Держава і громадяни: бій за землю

Подробиці

Опубліковано 29.08.2010 14:14

Автор:

Увесь час існування людства питання землі ставало фактором для розв’язання військових дій. Та воно й зрозуміло: чим більшими земельними наділами володієш – тим більша влада. І в наші часи боротьба за землеволодіння – це боротьба за владу. І хоча за усіма показниками землі в Україні достатньо, аби усі бажаючі українці могли отримати невеличкий клаптик задля ведення господарства або будівництва житла, на практиці ж поділ та перерозподіл землі відбувається постійно. Особливо у столиці, Криму, або якомусь елітному селищі на кшталт Конча-Заспи.

А тому громадяни завжди з острахом сприймають прийняття парламентом України законів, що покликані урегульовувати земельні питання, позаяк найчастіше у суть таких документів закладають і певні корупційні схеми, використання яких при потребі дозволятиме проводити переділ земельних наділів, які вже мають господарів.

І, загалом, люди бояться не даремно. З часу прийняття закону № 1559 " Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" вже відбулось мінімум декілька випадків, коли цей закон використовували не для захисту інтересів громадян або суспільства, а саме для того, щоб відібрати у людей їхні земельні наділи для певних корисливих цілей в інтересах певних осіб. Найяскравішим прикладом застосування цього закону в корисливих цілях певних осіб є ситуація, що склалася у Лісниківській сільській раді , коли за її рішенням городи (близько 300 гектарів землі), якими мешканці користувались із споконвіку, було вирішено відчужити для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, але насправді - для будівництва житлових будинків. І хоча подібне мотивування йшло врозріз навіть з прийнятим законом, сільська рада хотіла відібрати у людей землю, спираючись саме на цей документ.

Щоправда, цією проблемою зацікавилась прокуратура (позаяк у виниклій ситуації вже занадто нахабно місцева влада хотіла використати застосування цього закону на свою користь), проте говорити про те, що подібних інцидентів більше не виникатиме, важко. І тому громадянам, які мають земельні акти на землю, треба знати деякі нюанси юридичного захисту, аби у випадку неправомірних дій зі сторони селищної чи обласної рад вміти захистити свою ділянку.

Як зазначив Віталій Сигидин, адвокат компанії Легітимус, прийняття цього закону є прогресивним, позаяк раніше питання відчуження землі у випадках суспільної необхідності (а воно інколи таки поставало) було неврегульованим. А тому, за необхідності, вирішувалось загальними положеннями Земельного кодексу.

«Але правовідносини між державою і громадянами у випадку відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності потрібно було врегульовувати. І зробити це можна, лише прийнявши відповідний закон. Тож поява цього закону, це – правильний крок, оскільки тепер, принаймні, існують норми і правила, за якими повинно відбуватись відчуження земельної ділянки або об’єкту нерухомості. Проте потрібно чітко розмежовувати поняття «суспільна необхідність» і «суспільна потреба». І хоча за цим законом вони і визначені, але їхні формулювання дуже розмиті і між ними існує дуже тонка межа» - зазначає Віталій Сигидин.

На думку адвоката, можна говорити про те, що законотворці інколи свідомо йдуть на подібні, доволі розмиті, трактування певних визначень у законодавстві, аби потому вже юристи могли їх використовувати у такий спосіб, як зручно у виниклій ситуації зацікавленій особі, яка (найчастіше) або засідає у парламенті, або має там свого представника, а, отже, замислюється над тим, як полегшити людям при владі проведення переділу землі, власності та приватизації чи реприватизації підприємств, позаяк такою особою може бути і вона.

Та як би не було, а зважаючи на те, що на початку 90 років минулого століття відбувалось хаотичне розпаювання українських земель, під час якого не враховувались перспективи розвитку населених пунктів, держава повинна була якось урегулювати це питання, оскільки, як виявилось, при потребі зведення потрібного державі об’єкту (як у випадку з проведенням Євро-2012) будувати його не було де. Тож поява такого закону – це, все ж таки, певне врегулювання відносин між державою, владою і громадянами у питаннях землевпорядкування.

Та, як вже зазначалось, приймаючи цей закон, законодавці заздалегідь пішли на те, аби закласти у нього певні «слизькі» норми, які можуть використати особи, що у певній мірі дотичні до парламенту і мають можливість вже як фізичні особи брати участь у розпайовуванні української землі.

І, як нині наголошують юристи, закон № 1559 містить в собі певну кількість корупційних шляхів, а також неоднозначних норм, що дає можливість проведення непрозорої процедури відчуження землі для суспільних потреб або суспільної необхідності.

«Хочу зазначити, що у рамках цього закону визначений конкретний перелік потреб, через які може бути відчужена та чи інша земельна ділянка або об’єкт нерухомості. Хоча серед переліку є такі пункти, що є неоднозначними, як, наприклад, «забезпечення національної безпеки і оборони». І як не гірко це визнавати, але під цю категорію можна «притягнути за вуха» будь-яке використання земельного наділу. Це ж можна говорити і про пункт відносно примусового відчуження у державну власність з мотивів суспільної необхідності ділянки виключно для будівництва лінійних об'єктів і об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафтових та газових терміналів, електростанцій та об'єктів, необхідних для їх експлуатації), позаяк треба усвідомлювати, що у людини можуть забрати земельну ділянку, що призначена для фермерського господарювання, але знаходиться недалеко від магістрального шляхопроводу, наприклад, для того, щоб забезпечувати обслуговування шляхопроводу, але на практиці на цій ділянці згодом побудують який-небудь логістичний центр» - зазначає Віталій Сигидин.

Тож і виходить, що неконкретність у визначенні певних норм цього закону надає широке поле для корупційних діянь і зловживань, а отже деякі ради із задоволенням можуть їх використовувати. А от позитивною рисою цього закону є те, що у ньому зазначено, що згідно Конституції право власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим його протиправно.

Також громадянам потрібно знати, що якщо з’являється потреба суспільної необхідності або суспільної потреби у вилученні земельної ділянки, або об’єкту нерухомості, то таке вилучення не може бути безоплатним. Але, як наголошує пан Віталій, питання ціни може бути спірним, позаяк оплата повинна відбуватись за кошти або органів місцевого самоврядування, або осіб, які ініціювали процес відчуження. І якщо власника ділянки не влаштовує оцінка його майна, то інше оцінювання він вже повинен проводити за власний кошт. Проте в законі не визначено, яку оцінку майна в кінцевому результаті буде застосовано: ту, яку запропонували ініціатори відчуження, чи яку вимагає господар ділянки.

Також існує вірогідність того, що відчужену землю в подальшому можуть використати не за тим цільовим призначенням, з метою якого і відбулося відчуження. Завжди існує вірогідність того, що викупивши потрібний наділ, орган самоврядування використає цю ділянку для інших потреб. І хоча законом № 1559 заборонено використання відчуженої ділянки за іншим цільовим призначенням, проте відповідальності за подібне порушення не існує, та й особа, яка придбає відчужену земельну ділянку, набуватиме право власності на цю землю, а в майбутньому зможе змінити цільове призначення ділянки та використовувати її у відповідності до нього.

Існує проблема і в тому, що громадянин, який стикнувся з тим, що його земельну ділянку хочуть використати для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, може мати головний біль з приводу отримання нормальної оплати за свою власність (про це читайте докладніше в наступних матеріалах).

Проте у людини, яка не погоджується з діями органу влади чи державного самоврядування, завжди лишається можливість звернення до суду, а то й до прокуратури. Тим паче, якщо вже під час переговорів стає зрозумілим, що цю ділянку, або об’єкт нерухомого майна, просто хочуть відібрати у нинішнього господаря. І прокуратура повинна розібратись - наскільки ініційована суспільна необхідність відчуження землі або об’єкту є обґрунтованою.

Хоча й сама особа може пересвідчитись у тому, наскільки заяви представника органу влади чи державного самоврядування щодо необхідності відчуження його власності відповідають суспільній необхідності, адже якщо насправді передбачено щось будувати або прокладати дорогу, то для суспільної необхідності повинні викуповувати не одну ділянку, а декілька, принаймні ті, що розташовані поряд із цією. І якщо виявляється, що відчужувати вирішили лишень одну ділянку (наприклад , посеред села або біля озера чи ставка), то вже є мотив звертатись до прокуратури. А вже ця структура повинна перевірити, наскільки відчуження земельного наділу або об’єкту є насправді суспільно необхідним. Також прокурорське втручання дозволить виявити, чи існує генплан щодо реконструкцій селища або прокладання дороги державного чи місцевого значення. А от якщо вже прокуратура не виявить ніяких порушень, а людина все одно не погоджується з тим, що її ділянку відчужують для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, то єдине, що лишається особі – звертатись до суду.

Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »