Журналісти і вибори: влада буде тиснути на ЗМІ і не йти на контакт

Для України, що розтягнулась у шпагаті між цивілізованою Європою та тоталітарною Росією, проблематика свободи слова дедалі стає актуальнішою. Особливо сьогодні – в переддень виборів, які влада вже готується сфальшувати.

Щоправда, в голос про це вона не говорить. Її завдання – зомбувати  населення, роблячи спробу просунути майбутні фальсифікації у суспільну свідомість через підконтрольні ЗМІ. А останнім нема куди подітись, оскільки представники влади не забувають журналістам нагадувати: хто все оплачує, той дівчинку і танцює.

Ті ж ЗМІ, що не фінансуються від влади, мають інший клопіт: до них починають ходити представники прокуратур та податкової і розповідати про те, що ці засоби масової інформації страшенні порушники податкової та економічної політики держави, а тому хай не дивуються, що проти них починають відкривати кримінальні справи.

На цьому тлі весь цивілізований світ почав говорити про те, що в Україні відбувається тиск на засоби масової інформації і робиться спроба запровадити цензуру.

Та влада подібні обвинувачення відкидає. Проте, як говорить святе письмо, «судіть їх по ділах їх». А усі дії, які запроваджує влада у напрямку підтримки свободи слова, якраз вказують на протилежне, а її представники навіть не беруть на себе зобов’язання їх пояснювати.

Це вкотре підтвердилось на ефірі ток-НЕшоу «Київський форум» з Реною Назаровою. До дискусії щодо діяльності ЗМІ в умовах виборчого процесу були запрошені не лише ті, хто вже постраждав від тиску влади, але й безпосередньо представники керманичів країни. Але останні вирішили, що обговорювати таку заїжджену тему, як тиск на ЗМІ – не цікаво, а тому проігнорували ефір. Ба більше, до студії не завітала навіть Дарка Чепак, яка перед тим, як піти у прийми до Януковича, голосно верещала про потрібний захист ЗМІ у проекті «Стоп цензура». Проте, лишень (як їй здається) взяла бога за бороду, так і забула про те, що цензуру потрібно зупиняти.

Тож дискусія в ефірі велась між журналістами, медіа-юристами, Княжицьким та Піховшеком.

Останній практично увесь ефір тішив своє самолюбство, не забуваючи кидати опонентам страшилку, зазначаючи, що в Україні треба ввести кримінальну відповідальність за наклеп. Що на нього найшло – невідомо. Коли він таке проголошував, розум відмовлявся сприймати ці слова, позаяк ще пам’ятав того Піховшека, який свого часу був доволі прогресивним журналістом і своїми неординарними думками дійсно міг збурити суспільство та донести до громади неординарні і прогресивні думки. На ефірі ж стояв інший Піховшек – адвокат влади, який постійно проводив паралелі між часом Тимошенко і сьогоденням, даючи усім зрозуміти, що Партія регіонів нічого нового не робить, а лише продовжує тиск на ЗМІ, як це робили і до неї.

Дискусія була гарячою. Все ж Піховшек, як професійний медійний провокатор (а кожен нормальний журналіст може виконати цю функцію), підкидав репліки, які не лишали нікого байдужими. Хоча опоненти не мовчали. І Княжицький, і медіа-юристи давали відсіч адвокату влади, який і не приховував, що, як і його хазяєва, не поділяє тривоги з приводу тиску на ЗМІ.

А от на репліки щодо побиття того ж Наєма, то Піховшек вважає, що головне журналісту не нариватись - і тоді все у нього буде добре. Що пан Піховшек мав на увазі під «не нариватись», зрозуміти не важко. Суть такого месежду проста: сиди тихо, отримуй свої копійчини, слухай, що говорить влада, і … буде тобі щастя.

Насправді ж (і представнику провладної преси це відомо), щастя журналіста полягає не в отриманні коштів, а в задоволенні від виконаної функції: донесення до суспільства правдивої та незаангажованої інформації. Тож завжди існуватимуть професійні журналісти, що нестимуть правдиву інформацію, незважаючи на те, що їм пропонуватимуть не нариватись. І саме вони допомагатимуть будувати громадянське суспільство, пояснюючи йому, що те, що йому нав’язують як «покращення», є нічим іншим, як наступ на права і свободи людини, особи, громадянина.

Конфлікти і закони