​Проповідь про відповідальність

Варто згадати промову Президента Зеленського 2 травня 2019 року: «За мого президентства стосунки з підприємцями будуть прозорими. Більше жодних кулуарних перемовин з олігархами, нічних візитів до АП і прихованих від суспільства домовленостей. Тому офіційно запрошую представників великого середнього та малого бізнесу на зустріч вже найближчими днями. Пора всім працювати на країну по прозорих правилах».

Не сталося як обіцялось!

Рівень життя народу в усі часи залежав від сформованих у країні відносин можновладців і простих людей. Особливо зараз, коли кожному загрожує смертельна хвороба. Наслідок цих відносин - інтереси людей, їх бажання проявляти ініціативу, підприємливість, вкладати свої сили і кошти в бізнес.

Але, на жаль, в Україні жодна влада ніколи не робила ставку на ініціативу громадян, на середній клас, підприємців. Та і розвитком економіки не дуже опікувались.

А чинниками прогресу є саме підприємці, вони освоюють виробництво нових продуктів, нові послуги, створюють робочі місця, а не жирують на бюджетних грошах. Без підприємців економіка витратна і неефективна. Звичайно підприємці бувають різні. Є такі, як Генрі Форд або Ілон Маск, тисячі українських підприємців, які «заточені» на реалізацію проривних ідей, освоєння нового. А є нібито «підприємці», що гребуть безсоромно в кишеню із державного бюджету сотні мільйонів... Для розвитку економіки і підвищення рівня життя треба всіляко стимулювати перших і обмежувати других, потрібен контроль «знизу». Але як це зробити, коли «верхи» не хочуть/не допустять, а «низи» не можуть?!

Необхідні реальні реформи, але не на словах і в проектах в офісах «швидких економічних перетворень». Неодмінною умовою проведення реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня, є заміна нинішнього феодально-олігархічного ладу на правову демократичну державу – це основна вимога нашого часу. Має бути відхід від відносин, схожих на відносини італійської мафії та її данників, треба замінити нинішню корумповану «еліту» на людей, що представляють інтереси народу. Створити систему стримувань і противаг у владі.

Ініціатива громадян, їх заповзятливість, нетерпимість до убогості і злодійкуватості влади, схильність до винахідництва і знаходження нестандартних рішень — ключова умова економічного успіху народів. Найбільшого домоглися ті країни, де давно сформувалось громадянське суспільство (у нас тільки про це міркують «модні експерти» на ТБ), де ініціатива громадян є основним двигуном розвитку економіки і соціальної сфери.

Українці, як показує історія, завжди вміли налагоджувати торговельні відносини з іншими народами, виявляли самостійність і багато чого домагалися. А сьогодні, якщо порівняти нас з європейцями і американцями за відсотком громадян, готових відкрити свою справу або зайнятися винахідництвом, раціоналізаторством, то ми програємо багаторазово. Причини очевидні – бідність, брак коштів, страх брати на себе відповідальність, «беспредел» контролюючих органів, порушення прав людей.

Не може бути ніякої економіки в Україні, де майже 50 відсотків працездатного населення — бюджетники і працівники, пов'язані з субсидуванням їх роботи бюджетами різних рівнів (комунальні підприємства).

Ну і головне те, що в країні сильним гальмом самостійності є залежність бізнесу від прихильності або участі в ньому корумпованих представників влади. Цим ми нічим не відрізняємося від Нігерії або інших найвідсталіших країн Африки.

Підприємець змушений йти на поклон з «відкатом» до негідника-податківця, митника, пожежника, намагаючись відкрити свою майстерню, кафе, міні-завод... Ти ще нічого не заробив, а вже потрібно «віддати йому «його» частку».

Це традиція! Жахлива за своєю сутністю, і у нас немає інститутів, які зламали б ці історично сформовані звичаї. А те, що середній клас, самодостатні люди — фундамент сучасного суспільства, запорука виходу нашої країни з середньовіччя-совковості, розуміють навіть не всі наші співвітчизники, які страждають соціальним інфантилізмом та потребують опіки з боку влади. Їм доведеться змінити свої погляди, а це важке завдання.

Наша країна не пройшла європейських курсів модернізації. Соціалізм з його приматом бюрократії виявився кроком назад в нашому розвитку.

Корисний досвід Грузії, де усунення бюрократичних перепон у веденні бізнесу і скорочення звітності дали потужний поштовх розвитку економіки. Чиновники були поставлені в жорсткі рамки за часом реагування на запити підприємців і населення. З 18 міністерств залишилися 13, з 52 відомств — 34, у тих установах, що залишились, персонал скоротили майже вдвічі. Кількість ліцензій і дозвільних процедур скоротили з 1 тис. до 140, скасували практично всі держстандарти. В основу системи дозвільних документів в Грузії покладено досвід Швеції та Нової Зеландії.

Держава відмовилася від володіння банками та іншими посередницькими фінансовими інститутами. Зняті обмеження на конвертацію ларі, забороняються будь-які обмеження на рухи капіталу. Грузія практично повністю відкрила фінансовий і біржовий ринки для міжнародної конкуренції, іноземні банки категорії А+ і вище можуть входити на грузинський ринок без обмежень. Американський журнал Forbes назвав Грузію найбільш ліберальним режимом Європи і четвертим у світі після Катару, ОАЕ і Гонконгу.

Максимально спростили податкове законодавство, зменшивши загальне фіскальне навантаження, з 22 податків залишилося 4. Одночасно скоротили ставки податків, прибуткового — до 12%. Замість 16 митних тарифів, які доходили до 30%, залишилося три — 0%, 5% і 12%, Тут був запозичений досвід Сінгапуру і Гонконгу. У результаті реформ за кілька років злиденна і напівзруйнована держава перетворилася на таку, що бурхливо розвивається.

Свобода підприємництва означає можливість людям працювати і заробляти, платити податки, це головна складова свободи творчості. Але підприємництво — творчість своєрідна, орієнтована не на відкриття, а на вигоду. Воно завжди корисливе, у цьому його природа. Звідси і користь для всього суспільства. І тут інноваційна економіка вимагає зміщення балансу в бік більшої свободи.

Підприємець — головний споживач інновацій. Немає його, і нікому адресувати винаходи, продукцію. Більше свободи підприємництва — більше і попит на інновації. Але наші підприємці витрачають на нововведення набагато менше коштів, ніж наші конкуренти, включаючи Китай і Бразилію.

Будемо реалістами: підприємництво в Україні постійно гноблять. Ще Л.Кучма красномовно казав, що він не буде будувати країну «мелких лавочников», зробивши ставку на олігархію. Складається враження, що освічена, вільна і відповідальна особа - головна небезпека неофеодальному менталітету. Всі роки незалежності країни законодавча влада навмисно закладає в статті законів корупційну складову. Багато законів дають чиновникам право приймати рішення на свій розсуд, фактично чинити свавілля. До того ж, у країні відсутній справедливий суд. Відстояти свої права практично не можливо. А бізнес, що дотримується законів, дійсно повинен бути захищеним. Цього в Україні немає, і в перспективі нічого не зміниться.

Якщо наші підприємці змушені платити шалені штрафи за помилку в звіті, хабарі і «відкати» чиновникам/митникам, то про яку свободу підприємництва, ріст економіки, інновації можна говорити?

Звичайно, бізнес може відчувати тиск, але тільки тиск з боку ринку, конкуренції, а не бюрократії, свавілля чиновників і влади.

Хотілось, щоб пан Президент згадав свої слова і разом з урядом почав робити реформи, бо пора всім працювати на країну по прозорих правилах. Бо далі так жити не можна!

Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Фото надано автором