http://www.top.lg.ua/news/?id=20277).

Повідомлення про ноу-хау лисичанських комунальників у сфері розв’язання проблеми безпритульних тварин випадково потрапило автору на очі в мережі Інтернет. Вразило те, що за начебто сухим викладенням інформації стоїть мовчазна згода журналістів на «нормальність» цього «сучасного», «екологічно чистого» методу. Журналісти (що вже казати про чиновників!) забули, що йдеться про мученицьку смерть тисяч тварин, що заборонено Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Оскільки цей лисичанський «винахід» у рамках навіть українського законодавства кваліфікується як злочин, ми намагалися відшукати відеодокази роботи цієї «екологічної» душегубки. І як же ми були здивовані, коли відео саме прийшло до нас в руки. Та ще й цілком в офіційній подачі: лисичанське телебачення послужливо надало свій творчий ресурс та ефір для реклами (!) цього маленького «освенціму»: http://lisichansk.com.ua/2009/12/818.

З першого погляду видно, що цей сюжет є неприхованою рекламою мобільного крематорію для утилізації безпритульних собак і котів у м. Лисичанську. Головний ветлікар м. Лисичанська пан Сіренко у своєму інтерв’ю залякує населення епідемією сказу, аби виправдати жорстоке знищення тварин: «Проблема бешенства остаётся актуальной и до сегодняшнего дня. Если обратиться к цифрам, то скажем так: за 2008 год пострадавших составило 194 человека. И за 9 месяцев 2009 года - 141 человек. Тенденция остаётся, можно сказать, на том же уровне».

Тенденція чого? Сказу? Якщо в Лисичанську 194 людини постраждало від сказу – це вже національна катастрофа, оскільки навіть поодинокі випадки сказу – це вже майже епідемія, про яку Украъна мала б інформувати ВООЗ. Однак така інформація в шановану організацію не поступала. Головний ветлікар м. Лисичанська, як людина, що узгоджує свої слова з позицією місцевої влади, маніпулює словами і цифрами та кривить душею. Вочевидь, випадків сказу в Лисичанську нема, йдеться про кількість скарг на покуcи. Однак, не уточнюється, чи це були безпритульні собаки, чи собаки власників.

Лисичанська влада вихваляється тим, що не шкодує коштів задля вирішення проблеми безпритульних тварин. Мобільний крематорій обійшовся бюджету міста у 198 тис. грн. Дивує, що залізне одоробло, яке лише за назвою є сучасним (це ж треба було нагромадити іноземні слова, щоб так назвати примітивну середньовічну топку на колесах!) було оцінене у таку кругленьку суму. Однак кошти на собачу бійню чиновники платили не зі своєї кишені – за рахунок лисичанських податківців.

Але повернімося знову до суми у 198 тис. грн. Оголошено лише про разову затрату, а слід враховувати, що у цьому агрегаті працює 3 людини (водій, ловець і оператор), отже, йдеться про щомісячні виплати зарплати трьом людям – а це ще додаткові кошти. Слід врахувати також витрати на пальне, на сервісне обслуговування автомобіля, ветпрепаратів для знерухомлення тварин тощо. Цих коштів було б достатньо, щоб вирішити проблему шляхом стерилізації у невеличкому містечку, де мешкає трохи більше 100 тис. населення.

Щодо гуманності, яка так важко приживається на українських теренах. Тут лисичанці постаралися виглядати сучасними: не кулями прикінчують нещасних, не палицями добивають, і шкури живцем не здирають – браво! Все «по-модньому», що тобі та Європа! На безпритульних тварин полюють з пневматичною рушницею, що стріляє шприцами з отрутою. Закупка отрути – це окреме питання.

Повернімося ж до методів відлову тварин у Лисичанську. Відомо, що така зброя вважається в Україні гуманнішою за вогнепальну, чиновники навіть засвоїли зручний для них евфемізм: евтаназія, тобто присиплення. Однак, далеко не усім відомо, (а комунальникам невигідно, щоб це було відомо), що ловці тварин широко застосовують курареподібний препарат дитилін, який знерухомлює тварину, однак вона не втрачає свідомості та чутливості. Дитилін у певних дозах призводить до смерті тварини, але ця смерть є дуже болісною і довготривалою. Дитилін заборонений міжнародними конвенціями та Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

Враховуючи ставлення комунальників до усього живого (як до людей, так і до тварин, а особливо до безпритульних, яких вони записали у статус сміття), неможливо уявити, щоб лисичанські комунальники наповнювали свої літаючі шприци більш дорогими снодійними препаратами. Отже, можна припустити, що лисичанські «бійці» кидають тварин у топку ще живими.

Мобільний крематорій підлягає транспортній муніципальній службі. Директор лисичанської транспортної служби пан Басюк каже, що його служба готова надати свої послуги по вирішенню проблеми безпритульних тварин у такий спосіб і в інших районах області. Враховуючи ставлення українців до тварин (про що свідчать хоча б сповнені ненависті та позбавлені здорового глузду численні коментарі під публікаціями будь-яких зоозахисних матеріалів), така практика не виключена, хоча і є незаконною.

Ще не так давно, як повідомляють лисичанці, бездомних тварин у Лисичанську розстрілювали з вогнепальної зброї. І яких результатів осягнули через вбивство? Самі ж комунальники в дуеті з журналістами волають про нестерпну кількість бродячих собак. От вам і доказ: система «впіймай і вбий» не працює для зменшення тварин – вона лише наповнює кишені гицелів-чинуш.

Робота мобільного крематорію є порушенням Закону України: «Про захист тварин від жорстокого поводження» (ст. 5,). А рекламний ролик душогубки є пропагандою жорстокого ставлення до тварин згідно «Закону про інформацію» (ст. 46).

Однак, лисичанські розумники, схоже, зацікавлені не у зменшенні кількості (все одно ж убиватимуть!), а у втіленні свого страхітливого «ноу-хау». Наче живуть лисичанці на окремій планеті й не чули ані про закон на захист тварин, ані про європейський шлях вирішення проблеми. Але навіщо їм та Європа, якщо є свій простий «дідівський» метод: піймав, убив, спалив і попіл по вітру розвіяв. Таку методу лисичанці вважають взірцем розв’язання проблеми! Посадовці комунальних служб Лисичанська стверджують, що це екологічно й сучасно (!!!). Оце прославилося містечко: Салтиков-Щедрін зі своїм безсмертним твором про місто Глупов просто відпочиває!

Анжеліка КОМАРОВА, голова СВЖ «Природа над усе!»