​І знову Європейський суд з прав людини забив гол в ворота України

Європейський суд визнав порушення статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції з прав людини у справі «Aviakompaniya A.T.I., ZAT v. Ukraine». Обставини, які призвели до порушення, не нові. За аналогічними обставинами Європейський суд вже визнавав порушення Україною своїх зобов’язань за Конвенцією у справі Sokurenko and Strygun v. Ukraine (nos. 29458/04 and 29465/04), Bazalt Impeks TOV v. Ukraine (no. 39051/07, 1 December 2011), Veritas v. Ukraine (no. 39157/02, 13 November 2008).

У всіх цих справах Європейський суд визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в зв'язку з тим, що Верховний Суд України, постановивши рішення у справі заявника, вийшов за межі своїх повноважень, які встановлено в Господарському процесуальному кодексі. Такий вихід за межі повноважень Європейський суд оцінив як «суд невстановлений законом».

Ну таке... помилки бувають, але насправді показовим у всій цій історії є намагання Верховного Суду України поміряться силою з Європейським судом, оскільки після першого рішення з відповідними висновками у справі Sokurenko and Strygun v. Ukraine Верховний Суд України продовжив свою практику, ігноруючи висновки Європейського суду. І відповідь не забарилась… Дуже коротко і толерантно Європейський суд у наступній справі з аналогічними обставинами зауважив, що «всупереч ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Верховний Суд України проігнорував висновки Європейського суду, викладені у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України», яке на час провадження у справі заявника вже було перекладено українською мовою і надруковано в офіційному юридичному виданні» (п. 24).

Красиво, правда?

Після цього була справа «Бочан проти України №2», в якій Європейський суд вкотре відповів Верховному Суду України:

«Суд зауважує, що обґрунтування Верховного Суду України становило не просто інше розуміння правового документу. Суд вважає, що обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити лише як «грубе свавілля» або «відмову у правосудді» у тому розумінні, що викривлений виклад рішення 2007 року у першій справі «Бочан проти України» (Bochan v. Ukraine) призвів до руйнування намагань заявниці домогтися розгляду у рамках передбаченої національним законодавством процедури касаційного типу її майнових вимог на підставі рішення Суду у попередній справі (див. пункти 51-53). У зв’язку з цим слід зазначити, що у своєму рішенні 2007 року Суд встановив, що, зважаючи на обставини, за яких Верховний Суд України передавав справу заявниці до нижчестоящих судів, сумніви заявниці щодо безсторонності суддів, які розглядали справу, включаючи суддів Верховного Суду України, були об’єктивно обґрунтованими».

В окремій думці до цього рішення судді Юдківська та Лемменс зазначили:

«У зв’язку з цим ми повторюємо, що положення Конвенції слід тлумачити як такі, що гарантують права, що є практичними та ефективними. Принципове наголошення на незмінності ухвалених на національному рівні рішень, визнаних Судом такими, що порушують положення Конвенції, може значною мірою означати позбавлення рішень Суду їхнього реального впливу, таким чином перетворюючи страсбурзький засіб юридичного захисту на ілюзорний».

До речі, таке ігнорування порад дорослих коштує дітям 2700 євро.

І головне у справі «Aviakompaniya A.T.I., ZAT v. Ukraine» Уряд пропонував врегулювання спору на підставі односторонньої декларації. Це означає, що Уряд визнає порушення і пропонує сатисфакцію. Прийняття такої декларації в принципі залежить від Європейського суду, згода заявника необов'язкова. Але і тут ЄСПЛ не підвів. Виплата сатисфакції і визнання порушення - це ще далеко не все. Конвенційний механізм захисту був би ілюзорним і неефективним у разі, якщо б держава могла тільки платити за порушення і не відновлювати порушені права. У цьому і була проблема у справі, оскільки рішення ЄСПЛ про схвалення односторонньої декларації не дозволяє заявнику домогтись перегляду своєї справи з дотримання всіх прав, гарантованих ст. 6. Тому ЄСПЛ відмовив Уряду і визнав порушення. Коли ми вже по дорослому будемо відноситись до своїх зобов'язань?

Ірина Кушнір, facebook.com

Фото lepetitjuriste.fr