Переписування історії. Оцінка док...

Переписування історії. Оцінка доказу по-юридичному

Подробиці

Опубліковано 06.03.2010 15:19

Автор:

Одна з найбільших трагедій українського народу полягає в тому, що довгий час в силу статусу гнобленої та бездержавної нації, його історія була написана в більшості випадків окупантами та / або його агентами. Україна майже 20 років незалежна. Проте деякі держави, напр. Російська Федерація, яка з кожним днем все більше виступає дійсним наступником інтересів як царської Росії, так і СРСР, не змогли з цим погодитися. Інші, які здружилися з Україною (напр. Польща) не можуть погодитися відредагувати історію імперіалістичного минулого. І навіть ті агенти, які самі протягом багатьох років не мали держави і були пригнобленими, продовжують шукати нових демонів, щоб уникнути відповідальності за провини минулого і зберегти вогонь пам'яті власних трагедій (наприклад євреї).

28 жовтня 2008 постійний представник Російської Федерації при Об`єднаних Націях Віталій Чуркін провів прес-конференцію в ООН у Нью-Йорку, де хвалився успіхами Росії у справі протидії спробам України включити Великий Голод 1932-33 років до порядку денного 63 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Він виступив з осуджуванням спроби України «політизувати Великий Голод 1932-33 років». У ході своєї промови він зазначав беззаперечним доказом сучасного політичного мислення в Україні те, що Україна сьогодні реабілітує нацистських посібників, таких як Генерала Української Повстанської Армії Романа Шухевича.

5 травня 2009 в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, в Постійному Представництві Російської Федерації при Організації Об'єднаних Націй, відбувся брифінг під назвою "Підсумки та уроки Другої світової війни і сучасність". Захід відкривав і проводив Ілля Рогачов, заступник Постійного Представника Російської Федерації при ООН. У своєму вступному слові пан Рогачов сказав: «Незважаючи на трагічні уроки Другої світової війни ми часто є свідками відродження практики сприянь ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації та ксенофобії. На жаль, ряд країн останнім часом неприховано проводить політику представлення героями тих, хто брав участь в нацистських злочинах;

...Зовсім недавно ми стали свідками профанації або бездіяльності з боку української влади... Відкрите прославлення... бійців Української Повстанської Армії, які заплямували себе злочинами проти тих, хто воював у лавах антигітлерівської коаліції, оголошення нациста Романа Шухевича Героєм України, руйнування і осквернення пам'ятників радянським воїнам, все це ланки одного ланцюга практичних заходів, спрямованих на переписування історії Другої світової війни і прищеплення відверто профашистської ідеології у свідомості нинішнього і майбутніх поколінь.

25 січня 2010 року Міжнародна рада Російських Співвітчизників зібралася в ООН на конференцію, щоб розглянути свої досягнення та усунутити проблеми. Розгляд переріс в наклеп Росії відносно сусідів, зокрема Латвії, яка мала сміливість наполягти на робочому знанні латишської як попередньої умови для отримання громадянства, і України, де росіяни зазнали зменшення українського державного фінансування своїх культурних і мовних ресурсів. Обурення російських співвітчизників з України включало і намагання українського уряду реабілітації та героїзації «фашистських посібників» Бандери, Шухевича і ОУН-УПА.

У листопаді 2009 року, Джон Гімка, історик з Альбертського університету, представив на розгляд сорок першого національного з'їзду американської асоціації з розвитку славістики в Бостоні працю «Українська Повстанська Армія і Голокост». Пан Гімка побудував свою презентацію як обговорення власних джерел і матеріалів про причетність УПА до вбивства євреїв. До його честі Гiмкa визнав, що його робота була оплачена стипендією музею Меморіалу Голокосту. Це говорить про мотив. Простіше кажучи, за винагороду пан Гімка повинен був створити одного (або більше) демона.

7 лютого 2010 р. колега пана Гімки по Університету Альберти Девід Maрплес опублікував статтю в "Edmonton Journal" про нагородження Україною Степана Бандери, в якій зовсім несподівано і без жодних доказів або посилань стверджував: члени ОУН-Б очолили погроми влітку 1941 року в Львові, коли було вбито близько 4000 євреїв.

І зовсім недавно горезвісний журналіст Марк Еймс, однаково добре відомий за його роботами як в Сполучених Штатах, так і в Москві, написав статтю в "The Nation". Його метою була критика Президента України Віктора Ющенка і включення до гріхів президента вшанування українського націоналіста Степана Бандеру. Містер Еймс пише «сили Бандери брали участь у масових вбивствах євреїв у Львові і інших районах Західної України, де євреї колись процвітали».

Для тих, хто не знайомий з паном Еймсом, світло на його лояльність проллє попередня писанина, серед неї аналіз конфлікту 2008 р. між Росією та Грузією. Пан Еймс- на боці Росії.

Ви розрізните тут подібність? Тим не менше, серед всіх вищезгаданих тільки пан Гімка намагався обґрунтувати свої твердження, тому розберімося з деякими його роботами в області Бандери, Шухевича і ОУН-УПА. Принагідно зазначу, що в приватному спілкуванні пан Марплес підтвердив, що спирається на науковість пана Гімки.

Джон Гімка був відомим радянським апологетом і залишається наклепником України. Одна з його основних цілей є Великий Голод 1932-33 років, в якому він намагається мінімізувати його значення за рахунок скорочення числа жертв. У своєму нинішньому нападі на ОУН-УПА та її лідерів пан Гімка вирішив спиратися на покази свідків. Це значущий фактор сам по собі, тому що з юридичного боку, свідчення очевидців мають деяку доказову силу, в той же час вважаються самими ненадійними, часто зіпсовані провалами в пам'яті, прикрашені і т.д. Разом з тим це служить пану Гімці найкраще і навіть ті докази, що він використовує, можна поставити під сумнів.

В одній зі своїх публікацій, написаних для демонстрації того, що 1 липня 1941 року, ОУН нібито очолила погром у Львові, пан Гімка пропонує свідчення такої собі Рози Вагнер, яка дала свої свідчення 1945 року в Кракові на прохання єврейського історичного інституту. Пані Вагнер описує події, що відбулися за участю її та інших євреїв у липні 1941 року у Львові, коли німці вторглися і совєти були змушені тікати. Пан Гімка сам датує ці події 1 липня 1941року.

Роза Вагнер описує свої власні та своєї родини страхи і переслідування з боку нацистів та місцевих мешканців Львова. Вона описує своїх гнобителів, як вуличників, міське шумовиння, чернь, орда, голота і бандити. Ні одного посилання на відношення їх до ОУН. Це явно не задовольняє пана Гімку, тому він спотворює, припускаючи, що Роза не мала можливості дізнатися, що її гнобителі з нещодавно сформованої української міліції, що складається з чоловіків на чолі яких ОУН. Гімкa пропонує на підкріплення доказів ідентифікаційну картку української міліції, що належать Івану Ковалишину. Картка ця не є перевіреною на достовірність, ні підписана або датована відповідальним офіцером. Інші очевидці погромів євреїв в той час у Львові вішають ярлики на поляків. Пан Гімка просто відкидає цей ярлик як помилковий.

Хоча є різні свідчення щодо індентифікації особистості злочинців львівського інциденту, безперечні факти такі: совєти залишили море крові, в'язниці завалені трупами українських в`язнів, накопичених протягом майже двох років від пакту Молотова-Ріббентропа до нацистського вторгнення в Західну Україну. Ще також безперечним є те, що багато євреїв служили в радянській таємній поліції в той період радянської влади в Західній Україні. Природно, пан Гімка не згадує про єврейську співучасть, яка може мати вказівку на мотив будь-кого з числа мешканців Львова.

Така то науковість пана Гімки протягом всієї його роботи з ОУН-УПА і Голокосту, принаймні те, що я перевірив. Його вищезгадана доповідь в листопаді 2009 про УПА і Голокост опирається виключно на покази свідків. Не пропонується ніяких документів. Фактор надійності є ще більш сумнівний у праці про УПА, так як свідчення Рози Вагнер, принаймні так як Роза описує події, це те, як вона сама бачила. Взагалі не є свідченнями всі без винятку "свідчення очевидців" очорнюючих УПА, а чутками, тобто мій друг розповів мені, що в селі УПА вбили євреїв I т.д. У випадках прямого звинувачення описова частина складається з боїв між УПА і радянськими партизанами чи Польською Aрмією Крайовою, до яких входять люди, які виявилися євреями. Само по собі бути євреєм, звичайно, не було підставою для вбивства, але бути євреєм не надавало імунітет від вбивства, коли б`єшся на боці ворога.

Моя стаття не є науковою спробою спростувати всі звинувачення в співучасті ОУН, УПА, Шухевича і Бандери в Голокості. Це, однак, імпічмент праці, що передбачувано порочить науковість, праці, яка насправді не є наукова взагалі. Звинувачення у співучасті ОУН, УПА, Шухевича і Бандери в Голокостi на даний момент є новою вигадкою, оскільки жодне з вище згаданого не було прийнято до уваги на Нюрнберзському процесі. Радянський головний прокурор Руденко, безумовно, мав доступ до радянських архівів, свідчення свідків та інших доказів. Справу закрито!

Аскольд С. Лозинський

Джерело: ukrnationalism.org.ua

Наступна стаття »