Розділення України: велика містиф...

Розділення України: велика містифікація українського політикуму

Подробиці

Опубліковано 23.05.2010 11:42

Автор:

Починаючи з часів Помаранчевої революції, Україну розділили на два табори: помаранчевий та біло-синій. І провели поділ у такий спосіб, що у великої кількості людей викликали неабияку ненависть до опонентів. Більше того, навіть в родинах люди пересварились, оскільки одні голосували за помаранчів, а інші - за донів.

І ось маємо результат: і ті, і інші вже побували при владі, і на ділі довели свою неспроможність керувати країною. І якщо спочатку розчарування отримав помаранчевий електорат, то тепер вже ті, хто підтримував Януковича за межами донецької області, розгублено поводять плечима, оскільки наочно бачать, як ця команда працює.

А діяльність нинішнього уряду мало чим відрізняється від уряду тієї ж Тимошенко. Все той же ручний механізм керування економікою країни, ті ж окозамилюючі солодкі фрази про підвищення соціальних стандартів. І такий же тиск на малий і середній бізнес і бажання якомога більше зібрати податків з уже майже збанкрутілих підприємців.

Тож люди вже починають замислюватись: а чи був розбрат? Чи дійсно настільки помаранчеві і біло-голубі відрізняються один від одного (якщо відкинути риторику?). На словах між ними дуже багато відмінностей, але насправді вони пречудово разом живуть у Конча Заспі по сусідству, разом відвідують ресторани і п’ють коньяк.

Проте обом таборам потрібно, аби люди лишались у стані агресії один до одного, адже допоки вони поділені, а поділом виступають ідеологічні (чи будь-які інші) ідеї, ними можна керувати, а самим політикам продовжувати розкрадати країну, зовсім не замислюючись над тим, як живе електорат.

Щоправда, більшість громадян вже потроху починають це усвідомлювати. На зміну затьмареному усвідомленню: «Я проти», приходить прозріле «Що далі?». А тут вже не до політичних симпатій, оскільки симпатизування лишилося позаду, а реалії сьогодення зазначають, що 80% населення України перестало нормально харчуватись і останні декілька років тільки те й робить, що змінює раціон, переходячи на більш дешеві продукти харчування.

І що, їхніх політичних симпатиків це цікавить? А ні трішечки. Якраз ці симпатики свого раціону не змінювали. Навіть більше: багато хто з них під час кризи збільшив свій капітал удвічі, а то й утричі. Так що криза торкнулась лише пересічних українців. Українських політиканів і олігархів вона не зачепила. А якщо взяти до уваги, що Ющенко під час останніх днів свого президентства робив все від нього залежне, щоб догодити Януковичу і допустити його до влади (взяти хоча б підписаний ним закон у проміжках між турами виборів, що призвів до змін у роботі виборчих дільниць і надав можливість для фальсифікацій волевиявлення громадян, що аж ніяк не могло статись у цивілізованій країні, оскільки суттєво впливало на вибори як такі), то стає зрозуміло, що у того ж Януковича він отримав певні гарантії свого експрезидентства і існування бізнесу свого брата – Петра. То чи є вони ворогами? Можливо, ідеологічно вони дещо відрізняються (принаймні про це говорять і Ющенко, і Янукович), але гроші давно їх помирили, а тому нинішні заявки Ющенка ні що інше, як простий підлив масла у вогнище, аби те хоча б тліло. А Тимошенко? Вона і її команда відрізняються від двох вищезгаданих героїв? Насправді – не дуже. І те, що з її команди (як і з команди Ющенка) поперелізали щурі до більш теплого і прикормленного місця, це ще раз доводить.

Але Янукович, Ющенко і Тимошенко і надалі ведуть ідеологічну війну серед населення за принципом: він – кака, тоді як самі анітрохи від тієї «каки» не відрізняються. А якщо ще взяти до уваги, що усі ці особи попроводили до рад усіх рівнів більшість своїх родичів, а родичі поприлаштовували до різних партій вже своїх рідних та близьких, то стає зрозумілим, що уся різниця між цими політичними партіями – це виписана на папері ідеологія. На ділі вони мають одне єдине бажання – дорвавшись до влади, сісти на грошові потоки. І їм байдуже, як живуть люди в Донецьку і Луганську, або у Львові чи Тернополі. Ті, хто втрапив до влади будь-якого рівня, вже не переймається проблемами людей. Люди їм потрібні лише під час виборів, як електорат, який своїм приходом на виборчу дільницю створить імітацію демократичних виборів.

Тож українцям, де б вони не жили, на західній Україні чи на східній, вже давно потрібно усвідомити, що про них ніхто не потурбується, якщо вони самі не замисляться над зміною свого життя. Господь Бог парламентських іуд допоки не карає, але вони відіграються на усіх українцях, роблячи їх з кожним днем біднішими. І єдина мета усіх сьогоднішніх можновладців - це безпека власного капіталу та забезпечення майбутнього своїм онукам і правнукам. І, звісно, за рахунок інших українців, незалежно від того, до якого електорального поля вони відносяться - помаранчевого чи біло-блакитного.

Роксолана МАЙ

Наступна стаття »

Коментарі

+0 #1 Микола 24 мая 2010 г., 09:24:03

Це, що робиться в Україні - називається керований хаос.Нас навмисно ділять на синіх,жоовтих, червонихі.тд. А вечером дійсно пють коняк та ділять бариші. Населення виставляють просто за дурнів.Но ми ж мовчимо. Мабуть подобається бути рабом.

+0 #2 Никифор 24 мая 2010 г., 14:56:32

З Божої волі, 1991 р. Україна здобула свою незалежність саме як єдина, соборна держава. Й такою вона залишиться назавше! Як би її не намагалися поділити, розколоти ті чи ті політики - як всередині, так і поза межами України.