Прикриваючись Євро-2012, Попов украв приміщення чергової київської книгарні

За інформацією журналістів газети «Дело», в ніч з 9 на 10 червня 2012 року з приміщення книгарні «Знання», що на Хрещатику, бригада будівельників невідомої компанії, під керівництвом Руслана Безпетченка, вивезла решту майна найстарішої київської книгарні та будівельне сміття, сформоване в результаті повного знищення перекриття приміщення книгарні та ознак наявності другого поверху. Свідомі журналісти, які опинилися в епіцентрі чергової руйнівної операції голови КМДА Олександра Попова, як і годиться, викликали міліцію та загін «Беркута». В результаті проведеної роботи правоохоронці змогли пролити світло на історію чергової афери «недомера».

Виявилося, що в книгарні «Знання», розташованій за адресою Хрещатик, 44, певний час ведуться активні ремонтні роботи, що передбачають повне переобладнання приміщення, яке з часом перетвориться на черговий триповерховий бутік (третій поверх сформований за рахунок підвалу). Ім’я щасливого власника ласого шматочка будівлі, розташованої в центрі Києва, вже традиційно залишається таємницею.

Дехто з аналітиків та спостерігачів за історією рейдерського захоплення  книгарні «Знання» звинувачують регіонального депутата Київради Володимира Дейнегу. Та недарма, Володимир Дейнега ще в 2006 році, облюбувавши для себе «крамничку» на місці славетного «Знання», звернувся до депутатів тодішньої ради Черновецького з вимогою збільшення орендної ставки для колективу книгарні «Знання» як мінімум у два рази, апелюючи розрахунками Кабміну та застерігаючи про ймовірне недоотримання київською громадою бюджету в сумі близько 70-80 тис. грн. Пізніше Київрада все ж таки дозволила книгарні «Знання» працювати за старими помірними орендними тарифами, затвердженими договором оренди, дійсним в період з 2006 по 2009 рік. Але вже 3 листопада 2007 року чиновники КМДА офіційно повідомили колектив книгарні «Знання» про розрив орендних стосунків і висунули вимогу: до 10 листопада звільнити приміщення від книжок та обладнання.

Далі почалися технологічні курйози: вимикання світла, тепла, переобліки та ремонти. Вслід за ними - юридичні колізії: тривалі слідства, суди… Й  нарешті 26 травня 2012 року, в Міжнародний день книги та авторського права, ще одній київській книгарні наказали довго жити…

Доля книгарні «Знання», наче історія невдахи-близнюка в країні блазнів, схожа на долю багатьох культурологічних об’єктів столиці, що навіки канули в небуття варварського перерозподілу майна київської громади. Історія раз за разом доводить, що ані влада законно обраного мера Києва Леоніда Черновецького, ані влада самозванця Олександра Попова не рахувалася й не збирається рахуватися із Законами України. Більше того, влада наполегливо пристосовує та перекручує Законодавство вільної європейської держави під свої власні потреби. Не дивує й відвертий цинізм голови КМДА Олександра Попова, який однією рукою нібито відвойовує в рейдерів книгарню «Сяйво», а іншою продає за безцінь іншу, не менш значиму книгарню - «Знання». Під час урочистого відкриття захопленого ним у трудового колективу ТОВ «Книгарня «Сяйво» та нашвидкуруч відремонтованого й переобладнаного муніципального магазину «Сяйво книги» Олександр Попов, наче зомбі, повторює промовлену в 2007 році тоді ще виконуючим обов’язки віце-прем’єра Дмитром Табачником «мантру» про відкриття Кабміном перших 10 муніципальних книгарень у Києві. Єдине, що Олександр Попов виступає від імені Київради й оперує не державним, а лише міським бюджетом. Чарівне ж це число - 10!

Історія обіцянок «благородного корсара» Дмитра Табачника  закінчується Законом про мову, який покликаний вщент знищити ознаки автентичності українського народу. Історія ж менш повноважного Олександра Попова – жалюгідним руйнівним ляльковим театром для киян. Ляльковий театр Олександра Попова, влаштований ним у вкраденій псевдо-книгарні «Сяйво книги», поширює свої брехливі вистави вулицями пограбованого Києва.

Згідно з відповіддю на запит, зроблений головою комісії Київради з питань культури та туризму Олександром Бригинцем, київська влада підтвердила, що колектив книгарні «Знання», отримавши у власність приміщення, перепродав його приватній компанії ( примітка автора – скоріш за все «одноденці»). В договорі купівлі-продажу зазначеного приміщення пункт про збереження його цільового призначення відсутній. І тепер КМДА не має жодних повноважень щодо збереження профілю діяльності книгарні, але планує звернутися до нових власників про таку можливість… (Оплески!).

«Книгарня не працювала, і в багатьох з нас була ілюзія, що це або ремонт, або переоблік. А насправді ж відбувся справжній злочин – продаж. Отже ,Олександр Попов, який гучно заявляв про злочин попередніх керівників, які продали книгарню «Сяйво», книгарню «Знання» сам продав», - обурюється Олександр Бригинець.

Останній рік став справжньою трагедією для Києва. Зараз так багато говорять та пишуть про руйнування пам’яток і забудову центру сучасними спорудами зі скла й бетону, що факт знищення єдиної книгарні на Хрещатику залишився непоміченим.

Коментуючи ситуацію загального занепаду культурологічних цінностей та зниження інтересу населення країни до духовних цінностей, Олександр Бригинець зазначає: «Культурологічна катастрофа є результатом неуклінних дій влади, яка поступово перетворює Україну на «бананову республіку». Результатом пропаганди малоосвічених чиновників є повне суспільне нівелювання поняття культурних цінностей і поняття книгарень як об’єктів культури. Крім того, для повноцінного існування книгарень в якості комерційних одиниць, що здатні запропонувати читачеві не тільки імпортні російські книжки, але й наші вітчизняні твори, важливе існування загальнодержавної програми підтримки видавничої та книготорговельної галузі. Але у нас підтримуються алкоголь та цигарки, до книжок справа не доходить. Вітчизняні видавництва, що знаходяться в жебрацькому становищі, не мають ані можливостей, ані бажання підтримувати своїх партнерів по бізнесу – книгарні. Письменники, окрім одного, найвідомішого метра червоного письменництва Віктора Януковича, рахують копійки й позбавлені будь-якого ентузіазму щодо змагань з «вітряними млинами». Тож книгарні залишаються сам на сам у боротьбі з чиновницьким безчинством та відділами у великих супермаркетах, де книжки сиротливо мешкають поряд з ковбасою та пряженим молоком».

Виходить, книгарні на даному етапі нікому, окрім чиновників, не потрібні. Шкода тільки, що чиновники розглядають культурні Мекки лише в якості коштовних квадратних метрів і продовжують безперешкодно реалізовувати свої доволі примітивні, але «законні» рейдерські схеми.

Віктор ТАРАНОВ

На цих місцях колись були відомі київські книгарні