​Після Томосу

Так, між іншим, називається відкрита лекція отця Кирила (Говоруна), що в рамках Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості відбудеться 20 серпня (я спробую туди потрапити). Отець Кирило знаний інтелектуал, дослідник, богослов - про що він говоритиме, я можу лише здогадуватися.

Але є пару аспектів теми «після Томосу», які цікавлять і, не буду приховувати, серйозно турбують мене.

Моя перша (і єдина) публічна реакція на цю тему була достатньо негативна. Ні, я зовсім не противник створення помісної автокефальної православної церкви в Україні. Навіть навпаки. Як громадянин і політик. Але мене дуже турбує ставлення до цієї теми української влади і, зокрема, Петра Порошенка.

Маючи можливість заглибитися під час роботи в Стамбулі в цю проблематику, я склав (і навіть описав в офіційних документах, які, звичайно, в МЗС читали з інтересом, але в період януковича не могли більше нічого з ними зробити) собі достатньо чітке уявлення про те, як мав би бути організований цей процес. Для мене проблемою є не відсутність канонічного статусу української православної церкви, а політичні наслідки підривного впливу російського православ’я на громадян України, на суспільну єдність в нашій державі.

Тому для мене (ще раз підкреслю, як для громадянина і політика) отримання Томосу завжди здавалось завданням другорядним, а проблема зниження впливу РПЦ в Україні - першочерговою. Зрештою, якби в результаті цілеспрямованих зусиль російське православ’я згорнуло б організовану присутність в Україні, то світове православ’я не мало би іншої нагоди, як визнати і почати діалог з тією церквою, що тут залишилась би. Бо на практичному рівні канонічність є ніщо інше, як діалог з іншими православними церквами. А не говорити з найбільшою православною громадою світу ні Вселенський Патріарх, ні інші православні церкви зрештою не змогли б.

Але в стилі сучасної медійної політики президент Порошенко та Патріарх Варфоломій якимось чином таки домовились обійти цей момент - і заходились вирішувати проблему створення автокефалії без вирішення проблеми РПЦ в Україні.

З одного боку - це добре. Признатись, я не вірив, що ВП на це готовий. І не вірив, що Порошенко зможе їх переконати. Деякі власні помилки та неправильні прогнози просто приємно визнавати!

Хоча гарантій, що все відбудеться як би нам того хотілось, бути не може, але є багато прямих і опосередкованих свідчень, що справа з наданням Томосу таки рухається.

Але якщо мій підхід передбачав, що надання Томосу стане завершенням усієї ситуації, благополучною розв’язкою, то застосований Порошенком і ВП підхід призведе до того, що зі створенням автокефалії боротьба політична, інформаційна, церковна не припиниться, а лише розпочнеться.

Так, автокефальна канонічна церква матиме значно сильніші позиції для такої боротьби. Але позиції РПЦ ніяк не ослабнуть, а агресивність її поведінки зросте в рази, бо мова йтиме про виживання. А українська держава (її апарат) поки ніяк не продемонстрували свої бійцівські якості, достатні для осмислення і реагування.

І ось ця ситуація мене турбує. І саме її хочеться обговорювати. Адже складається враження, що для Петра Порошенка достатньо піарного ефекту: я обіцяв, і ось - маєте свою церкву! Але ж після цього справді важливого і потрібного досягнення не лише майбутня Помісна автокефальна церква, але, що з моєї точки зору значно важливіше, - Українська держава стане об’єктом найрізноманітніших нападок як з боку росії, так і її православних сателітів.

Майбутні дії росії не викликають ніякого сумніву. Йтиметься не лише про інформаційні кампанії, але і про провокування безладу, конфліктів, сутичок, спроб сформувати враження, що процес переходу громад з РПЦ до нової церкви відбуватиметься під примусом держави, націоналістів, фашистів і т.д. Як ми вже переконались, російські спецслужби знають, як вкладати зброю в руки українських громадян. Інформаційна кампанія заторкуватиме і міжнародні організації та об’єднання, в тому числі ті, від яких залежить продовження санкцій проти рф або надання Україні різних видів допомоги. Очевидно, що це все збігатиметься в часі з політичними кампаніями в Україні і рф та її українські посіпаки максимально використовуватимуть тему «розколу», «протистояння», «конфлікту» на релігійному грунті для мобілізації своїх політичних прихильників під час президентських, парламентських та, не виключено, навіть місцевих виборів. Загальне завдання, найбільш вірогідно, формулюватиметься у спробі або дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні, або поглибити враження міжнародної спільноти і, особливо, держав, що підтримують Україну, про те, що українська влада не контролює ситуацію в країні, виступає від імені меншої і агресивної частини населення тощо. Все це потрібно рф або для встановлення контролю над Україною, або зниження рівня міжнародної підтримки нашої держави, скасування\непродовження політики санкцій з боку ЄС.

Я також добре уявляю собі план превентивних та інших дій у відповідь. Але хотілося б побачити хоч якісь ознаки того, що і урядовий Київ уявляє та готується до усіх тих клопотів та проблем, які, ще раз повторюсь, не закінчаться, а лише розпочнуться для України після проголошення рішення про утворення Помісної автокефальної православної церкви.

Боятися цих проблем не слід. Вони так чи інакше виникнуть і на якомусь етапі нам все рівно доведеться з ними зіштовхнутися. Це ціна Незалежності, за яку вже заплачено стільки, що зупинятися на півдороги ніхто не буде.

Але готуватися потрібно. І ось про це хотілось би почути, поговорити, подискутувати більше. Проте, з ким?

Bohdan Yaremenko, facebook.com

Фото 3oko.com.ua