​Папередніки папередніков, або Як Порошенко мавпує путіна

Україна перетворюється на гібрид росії та Північної Кореї. Подекуди складається враження, що влада, що уособлює державу, проживає не лише поза межами України, а взагалі мешкає десь на Марсі, і лише інколи повертається до цієї території задля того, аби проголосити ще якісь гасла, або розкрасти чергові кошти, що надійшли у вигляді кредитів чи допомоги.

Нині, коли президент України увійшов у десятку найкорумпованіших очільників держав, усі його заяви про боротьбу з корупцією вже не сприймаються не лише в Україні, а й за її межами, оскільки усі чудово усвідомлюють: для Порошенко головне – збрехати на публіку, а потому – забути обіцяне. Проте він не забуває ані механізмів схем обкрадання населення, ані своїх обіцянок путіну, про котрі українцям ще доведеться дізнатись.

Наразі Україну цементують під диктатуру. Проте, на додачу, робиться це за умови, що влада бере собі під крило не лише людей з низьким рівнем кваліфікації, котрі вміють вислужуватись і виконувати будь-яку забаганку, а ще й тих, котрі є відвертими кримінальними елементами, мали судимості за розбій чи розкрадання або грабежі, а також відвертих колаборантів та психічно хворих.

На цьому тлі суспільство здригається, вимагаючи від влади реальних дій боротьби як із зовнішнім агресором – росією, так і з внутрішнім – корупцією. Але влада, що уособлює певну групу осіб, цементує обидва фронти, бо на обох робить бізнес і не турбується про зубожіле населення, котре обкрадає.

Коли стало відомим, що особа, яка взялася виконувати роль гаранта Конституції, разом с олігархом Ахметовим (що курує російські кримінальні кошти в Україні), залізла до кожного українця в кишеню, коли між цими персонами, як зазначив Мустафа Наєм, розпочалася «взаємовигідна співпраця разом з запровадженням формули «Роттердам+» ще навесні 2016-го», суспільство і світ зрозуміли: жодних демократичних змін в Україні не буде, оскільки людина, яка назвалась президентом, основною метою своєї діяльності вважає власне збагачення за рахунок громадян та держави, не цураючись при цьому рейдерських схем та продажу державних активів окупантові. А те, що Порошенко і надалі бажає стригти громадян, як овець, в порушення прав людей на ринкові відносини та вибір послуг, доводить чергове нововведення, про яке написав журналіст Дубинський:

«з введенням т.зв. RAB-тарифу на електрику Петро Порошенко отримує активи в електроенергетиці і одразу виймає з наших кишень 8 млрд гривень.

У розпорядженні dubinsky.pro є секретна угода між олігархами Костянтином Григоришиним, Олександром Бабаковим і загадковим «представником влади», за яким з 99% ймовірності ховається президент Порошенко. Григоришин з Бабаковим отримають право від влади «роздягати» українців на 30 мільярдів гривень щорічно, 8 з яких - будуть виплачені Порошенко. У перерахунку на кожну українську сім'ю виходить по 3500 грн. щорічних додаткових платежів тільки за світло».

А всім відомо, що Григоришин та Бабаков є олігархами, що представляють окупанта. Тобто: з введенням цих тарифів влада бажає фінансувати окупантів за рахунок українців, котрих окупанти хочуть знищувати. Хіба подібне не ницо?

Український президент, на відміну від американського, має безліч необмежених повноважень, а український парламент, на відміну від американського Конгресу – ручні песики, котрі виконують усі забаганки Порошенка.

Український президент, як і путін, та так само як і Трамп, переконаний, що купити можна кожного. В українських реаліях він, начебто, це вже довів, показавши, що працювати в інтересах росії – нормальне явище, як і збільшувати товарообіг з ворогом. Проте, якщо Трамп змушений Конгресом працювати в угоду національним інтересам Америки, а путін робить все можливе, аби просувати свої забаганки, котрі вважає національними інтересами, то національних інтересів президента Порошенка – не існує, адже будь-яка нормальна людина, якщо вона захищає інтереси країни по-справжньому, тобто планує у цій країні жити, вона всі рішення приймає саме в інтересах цієї країни, а не в інтересах третіх осіб (країн) заради збільшення власних статків. Політика, котру впроваджує в Україні Порошенко, не відображає ані інтересів країни, ані інтересів народу.

Упевненість у своїй безкарності розв’язала Порошенкові руки. Він, запроваджуючи диктатуру (за стратегією, розробленою ще путіним), впевнений, що як зміг насадити гібридну війну, так і побудує на території України гібрид російсько-північно-корейського аналогу, в котрому житиме безправний та голодний люд, заляканий рамками металошукачів, терором поліції та організованою злочинністю. А мовчазність заляканого суспільства допомагатиме розкрадати не лише бюджет країни, а й продавати її надра, ліси, землю та інші багатства, аби потому, привласнюючи гроші, виводити їх до офшорних зон на свої компанії.

Вже нині соціологи говорять про апатію, безпорадність та наростаючу депресію у суспільстві. Але подібне не виникає з незвідки. Політика влади Порошенка саме і направлена на те, аби у більшості населення від безвиході, в котру заганяє влада, атрофовувалася воля і зникало бажання діяти. Адже коли навколо люди спостерігають зубожіння, коли їх заганяють у борги, коли немає можливості придбати ліки та якісні продукти харчування, людина може впасти в депресію, котра і може призвести до безпорадності і небажання протистояти все більшій нахабності влади.

Зазначимо, що нинішні можновладці не вигадують чогось нового. Вони нині взяли на озброєння механізми пропаганди і методи м’якого терору пізнього СРСР. Адже саме в період пізнього комунізму в колишній радянській країні з’явилась певна каста обраних, котрі вже знали про якісні товари з Європи та США, вони вже забезпечували себе, як комуністичну еліту, дефіцитом. А найповажними та впливовими стали директори ринків, завідуючі магазинами, цеховики. І всі ці особи, котрі займались перепродажем дефіцитного товару в СРСР, почали створювати тіньову економіку, котру періодично накривало ОБХСС, але яку (таємно) заохочували представники комуністичної верхівки. Саме тоді створився прошарок ідеологів на кшталт Литвина, Симоненка та й Порошенка, котрі, прикриваючись ідеологічними гаслами, розповідали суспільству про світле майбутнє, зазначаючи, що треба працювати задарма, сьогодні, аби у дітей було краще, тоді як своє майбутнє будували в сьогоденні, збагачуючись і - не переймаючись проблемами громадян.

І сьогодні при владі ті ж самі типажі, котрі є або колишніми комсомольцями та комуністами, або їхніми нащадками, або представниками криміналу, які і зараз взяли на озброєння методи радянської пропаганди лише заради того, аби збагачуватись самим, тримаючи усе суспільство у бідноті. Єдина відмінність нинішньої верхівки від радянської – поєднання влади з криміналом. Наразі більшість представників влади всіх рівнів, митниця, податкова, МВС, СБУ, депутати всіх рад – запроваджують корупційні схеми та співпрацюють з криміналом для відмивання коштів.

Таку схему діяльності у 2000 році перейняв у росії Кучма. А путіну було дуже вигідно тримати Україну в полі впливу росії. А так як Кучма, а потому і всі, котрі йшли за ним, власне збагачення ставили вище інтересів України та її громадян, путіну було дуже легко створювати в Україні філіали ФСБ-КДБ. Адже, насправді, в Україні з двохтисячних минулого століття тягнеться шлейф усіляких проросійських організацій, що фінансувались з кремля. Усілякі «оплоти», численні ветеранські організації, що виходили з колорадською стрічкою, всі вони фінансувались за схожою схемою, котру розкрили французькі журналісти при фінансуванні партії «Національний фронт» Марін Ле Пен. Також, з тих часів, за мовчазної згоди влади, в українській системі впроваджувались механізми підкупу посадовців, урядовців, депутатів та створювались ланцюжки осіб, котрі працювали і працюють на росію – країну окупанта.

І на сьогоднішній день ніхто не знає, скільки в країні на відповідальних посадах, а то й в парламенті, може працювати не на Україну, а на країну агресора, виконуючи завдання по розвалу незалежності України, а то й повернення її в орбіту росії. А силові структури також цим питанням не опікуються, оскільки і серед них велика кількість колаборантів.

Та все ж найгірше для України те, що Петро Порошенко, як і путін, переконаний, що президент країни, це - як всемогутній цар, котрий має право все вирішувати самостійно, а також – обкрадати населення, обкладати його податками, як йому заманеться, і загалом провадити ту політику, котра вигідна лише йому. Адже, дивіться, яка цікавинка: росіяни натякнули, що Трамп – нічого не вирішує (аргументуючись тим, що президент, то - бог), Тамп потому теж у своєму твітер написав, що погіршення відносин з росією - вина конгресу, натякаючи, що йому не дають можливості самостійно щось вирішувати. Тобто: виходить, що Трамп дає зрозуміти, що, можливо, щось би і покращував, та Конгрес заважає.

А от путіну – не заважає ніхто. І Порошенко хоче, аби і йому – ніхто не заважав, хоча українське суспільство якраз бажає, аби за Порошенком був би такий контроль, як за Трампом. Проте Порошенко, як і путін, переконані, що свобода слова, демократія та контроль обраного органу, на кшталт Конгресу, не повинні існувати. Парламент для таких як Порошенко і путін - це лише мавпочки, що легалізують бажання царя – не більше.

Будучи послідовниками комуністично-кєгебістського устрою, путін і Порошенко – дуже схожі у своєму бажанні збагачення та контролю. І не даремно нині в українському суспільстві дедалі більше законів, що гармонізуються з російськими, а влада Порошенко переймає ті ж правила, котрі використовує путін: то рамки на протестах виставить (як в росії), то Порошенко почне наслідувати путіна, літаючи на винищувачах, а то й будинки у Києві злітають у повітря, як колись у росії.

Щоправда, суспільство, котре нині вже знає, що Фірташа визнано представником російського криміналу, починає відслідковувати, як подібні викриття відобразяться на Україні, адже усі розуміють: чесно Порошенко жодні вибори не виграє, а отже або буде вибори відміняти, або – фальсифікувати, тому і чекають, як при цьому реагуватиму США та Європа. Як реагуватиме путін, - всі розуміють, адже він вважає, що має вправо вбивати українців, а Порошенко лише на папері – президент миру, а по життю – людина, котра не переймається нічим іншим, окрім власного збагачення.

Ліна ТИХА, «Конфлікти і закони»

Фотоколаж «Конфлікти і закони»