​Щодо створення ВІНК на базі «Укрнафти» та «Укртатнафти»

Монополії здавна були проблемою України. Але тепер це справжня епідемія. Війна лише підсилила цей процес.

Згадаємо, як було ще за януковича. На державному рівні - олігархи. На місцевому - місцеві еліти, які разом із силовиками розподілили видобуток копалин, торгівлю нафтопродуктами, контроль ринків тощо. На їхньому тлі існували національні («Нафтогаз», «Укрзалізниця» тощо) та комунальні (водоканали, дороги, тепломережі тощо) монополії. Якщо хочеш робити великі гроші в Україні - не треба вигадувати Apple. Просто створи монополію. Ну і товаришуй з владою.

Лише у деяких сферах дивом вдалося досягти конкуренції, і це пішло на користь усім. Зокрема, у телекомі, аграрці, IT, торгівлі нафтопродуктами.

До кризи 2008 року конкуренції було набагато більше, бо іноземці конкурували з цілою купою місцевих українських бізнесменів. Економічний бум серединних 2000-х відбувався завдяки наявності багатьох впливових гравців. Великі та середні олігархи, «червоні директори», інвестиційні компанії тощо.

Але щойно почалася криза 2008 року, а потім «банкопад» - і конкуренція вщухла. Монополії перетворилися на українське повсякдення. Жвава конкуренція лишилася хіба що на ринку ресторанів, будівництва та роздрібної торгівлі.

У кожній окремій галузі гравців стало критично мало, і у більшості сфер виникли монополії чи олігополії (домовленість кількох великих гравців). Поступово ми перейшли у стан, де Україна розподілена між кількома впливовими гравцями.

А після 2014 року розпочалася третя стадія, коли боротьба відбувається за контроль... державних монополій.

Зокрема, найбільш потужні державні монополії (олігополії) виникли у банківській та нафтогазовій сфері. Також до монополій я б відніс бізнес-напрямки силового блоку (СБУ, МВС, БЕБ тощо) та бізнес-напрямки податкового та митного блоку (тут не лише контрабанда, а і державна посада як бізнес).

Домінування монополій та різке падіння ВВП на душу населення - це супутні явища. Що більше монополій, тим глибшим є майнове розшарування. Що глибше майнове розшарування, тим більшим є вплив монополій, бо «всех много, а денег мало».

Ну і звісно, що монополії агресивно захищають самі себе. Не допускають конкуренції, бо мають ресурс на корумпування чиновників. Ті теж не чекають. Існують цілком реальні плани створення нових державних монополій. Звісно, «в усьому винна війна». Тож треба, щоб держава контролювала найважливіші питання.

Україна дедалі більше нагадує Радянський Союз. Там існувала «партія», що мала більше привілейоване становище, ніж більшість пересічних. А всередині партії були ще більш привілейовані. Лише тоді вони були секретарі та директори, а зараз це чиновники, недобиті олігархи, силовики та наглядові ради. Але сенс успіху той самий: мати вплив на розподіл дефіцитного ресурсу.

Настане день і Україні доведеться піти шляхом Великої Британії часів Тетчер. Розпродати усі державні компанії за 1 гривню, лише б вони стали приватними.

До того часу у владі буде багато патріотів, які вболіватимуть за Україну, але життя більшості громадян залишиться непередбачуваним та не дуже заможним. Бо суміш патріотизму та монополій можуть народжувати лише зубожіння. Особливо, якщо монополії належать державі.

Сергій Лямець, facebook.com

Добродії на фото - для привернення уваги. Фото зі сторінки ФБ Сергія Лямця