​Багатоходочка кремля для укріплення свого зовнішнього управління Україною, або Як українців вчать ненавидіти Захід, Америку та демократію

За радянських часів найбільшим ворогом радянської людини були американці та Захід. У кремлівських коридорах придумували не одну легенду, як погана Америка шкодить радянським громадянам. І хоча українці, котрих росія винищувала понад 200 років, завжди знали, що Захід з його правилами і принципами краще за росію, котра знищувала нашу незалежність та ідентичність (при цьому вкравши українську історію), у наш час, незважаючи на неоголошену війну, котру росія розв'язала в черговий раз заради знищення української незалежності та повернення свого впливу на Україну та її територію, агенти кремля знову розпочали стару пісню про те, що Америка - ворог. Українцям доводять, що Захід обкрадає Україну та українців, знищуючи країну через вимоги високих тарифів та зовнішнє управління країною.


Аби розставити крапки над «і» та таки розібратися, що ж насправді відбулося і відбувається в країні, треба обрати позицію чесності і правди. Навіть, коли ця правда буде не дуже приємною для українців.

Путінські ляльки: агентура, котру агентурою не вважають

Всі роки незалежності України кремлівські кадебісти робили все від себе залежне, аби довести світовій спільноті, що Україна, як держава, не може відбутись. Робилось це через велику кількість механізмів, але головним ресурсом кремля все ж лишались його агенти, котрих в Україні було завжди більш, ніж достатньо, і... грошей, на яких феєсбешна влада ніколи не шкодувала. Як і на підкуп та створення провокацій. Цю тактику кремль успадкував від СРСР, бо саме так і чинили в ГУЛАГу народів - СРСР оплачувала перевороти і соціалістичні режими в інших країнах.

І дивно було б припускати, що мордва готова була б відпустити Україну з концтабору СРСР, від якої, у першу чергу, залежить її велич, котру московія, як і багато чого іншого - банально вкрала: присвоївши собі історію України, князя Володимира, а також - Українську Лавру, котра існувала задовго до того, коли на місці москви з'явилося болото, в якому почали жаби квакати, а вже ще через два сторіччя і 21 рік тільки і заснували москву.

Тож, чи могла країна, котра не шкодує коштів на підкуп політиків США та Європи задля просування власних інтересів, котру викривали при фінансуванні «Альтернативи для Німеччини», чеського президента Мілоша Земана, француженки Марін Ле Пен, італійських націоналістів, австрійського політика Штрахе, котрий на переговорах з агентом кремля наговорив і про захоплення контролю над австрійської пресою, і про вигідні контракти для росіян, та лишити у спокої Україну?

Те, що ми спостерігаємо всі роки незалежності нашої держави, доводить, що росія не лише не лишила Україну у спокої, а робила і робить все від себе залежне, аби Україна не виходила з-під її впливу. І якщо інші країни, що вирвались з концтабору СРСР і пішли у своєму розвитку шляхом європеїзації та позбавили колишніх комуністів та комсомольців влади, а також відсторонили їх від державницьких представництв, то в Україні — навпаки: комуністи та комсомольці не лише лишились при владі, не лише за рахунок колись партійних грошей та збережень громадян зробили собі банки і перший капітал, вони зрослись з криміналом та судейсько-ментовсько-прокурорськими та створили ОПГ «Влада», в середині котрої і поділились на касти. А от вже касти в середині країні поділились на тих, хто сповідував проєвропейський вибір та інших, котрі стверджували, що України, як незалежної держави, не повинно існувати.

Треба зазначити, що в інших посткомуністичних країнах колишніх комуністів, котрі ненавиділи незалежність країни, в якій жили, - відсторонили від політики. Але в Україні так не сталося. Тут навпаки, під гасла: «до європейських цінностей» одна кількість проросійсько налаштованих почала говорити про європейські цінності, інша - проросійсько налаштованих - про те, що Україна повинна бути тільки з росією.

Комуністичний ідеолог Кравчук, котрий і почав знищення української економіки, багато говорив про незалежність, але саме за своєї каденції розпочав знищення української економічної структури на догоду росії, і вже в 2013 році визнав, що те ж рішення про створення акціонерного товариства на базі Чорноморського морського пароплавства, що спричинило втрату Україною торгового флоту, було помилковим і призвело до знищення Чорноморського морського пароплавства. Але свої тодішні дії на посаді президента він пояснив неможливістю утримання галузі. Однак, усі свідомі громадяни розуміють, що саме такими діями він віддав домінування у цій сфері рф. Чому? Це питання до комуніста Кравчука, але те, що це робилось в інтересах росії - однозначно.

Червоний директор Кучма, що став президентом після Кравчука, взагалі не збирався знищувати зв’язки з росією. Ба більше, саме він породив клептократів, зростив кримінал з владою і підсадив усіх потрібних людей на схеми по дерибану російського газу.

При Кучмі російській бізнес якраз і почав поглинати українську економіку. Адже ще на початку 90-х минулого століття тодішній прем'єр-міністри України Кучма усвідомив: гроші вигідно робити, створюючи саме політичні союзи з росією, які для суспільства треба видавати за економічно вигідні. Саме при Кучмі росіяни почали активно заводити гроші в український енергетичний сектор, а на тілі України почали зростати ракові пухлини у вигляді клептократів: Ахметов, Пінчук (зять Кучми), Фірташ, Коломойський та інші, котрі самі теж сиділи на схемах російських ділків.

Ющенко, як президент, теж не став виключенням щодо співпраці з росіянами на тлі схем. І хоча до влади Ющенко прийшов на патріотичних гаслах і за підтримки населення, котре готове було відмовлятись від російського газу (хоча, російський газ у більшості використовували підприємства, що були вкрадені клептократами під маскою приватизації), він не встояв перед пропозицією Фірташа, від якої не зміг відмовитись. А Фірташ на той час представляв РосУкрЕнерго і постійно подавався у ЗМІ представником Могілевича (голови російської мафії). Також, як писала про 2005 рік УП: «Однією з головних цілей (в політиці росії) було - розширення меж присутності російського капіталу на ринках України», а росіяни нарощували не лише економічний, а й політичний вплив. І на початку 2010 року перед президентськими перегонами в Україні відбулась угода з продажу контрольного пакету акцій промислової групи «Індустріальний Союз Донбасу». «Її деталі не розкривалися, було лише відомо, що ВЕБ виступив в якості сторони, що фінансує групу російських інвесторів на чолі з колишнім співвласником Evraz Group Олександром Катуніним, а сума угоди становила 1 млрд доларів» - писала УП.

Про януковича, при котрому ФСБ мешкало в Україні, а керівник Служби безпеки України на лацкані піджака носив герб росії - навіть говорити не потрібно. Він і не приховував, що виконує вказівки з кремля. Але його відвертий супротив напрямку народу до європейських цілей зіграв з ним злий жарт і він - втік до Ростова. Однак саме при януковичу в Україні почали знищувати військові частини, а також вщент зруйнували невеличкі нафтопереробні заводи, котрі виробляли дизпаливо та бензин. Як вже зрозуміло сьогодні, вже тоді цю галузь було вирішено знищити, аби бензин і паливо надходило з росії і контролювалось росіянами, а нині росія лише нарощує частку імпорту палива, і стоїть за цим, як пишуть ЗМІ, агент від росії і кум путіна - Медведчук.

Після втечі януковича, окрім неоголошеної війни з росією, українці отримали президентом Порошенка, котрий хоч і проголошував європейські цінності, однак саме за його президентства більшість українського законодавства почали гармонізувати під російське, а із небуття (як вже повідомив Клімкін), він витягнув свого колишнього соратника по партії СДПУ(о) - Медведчука.

За свого президентства, та і сьогодні, Порошенко постійно асоціює себе з Європою і не згадує про свій бізнес в росії і воліє, аби йому не нагадували, що він підтримав Харківські угоди у 2010 році. Як і не поминає, що він є одним з найбільших латифундистів, а тому його партія віддала свої голоси за антиконституційний закон про землю, і що за свого президентства він організував скупку боргів компанії Ахметова, тому теж є вигодонабувачем від підвищення тарифів, а також, що саме з його згоди запустили механізм діяльності Медведчука та контроль путінського кума над постачанням в Україну палива і надання погодження на скупку телеканалів.

Порошенко загалом виявився таким, хто легко інтереси країни здавав не лише в інтересах росії, але, саме за його керівництва країною, до влади була допущена група людей, котрих прозвали «соросята».

Тож, підбиваючи все вищевикладене, можна дійти дуже невтішного висновку: усі президенти України власні фінансові інтереси ставили вище інтересів держави і при цьому не заважали російському бізнесу і представникам російської мафії розбудовуватись в секторах економіки України. Єдине, що дійсно сталося при Порошенко, і це, скоріш, реакція на вимогу народу, але ніяк не президента, це те, що російські компанії змушені були себе «перефарбувати», бо українці стали констатувати: не купуй російське, вбивай ворога.

З точки зору державності, всі президенти та команди, які з ними приходили, постійно реалізовували політику не на розвиток української держави, а в інтересах або росії, або транснаціональних корпорацій. А, зважаючи на те, що всі клептократи, котрих в Україні називають олігархами, є пов'язаними з росією, або російською мафією, то з жахом усвідомимо, що більшість економічних рішень завжди приймаються і приймались в інтересах росії або олігархів, що співпрацюють з росією. Але чому дивуватись, адже саме так поводить себе заслана агентура, завдання якої - розвалити структуру з середини в інтересах третіх осіб.

«Соросята» та МВФ

Сьогодні ім'я Джоржа Сороса часто згадують лише в негативному контексті. І все через те, що українці стикнулись з людьми, котрі вийшли з кола осіб, які свого часу, або й нині, представляють мережу фондів «Відкрите суспільство», засноване свого часу Соросом задля поширення демократії. З самого початку заснування «Відкрите суспільство» базувалось на концепції «відкритого суспільства», розробленої австрійським філософом Карлом Поппером, де головні цінності - це свобода слова, критичне мислення і право на інакомислення. І, загалом, через фонди таки було зроблено багато позитивного. Багато нинішніх світових політиків якраз і сталися лише тому, що свого часу отримували стипендію Сороса.

Однак нині як у світі, так і в Україні зокрема, Сороса і «соросят» звинувачують не лише у втручанні у внутрішню політику країн, а й у тому, що діяльність «соросят» направлена на те, аби зробити країну залежною від транснаціональних корпорацій, а її населення - зубожілим.

Якщо ж зібрати усі відомі факти до купи, то можна зробити декілька, знову ж таки, невтішних висновків, котрі мали для України свої наслідки.

Почати треба з того, що коли Кравчук підписував розпорядження про співпрацю з фондом Сороса, у документі вказано, що великій кількості членів КПРС були надані певні доручення. І якщо подивитись прізвища тих, кому доручали втілення співпраці, то з подивом можна виявити, що їхні прізвища якимось дивом співпадають з прізвищами деяких «соросят», котрі нині вже засвітились своєю діяльністю.

Насправді ж, після оголошення незалежності, коли українцям не вдалося позбавити влади тодішніх комуністів та комсомольців, останні стали підгрібати під себе не лише заощадження українців та партійні кошти, а ще й почали прилаштовувати своїх діток (котрих вже не можна було засунути до комсомолу просувати ідеї і утримуватись за внески), але тут на виручку якраз і прийшли фонди типу фонду Сороса. І велика кількість нащадків комуністів та комсомольців враз стали членами ГО, що отримували стипендії та гранти від цієї та подібних організацій. А так як кошти давались на демократію та розвиток демократичного суспільства, то дітки комуністів, котрих батьки і не думали вчити працювати (бо в комсомолі треба керувати, працюють - інші) і пішли на ці гранти. Чи сповідували вони принципи того, про що писали у грантах, ми бачимо вже сьогодні. Як і справжні безпринципні комуністи, якими були і є їхні батьки, котрі при Сталіні боролись з ворогами народу, а при Хрущові вже засуджували Сталіна, їхні діти, котрі не мають внутрішніх переконань і принципів, однак уміють пристосовуватись заради власної вигоди, дуже легко змінюють не лише погляди, а й без вагань зраджують те, за що начебто боролись.

Подібна безпринципність і стала головним чинником того, що коли у Сороса під певним чином обставин змінилась позиція до світосприйняття і він почав підтримувати транснаціональні корпорації, українські діти комуністів і комсомольців, котрі якраз і сиділи на грантах Сороса, зовсім не стали переживати за державу Україна та за її державність. Їх більше турбувало, і турбує нині, - власне забезпечення, тим паче, що, на відміну від своїх батьків, котрих партія могла позбавити привілейованого життя у разі зашквару, вони вже і громадянство інших країн отримали, і гроші, котрі отримують в Україні - у тих країнах ховають. А тому, коли, як можна припустити, «у 2002 році Паризький суд визнав Джорджа Сороса винним в отриманні конфіденційних відомостей з метою отримання прибутку і засудив до штрафу в 2,2 мільйона євро, і на думку суду, завдяки цим відомостям мільйонер заробив близько 2 мільйонів доларів на акціях французького банку Societe Generale, а Європейський суд з прав людини у 2011 році не побачив в засудженні порушень, чотирма голосами проти трьох (цитата з Вікіпедії), Сорос вирішив помститись, затаївши образу на світ, адже він був переконаний, що багато зробив для відкритого суспільства, а йому не простили елементарного заробітку на інсайдерстві.

Тож він і почав підтримувати транснаціональні корпорації, котрі в Україні хоч і пов'язують вперто з США, насправді, за офіційним визначенням ЮНКТАД, це - підприємства, що об'єднують юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадять єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень. А самі корпорації вже проводять таку політику, яку їм дозволяє проводити безпосереднє керівництво тієї чи іншої країни. Чим мотивуються уряди і влади цих країн - це питання третього плану, але задля втілення своїх, інколи поганих для країни наслідків, але вигідних для корпорацій, в середині країни вони шукають людей, котрі будуть лобіювати їхні інтереси. В українських реаліях такими лобістами стали люди без честі і совісті, але навчені саме через систему «Відкритого суспільства», і яким все одно, за що отримувати гарні гроші, адже, як нащадки своїх справжніх комуністичних батьків, вони тримають носа за вітром там, де вигідно. Тож, одні з колишніх стипендіатів фонду Сороса стали на бік транснаціональних компаній, чудово знаючи, що своєю діяльністю шкодять економіці України, а інші - на бік росії, бо саме там знайшли кошти. А тому тих осіб, котрих в України називають «соросятами», правильніше називати - пристосуванцями, що живуть за правилом: нічого особистого, просто бізнес.

А так як в Україні не існувало жодного президента, котрий би не ігнорував закон та Конституцію, і майже не існує політиків, які державні інтереси України ставлять вище власного збагачення, то на кожного з них або в росії, або у ТНК є досьє, на якому, як на гачку, вони й сидять, виконуючи ті умови, які їм виставляє та чи інша сторона. А от через лоббістів-соросят вони свою політику якраз втілюють.

Саме тому не потрібно дивуватись, що «соросята» шкодять Україні, бо вони — не самостійні фігури, що не збираються жити в цій державі. Не треба дивуватись і політикам, котрі виправдовують корупцію, зраду і не бачать діяльності певних осіб, що працюють на ворожу агентуру.

Адже через те, що українські політики - люди несамостійні, а залежать або від ТНК, або від клептократів, які самі є агентурою кремля, український народ виявився затиснутий з-поміж двох коліщат, обидва з яких знищують і народ, і економіку країни, і її незалежність.

Звідси ж ростуть і проблеми з МВФ, до якого влади звертаються за кредитами.

Вже навіть дитині зрозуміло, що МВФ лобіює інтереси транснаціональних корпорацій. Цей валютний фонд є головним нав’язувачем неоліберальних реформ, мета яких - повна приватизація, знищення освіти і медичної сфери, скорочення фінансування соціальних програм та відміна державного регулювання цін на харчові продукти.

Треба констатувати, що подібні вимоги не зменшують економічні кризи в країнах, а, навпаки, їх посилюють. І тоді, зважаючи на продажні політичні еліти, що зацікавлені лише власним збагаченням, ТНК вчиняють те саме, що робили українські клептократи-олігархи: купують місцеві ресурси за заниженими цінами.

Чи може Україна обходитись без кредитів МВФ? Це питання ставилося багато разів і не є риторичним. Річ у тім, що лише за 2017-20 роки з України було виведено $ 22,4 мільярди. З них $ 5 млрд на Кіпр. Минулого року зібрали 66 мільярдів гривень на ковід фонд, а згодом гроші пішли на дороги, котрі в народі одразу прозвали «велике крадівництво». А якщо до усіх цифр додати суми, котрі суди «пробачають» то Коломойському (який співпрацює з Медведчуком і претендує на дешеву електроенергію з росії, знищуючи українську енергетику), то ДТЕК Ахметова, російський слід котрого нещодавно прослідкували у статті на ОРД, який теж зацікавлений в підвищенні цін на енергоносії, то Фірташу, котрий хоч, начебто, і під арештом в Австрії, тим не менш, дуже гарно обкрадає населення України через введення платіжки за доставку газу. А як повідомляло Deutsche Welle, «у повідомленнях про «російську мафію» в Іспанії час від часу випливають і українські прізвища. Зокрема, в рамках операції «Варіола», спрямованої проти низки «кримінальних авторитетів» з пострадянських країн, іспанські правоохоронці кілька років тому вийшли на українського олігарха Дмитра Фірташа». Якщо ж згадати, що за РосУкрЕнерго стояв саме Фірташ, то питання, чиї інтереси, окрім своїх, він в України захищає - одразу відпадають.

Загалом, як зазначив минулого 2020 року Уманський, лише за один квартал через корупцію в податковій і митниці відбувається втрата понад 30 млрд гривень. Якщо ж сюди додати офшори, конвертаційні центри, скрутки по ПДВ, виявиться, що Україна може обходитись без кредитування МВФ, ба більше: при президентові і уряді, котрі інтереси країни будуть ставити вище інтересів власного збагачення та інтересів росії та ТНК, більшість економічних питань можна закривати. Але - не закривають. Чому?

Обіцянки, зобов'язання і зовнішнє управління

Порошенко обіцяв закінчити війну за тижні і побороти корупцію. Але саме він, як людина дуже ласа до грошей, погодився на співпрацю з ТНК на їхніх умовах. З іншого боку, він, як особа, котра ще в 2010 році підтримувала Харківські угоди, та така, що була серед засновників партії регіонів, котра вийшла з промосковської СДПУ (о) - дав зелене світло Медведчуку і привілеї російському бізнесу, котрий, зважаючи на відверту неоголошену війну росії проти України, просто почав в Україні маскуватись, незважаючи на те, що самі українці виступали проти російського бізнесу.

При Зеленському росія жорстко взялась за внутрішню окупацію України. Зважаючи на те, що владу Зеленського і його оточення вже неодноразово ловили на зв'язках з росією, а Єрмака відверто називають агентом впливу росії, у кремля не виходить промити українцям мозок щодо появи любові до країни-вбивці, котра до того 200 років знищувала українців і вже сім років вбиває українських солдат на неоголошеній війні.

Але кремль, зважаючи на те, що той же закон про землю було проголосовано в інтересах українських латифундистів і транснаціональних корпорацій, а українцям постійно піднімають ціни на ЖКХ та електроенергію, почав через канали ТВ, що зі згоди такого проукраїнського Порошенко були придбані кумом путіна - Медведчуком, розганяти пропаганду про зовнішнє управління від США, Британії та ЄС. Мета одна - спробувати в українців викликати зневагу і огиду до європейських цінностей і змінити ракурс ворога. Тобто: вбиває українців - росія, грабує через своїх агентів Ахметова, Фірташа, Медвечука та інших, що піднімають вартість тарифів на ЖКХ, зі згоди проросійського Зеленського - росія, а от винуватий у цьому - Захід.

Звісно, акцентом у всій цій підкилимовій грі є оприлюднена розмова між Байденом та Порошенком, де Порошенко начебто говорить, що виконав умови по підвищенню тарифів. Але про що насправді була розмова і чого насправді вимагав Байден - не відомо, ані білий дім, ані Порошенко не давали коментарів з цього приводу.

Однак, якщо провести влив ТНК і росії на Україну до відсоткової ставки, то виходить, що близько 20% це - вплив транснаціональних компаній і 80% - саме росії.

Тим не менш, російські агенти впливу, котрі добре вчились по програмах Сороса, у тому числі і маніпуляціям, гарно обходять у своїх повідомленнях влив росії, видаючи умови МВФ та ТНК за умови безпосередньо урядів США, Британії та ЄС, зовсім забуваючи сказати, що за підприємствами, котрі піднімають для громадян України ціни на ЖКХ, стоять представники росії (Ахметов, Фірташ), або її мафії і лише частково - представники ТНК. Але найгірше те, що у питанні знищенні української економіки ці два табори якраз - друзі, бо обидві сторони працюють на власний інтерес, зовсім ігноруючи інтереси держави Україна.

Представники української влади: говоримо про ЄС, працюємо на росію

Як повідомляють ЗМІ, європейські партнери розчаровані рішенням української влади купувати електрику з Білоруської АЕС. Паралельно влада дозволяє клептократам знищувати енергетичну галузь України в інтересах росії, а той же Коломойський вже не криючись закликає до співпраці з росією, бо мафіозна росія куди зручніша у схемах, ніж ЄС та Захід. Також, як повідомляє народний депутат Кучеренко, в Україні другий рік поспіль скорочується видобуток газу. Дочірні компанії Нафтогазу скорочують його рекордно. Приватні, навпаки, нарощують.

«Нафтогаз у цей час будує сонячні станції і займається спекуляцією на газовому «ринку», який він контролює на 70%. «АТ «Укргазвидобування», за розрахунками ExPro, скоротило видобуток на 5% - з 14,9 млрд куб м 2019 р до 14,15 млрд куб м у 2020 р.

ПАТ «Укрнафта» також скоротило видобуток, проте лише на 1% (близько 15 млн куб м) – з 1,16 млрд куб м у 2019 р до 1,15 млрд куб м у 2020 р. Разом з тим, приватні компанії, незважаючи на важкі умови, у 2020 р змогли наростити видобуток газу – до 4,9 млрд куб м, що на 7% вище, ніж попереднього року (4,6 млрд куб м)» - повідомляє Кучеренко.

Тобто: спостерігаючи за діями осіб, котрі вирішують стратегічно-економічні питання України, ми можемо побачити, що ці люди вирішують ці питання за рахунок українців та українських копалин в інтересах росії, транснаціональних корпорацій, однак не в інтересах держави Україна і українського народу.

А паралельно Україна закуповує китайську вакцину «Sinovac» через посередника - компанію «Лекхім», до якої причетна представниця партії регіонів Раїса Богатирьова, а Медведчук проштовхує в Україні російську вакцину.

Та й законодавство, що продукується монобільшістю, теж постійно гармонізується під російське. Останній законопроект про телекомунікації взагалі списаний з російського, як і більшість інших.

От і виходить, що під мантру про Європу і європейські цінності українські несамостійні політики здають інтереси України в інтересах росії, а росія, знаючи, що ТНК теж свою долю відкушують, запускають пропаганду про зовнішнє управління з Заходу, коли, насправді, виходить, що зовнішнє управління, як і в часи януковича, йде безпосередньо з кремля. І кремль, розхитуючи ситуацію з підвищенням тарифів, використовує цю ситуацію, аби створювати антиамериканські настрої, перекладаючи шастання по кишенях українців зі своїх агентів типу Ахметова та Фірташа на Британію, США та ЄС.

Що відбувається?

В Україні, незважаючи на майже 30 річну незалежність, ніколи не було справжньої демократії. Демократія - це коли єдиним легітимним джерелом влади в державі визнаються її громадяни. І в Україні, за ст. 5 Конституції, теж джерелом влади є - народ. Але те, що записано в Конституції, НІКОЛИ не обтяжувало осіб, що дорвалися до влади тридцять років тому.

В Україні, записавши в Конституції демократичні норми, весь час створювали лише симулякр демократії. Це - своєрідні потьомкінські дєрєвні, де фасад - красивий, а в серединні - гниль. В нашій країні існують і вибори, і навіть «громадськість», але все влаштовано так, що вибори - без вибору, а громадськість, яка начебто дотична до певних державотворчих моментів - проплачені активісти.

Закон про вибори не дає можливості справжній громаді обрати дійсно достойних, або власних представників, котрим довіряють. Місця у списках партій - продавались і продаються, а громада не має можливості вплинути на список пропонованих кандидатів. Їй надається право обирати найкращого з поміж найгірших, чого люди якраз і не хочуть робити, що і довели останні місцеві вибори, на які громадяни не прийшли, а на виборах перемогла сітка: система підкупу, коли конкретні люди отримали гроші за голосування за конкретну парію чи конкретного кандидата. А от у людей немає можливості ані проголосувати проти, ані заперечити вибори через низьку явку виборців, оскільки ті, хто голосував у ВР «демократичний закон» про вибори, заздалегідь зробили його в інтересах клептократів, а не 5 статті Конституції України.

Можливо, у 14 році Захід справді розраховував на певні реформи, що призвели б до покращення життя нашого суспільства. Однак, як вже нині відомо з інтерв'ю колишнього екс-посла Канади в Україні Романа Ващука, Захід допустився певних помилок в запровадженні реформ. Проте екс-посол визнав і наявність проплачених активістів, котрих нині і називають «соросятами», і помилки в реформах, що не могли прижитись. Поява інтерв'ю-покаяння теж дала козир російській пропаганді, котра і розпочала вереск про зовнішнє управління в Україні з Заходу. Проте, і нині це - зрозуміло, здається, пан Ващук не визнав лише одного: запровадженні (а деякі заборонені на Заході) реформи пропонувались і впроваджувались саме «соросятами» - представниками транснаціональних корпорацій, котрі, як і росія, не зацікавлені в економічному розвитку України.

Чому західні партнери так зневажливо поставились до наявності саме цих осіб, знаючи, що вони представляють саме ТНК, сьогодні вже зрозуміло. На жаль, і це проявилось і в Україні, з певного моменту (років з 15-20 тому) деякі політики демократичного світу Заходу почали ігнорувати демократію, як правило. Точніше, вони перестали дотримуватися принципу, що демократія - це не лише верховенство права, а ще й процедури і принциповість. А принципи і принциповість - це дотримання процедур, коли демократичні цінності - вище грошей та особистої вигоди, що може нашкодити країні та демократії, а обман та фальсифікації, або подвійні стандарти - недоречні.

Певні західні політики почали загравати з диктаторами, брати кошти у них за лобіювання, закривати очі на гібридність. Але позиція «і нашим і вашим», без чіткого дотримання правил і принципів, ЗАВЖДИ призводить до перекосів. Люди, котрі говорили про демократію, забули про причинно-наслідковий зв’язок. Вони перестали думати про те, до яких наслідків можуть призвести їхні дії. А коли наслідки настали, здивовано почали констатувати: хто б міг подумати?!

Проте, подібне треба передбачати. Невже ті, хто брав гроші у диктаторів, поступався принципами, заплющував очі на певні «вигоди від співпраці», не розуміли (або не хотіли розуміти), що підкуповуючи їх по дрібницях, потім будуть нахабніти? Однак особиста вигода стала важливіше принципів і правил демократії та державницьких правил, хоча має бути навпаки. Однак причина і наслідок - завжди взаємопов'язані. І якщо закривати очі на «дрібні пустощі» у попранні правил демократії сьогодні, то не треба дивуватись, що ганебний наслідок наздожене завтра, або виявить себе через кілька років.

Як зазначив філософ Сергій Дацюк: «демократія не може дозволити собі не лише брехні і фальсифікації, але навіть підозри в брехні і фальсифікації. Демократія тримається на довірі і в принципі не може дозволити собі підозри».

Та про яку довіру може йти мова в Україні, коли клептократи заради власної вигоди можуть зраджувати і вчорашніх партнерів, і державницькі інтереси? А їхні ставленики в українському парламенті та уряді - тим паче тримаються лише на зраді та фальсифікаціях. А зважаючи на останні повідомлення Bihus.info про те, що на Ахметова у ВР працює близько 100 депутатів, а на Коломойського - сімдесят, та додати до них російське лоббі ОПЗЖ, які становлять тридцять сім депутатів, що дає 207 від 422. А тому для відповідного голосування потрібного кремлю всього лиш треба підкупити максимум 20, що легко знайдуться як серед «Слуг народу», а якщо вигідно, то і серед лобістів транс-національних корпорацій партії «Голос».

Звісно, що змінити щось, це - змінити систему, прибравши монополістів, що всі - агенти кремля, а також позбавити впливу лобістів транснаціональних корпорацій.

Але, знову ж, так сталося, що « за президентства Трампа президентом «розписали» Зеленського, який такий самий лоббіст спекулятивного капіталу, як і Порошенко і янукович. Але мало хто говорить про те, хто інвестує у спекулятивний капітал. А у спекулятивний капітал сьогодні активно інвестують путін і Сорос, які сповідують андропівську модель обмеженого суверенітету - кожен зі своєї колокольні, - зазначив нашому виданню політолог Вячеслав Ільченко.

А от щодо «зовнішнього управління», то пропагандистам кремля хочеться нагадати, що у 20 столітті певна кількість країн були під зовнішнім управлінням. НДР, наприклад, була під зовнішнім управлінням СРСР, але нинішні російські пропагандисти не зможуть пояснити, чому у 1990 році вони не схотіли лишитись країною, що буде танцювати під росію, а злились з Федеративною Республікою Німеччини, що теж була під зовнішнім управлінням, але Франції, США та Британії? Чому німці НДР послали росію її ж обсцентною лексикою і не схотіли жити за правилами КДБ?

Не схотіли лишатись під росією і співпрацювати з нею і країни Варшавського договору, де теж було зовнішнє управління з кремля. А Румунія - та взагалі ставленика з кремля (між іншим, як і любить росія, колишнього зека), котрий без згоди з москви навіть не дихав, чомусь поставила до стінки разом з дружиною. А от країни, що були під справжнім зовнішнім управлінням Заходу, такі як Південна Корея та Федеративна Республіка Німеччини, розвивались і економічно добре, і таки досягли демократії. Одне пропагандисти Медведчука забувають: там, де немає гібридності щодо демократії, там росію б'ють, і ніхто не бажає бути під її зовнішнім управлінням. Хоча пропагандисти кремля, що самі мріють жити на Заході, роблять все від себе залежне, аби росія взяла управління під себе, навіть на шкоду народу України, однак, їм - обломиться, бо якщо вони хочуть жити на Заході, цілуючись з диктаторами, нормальні українці хочуть правила Заходу в Україні. І тут немає місця ні росії з її продажними і за дешево провокаторами, ні лобістам ТНК, яких теж треба судити за нанесення шкоди українській економіці і державі Україна.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Консультативна підтримка, політолог Вячеслав ІЛЬЧЕНКО

Фотоколлаж «Конфлікти і закони»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Метинвест решил строить свой профильный вуз на территории городского сада. Жители Мариуполя стали протестовать против этого

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2021.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.