Що дозволено Меркель з Олландом, то Порошенко зась?

Все, що наразі робить Путін, то є ого особистим уявленням про створення імперії. І хоча ця людина начебто і має освіту, і, навіть, є представником КДБ (а про таких складали байки, що вони занадто розумні), він не усвідомлює, що незважаючи на те, що нинішній Московії притаманні такі риси імперії, як: наявність чисельної армії і поліції, авторитарна та одноосібна влада, лояльність російського населення та концентрація усіх гілок влади в одному центрі (Москві), а також нав’язування громадянам домінування релігії, як ідеології, імперію побудувати він не зможе, оскільки фінансового ресурсу на повне окопування чужих територій він не має, а території, які він бажає загнати до імперії, на відміну від пасивного російського населення, надаватимуть опір загарбнику. Та все ж Путін демонструє, що, як і чільники імперій, він прагне до регіонального або світового домінування, задля чого і провадить експансивну зовнішню політику.

З цілями Путіна – все зрозуміло. Тож він застосовує і ті механізми, які вважає за потрібні саме для реалізації своїх цілей. Проте цілі Путіна це – не цілі тих країн, проти яких він провадить війну. І, за логікою, керманичі країн, проти яких Путін провадить агресію, повинні захищати інтереси власних країн.

Що ж ми бачимо насправді? Більшість керівників інших країн стають на захист інтересів своїх народів. Президент Литви Даля Грібаускайте недаремно викликає в українців захоплення: мужня, тактовна, але сильна жінка, яка як президент уособлює силу свого народу, що може не лише дати відсіч агресору, але ще й побудувати політичну стратегію у такий спосіб, що її та її країну вважають повноцінним партнером в ЄС.

Ангела Меркель теж стоїть на захисті інтересів німців. Проте, лишень хтось із німецьких політиків заговорив про зміну Конституції Німеччини, щодо прав мігрантів, як пані Меркель одразу дала відсіч, давши зрозуміти і опонентам і чільникам інших держав, що її думка є неостанньою, проте – остаточною.

Президент Франції Francois Hollande теж знає, яку позицію повинен займати президент, якщо проблема стосується мешканців Франції. Коли на початку цього року терористи захопили приміщення у 50 кілометрах від Парижу, рішення про проведення штурму будівель, в яких знаходилися терористи, приймалось безпосередньо президентом Франції Франсуа Олландом. Чомусь тоді пан Олланд не говорив ані про амністію, ані про домовленості зі збройними угрупованнями.

Проте, коли питання стосується озброєних бандформувань, що захопили під егідою Росії частину Українських територій, то у цьому питанні Меркель з Олландом не такі стійкі і чомусь не вважають, що український президент Петро Порошенко має право поводити себе так само, як вони, захищаючи вже інтереси власної держави. Проте в українському питанні Меркель говорить про зміни до Конституції України (чого не допускає  в Німеччині), а Олланд вимагає, аби у терористів під егідою Путіна була амністія і право у виборах.

Чиї інтереси захищають Angela Merkel і Олланд? Звісно, що інтереси своїх країн, яким вигідно співпрацювати з Росією. Так, вони змушені були погодитись на санкції проти Росії (під тиском міжнародної спільноти), але зацікавлені, аби подібний стан речей змінився, а тому і готові жертвувати інтересами українського народу і українських територій без вагань, аби лишень заморозити війну, хай і на умовах Путіна. І тоді Німеччина відновить бізнес з Росією, а Олланд зможе продати тій же Московії «Містралі».

Та чому Петро Порошенко не показує міжнародній спільності, що він справжній президент нації і країни? Чому не приймає рішень, які б доводили, що інтереси країни у нього вищі за інтереси інших?

Річ в тім, що Порошенко живе не національною ідеєю і збереженням країни. Він є захисником власних бізнес-інтересів та інтересів олігархату з України, який тісно пов’язаний з російськими грошима. І саме тому Порошенко не може і не хоче давати реальний відсіч агресору і погоджується на усі пропозиції Німеччини та Франції.

Звісно, Порошенко міг би заручитись сильною підтримкою Америки. Адже саме вона та Велика Британія разом з Росією (яка наразі є агресором) 5 грудня 1994 року підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Ця міжнародна угода, що була укладена між Україною, США, Росією та Великою Британією містить пункти, що надають гарантії суверенітету та безпеки Україні. І там немає першочергових підписів Франції та Німеччини. Тож і гарантії свого суверенітету (за логікою) Україна повинна обговорювати з країнами підписантами Будапештського меморандуму, а не країнами, котрі не проти того, аби Путін робив все, що заманеться, аби лишень не зазіхав на інтереси безпосередньо їхніх країн.

Проте, потужно співпрацювати з американцями Порошенко не бажає, адже, на відміну від Меркель і Олланда, Обама вимагає боротьби з корупцією, про що Петрові Порошенко постійно нагадують через посла США Джеффрі Пайєтта, як останнього разу на фінансовому форумі в Одесі. Порошенко ж не може погодитись на боротьбу. Його цікавить імітація цієї діяльності з повним збереженням старої схеми, створеної ще Кучмою.

Аби обдурити українців і світ, пан Порошенко імітує і діяльність президента. Наразі ж він виконує більшість Мінських домовленостей. Серед яких, зокрема, нівелювання добровольчих батальйонів та знищення патріотичного руху. Також Порошенко погоджується і на зміни до Конституції України, саме за планом Путіна. Та й місцеві вибори в Україні проводять за зміненим законом, що списаний з російського.

На жаль, для Порошенко інтереси України та її жителів стоять на другому плані після інтересів олігархату. Аби якось задурити голови людям, Порошенко через пропаганду доносить громадянам посил, що той, хто критикує президента та його політику, є агентом Кремля, тоді якщо прослідкувати за діями самого українського президента, можна дійти висновку, що агент Кремля саме він. Проте, аби його не викрили зовсім, путінський режим провадить певну дискримінацію його особистості, адже не може ж Путін донести до українців, що у нього в Україні у владних коридорах безліч креатур?

Звісно, що якби українці бачили, що Порошенко власні інтереси ставить нижче інтересів країни, якби вони спостерігали не арешт добровольців, а корупціонерів і представників партії регіонів, якби народові показали винних в Іловайському котлі та їхній арешт з послідуючим відбуванням покарання, народ би підтримав президента.

А наразі українці спостерігають розгул насилля зі сторони правоохоронних органів, свавілля чиновників і похід до влади відвертих бандитів та крадіїв. І все це - під гаслами демократії від Петра Порошенка. Тож, які б меседжі Петро Порошенко не посилав громадянам, все одно спрацьовуватиме біблійське: судіть їх по ділах їхніх. А дії президента Петра Порошенка красномовні. І це не лише ламання парламенту через коліно.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»