Айварас – любов моя…

Пам’ятаєте - «Остров зари богровой». Один проти імперії США. Куба. Міністр Абромавичус кинув, можливо й і фатальний, виклик могутній, правлячій корупції України. На чолі з главою держави. Який за рекомендацією свого керівника Адміністрації Ложкіна запросив його очолити міністерство економіки і торгівлі. Крім того, президент, маючи контроль над 11 міністрами в Уряді Яценюка, переважну фракцію в парламентській коаліції на чолі із спікером Гройсманом, право законодавчої ініціативи та вето на закони, які протирічать бізнес інтересам його партнерів, і є реальним главою виконавчої влади в Україні. Прем’єр – тільки громовідвід в управлінні нею президентом, і «хлопчик для биття». З нульовим рейтингом і критичним роздратуванням суспільства. Завдяки Мінстецю і фабриці тролів. Тим більше, нездатна на праведне життя.

Айварас наніс несподівано сильний удар по найменш захищених частинах тіла української влади, звинувативши її у формуванні корупційної вертикалі. Використовуючи найближчого друга і бізнес-партнера президента, сірого кардинала, тіньового фінансово-економічного правління країною Ігоря Кононенка.

Хід мужній, але зовсім непередбачуваний. Корупція явку з повинною ніколи не робить.

Заява Айвараса про відставку, яку він озвучив своєму найближчому оточенню лише за 15 хвилин до прес-конференції, хоча і застала президента зненацька, але не дуже занепокоїла його. За спиною у нього величезний досвід «вирулювання» із подібних пасток, навіть коли їх розставляють глобальні гравці. Такі, як віце-президент Байден, Меркель та інші члени правлячого Західного клубу. Разом із своїми основними послами. Тому, той же Кононенко, порадившись із другом, на фракції БПП провів рішення – натомість Абромавичусу призначити першим віце-прем’єром – міністром економіки Віталія Ковальчука. Ще одного «сірого кардинала», ключової людини особистої команди Петра Порошенка. Президент не звернув особливої уваги на заяву західних послів в соцмережах на чолі з Пайєттом, що Айварас «чемпіон з реформ і борець з корупцією», а його відставка може різко погіршити відносини з донорами. Але Крістін Лагарт своєю прямолінійністю перекреслила план «спустити все на гальмах»: відставка Абромавичуса свідчить, що «взяті Урядом зобов’язання щодо боротьби з корупцією не виконуються».

Всі рейтинги України миттєво обвалились. Президент і прем’єр тільки зараз увійшли в стан глибокої розлюченості. Винний Айварас, але про це не можна говорити. Поки що. Петро Порошенко дещо запанікував і екстрено провів засідання свого «тіньового кабінету». Так званої «стратегічної сімки», яка всіляко вспокоювала його і запропонувала терміново зустрітися, для упередження наростання скандалу, з реальною посольською «великою сімкою». Президент, також, заявив про необхідність негайного перезавантаження Уряду. Діяв за інерцією – перекласти весь негатив на Кабмін.

Посли «великої сімки» закликали Порошенка повернути Айвараса. По-мирному. Але того ніде не було і він, як майстерний режисер голлівудського блокбастеру, уникав усіляких контактів. Тримав паузу.

Це був час Яценюка. Тим більше, що посли «великої сімки» одностайно виступили проти дочасних виборів, «бо країна розвалиться». Тобто, проти відставки Уряду. Вони як би й не помічають, що процес розпаду країни вже й і так розпочався, а Мінські угоди, які в односторонньому порядку Україна, як найслабша ланка в цій грі, збирається виконувати, цей розпад завершать. Хоча певне прозріння з цього приводу на Заході вже існує. Так, Міністр ЗС Литви Лінас Лінкявічус в інтерв’ю Euobserver заявив, що «президент Олланд і канцлер ФРН Меркель допустили багато помилок, коли головним пунктом Мінських угод назвали проведення місцевих виборів на Донбасі».

Президенту і прем’єру є чого боятися, оскільки у Вашингтоні заговорили про мораторій на кредитні гарантії США та ЄС 4 млрд. доларів, які Україна мала би отримати в другій половині лютого. Через звільнення «найефективнішого борця з корупцією», який показав її «основних гравців». Очевидно, що список значно виріс. І він у більшій частині складається з оточення президента. Немає сумніву, що МВФ також не буде поспішати із черговим траншем для Києва, який тремтяче сидить на голці зовнішніх запозичень.

4 лютого Уряд теж зібрався на 6-тигодинний «мозковий штурм». Без Айвараса. Той не прийшов. Його результат: ніякого негайного «перезавантаження» Уряду не буде. Тим більше його відставки, «бо Захід вимагає діяти однією командою». Навпаки, легко вговорили трьох міністрів, - Квіташвілі, Павленка, від якого відмовилась «Самопоміч», і Стеця, - відкликати свої невпевнені заяви про відставку та повернутись «в сім’ю». Пивоварський, як більш креативний і незалежний, добившись підвищення зарплатні і обіцянки, що державні публічні закупівлі зроблять максимально відкритими, сів у старий, дірявий човен знову консолідованого Уряду. Порошенко швидко скоректував свою позицію: «Уряд все одно негайно має бути перезавантажений, але міністри-реформатори та їхні команди мають залишитися». Проте, списків як міністрів реформаторів, так і нереформаторів, ним оголошено не було. Як і якогось плану «перезавантаження».

Це максимум максимуму, що може зробити правляча верхівка.

Не дивлячись на метафоричність та емоційність заяв глави держави, три висновки все ж очевидні.

1. Консервація Уряду і його політики. Ніякого перезавантаження, дійсно, не буде. Як і відставки. У тому числі і після заслуховування в парламенті. Натхненний Мінстець «промиє мізки» всім, хто сів на підозру.

2. Порошенко змушений підтримати Яценюка і не зможе оголити його команду, делегувавши вже названих туди вісьмох кандидатів у міністри. Хоча він буде робити все, аби ще більше перетворити Яценюка в «політичну ляльку для биття».

3. З корупцією нічого робити не будуть. Кононенко, попри заяву ходити в НАБУ, покинув Україну, а туди викликають Айвараса з його заступниками. Для «розбору польотів». Якщо НАБУ зробить дві сторони винними, то чутки, що його голова Ситник ходить вечорами до президента, можуть перетворитися в черговий Інтернет-скандал. Не більше.

Якимось дивом Айвараса таки знайшли і він прийшов на «розмову» до Яценюка та невеликої компанії міністрів. Вимагав: звільнити Шокіна, чим довів прем’єра до паніки, висунув вимогу, аби глава Уряду подав у відставку на користь Яресько, яка розгубилась, як на першій здибанці, також вимагав звільнити голову ДФС Романа Насірова і скласти мандат Кононенку. Всі сміялись, робили дивні обличчя, перешіптувались. Врешті, він надоїв прем’єру і міністрам і його відпустили. На тлі того, що більша частина фракції БПП зайняла надто критичну позицію щодо нього, назвавши його «недоміністром», а Лещенко заявив, що Абромавичусу «депутати БПП погрожували фізичною розправою».

Айварас дійсно особлива постать в Кабміні. На старті своєї кар’єри він хотів взагалі ліквідувати своє міністерство, заявивши, що Україна «найкорумпованіша країна Європи», де ворогом №1 – «є непомірна бюрократія, яка формує корупцію». В грудні минулого року подав документи в Мінфін про скорочення свого міністерства на 50% і ліквідацію 9 департаментів. Він чимало й зробив: принципово нову стратегію економічного розвитку з ефектом вже через 5 років у 50 млрд. гривень; бився за інвестиції; виведення економіки з тіні; за мораторій на перевірки бізнесу та його підтримку; запускав дерегуляційну гільйотину; скасував трудові книжки та планував створити з 12 стратегічних держпідприємств величезний холдинг.

Але мова не про це. 7 грудня Кабмін підпорядкував «Нафтогаз» Абромавичусу, який мав сформувати наглядову раду з 5 чоловік для управління компанією. Почалася велика битва за ресурси. Айварас ніяк не хотів входити в долю і ще більше не бажав ставати «зиц-председателем».

Вашингтон вважає, що Порошенко-Яценюк, з огляду на аналітику Stratfor, є найбільш ефективною командою в нинішній ситуації. Ілюзія. Але разом із ЄС вони виходять з того, що парламентські вибори можуть зірвати Мінський процес, який підтримує допустиму нестабільність на кордонах з Європою і спровокувати активізацію бойових дій із затягненням ЗСУ у масштабне військове протистояння. Тобто, готові платити Уряду за його послужність в оформленні капітуляції перед Росією, десуверенізації країни і визнання факту громадянської війни в країні. При цьому, вони чудово розуміють, що як і тиск, в тому числі і воєнний, Росії на Україну, нарощування конфлікту на Донбасі, політична боротьба в Києві неминуче будуть набирати оберти. Аж до третього Майдану. Виникає тільки одне запитання – довіритися стихії і непрогнозованості розвитку подій, чи серйозно зайнятися управлінням кризою в Україні, діючи відкрито, говорячи правду і не роблячи основної ставки на махрових корупціонерів.

Степан Гавриш, facebook.com