​Морально-етичні аспекти: дозвіл на життя

Страшненький коментар прочитав: «Ви не розумієте! Як електрик повинен отримати дозвіл на роботу – так і кожна людина повинна вакцинуватись, щоб отримати дозвіл на життя…» Я не міг повірити двом речам. Тому, що хтось міг ТАКЕ написати, і тому, що більшість нічого поганого в цьому не побачила.

Колись один знайомий, що займався дресурою собак, розповів мені - що таке «зіпсована собака». Ні. Це не собака, яка має якісь хвороби. Хвороби можна подолати. «Зіпсована собака» - це собака, яка спробувала на смак чужу кров. Як розповідав мені знайомий - це змінює все. І навіть якщо пес буде добрим та лагідним – рано чи пізно оцей присмак чужої крові примусить його в певній ситуації стати диким і неконтрольованим звіром.

Тут теж саме. «Дозвіл на життя»!!! І це не проблема вірусу. Так що немає жодного сенсу розміщувати в якості аргументів статистику хворих чи померлих. Це не розмова про хворобу. Це розмова про чужу кров, яку ВЖЕ спробували на смак. Рівно в той момент, коли суспільство починає толерантно ставитись до терміну «дозвіл на життя» - починається крах всього людського. Зрештою, потім будуть покаяння і пошуки «цапів відбувайлів». Інакше просто не буває. Зараз все визначається формулою «мета виправдовує засоби». Але чи про засоби йде мова?

Я чітко знаю, що ніколи не буду ходити в магазини, які вже сьогодні, не очікуючи офіційних вимог, вивішують вивіски про заборону для входу невакцинованих. І не тому, що вони не мають на це право. Мають. Зрештою, це приватний бізнес і їхнє право встановлювати правила. Але ці правила аж ніяк не стосуються спроб подолати епідемію. Це спроба «прогнутись», «бути в тренді». Це той самий «дозвіл на життя», який хтось вважає нормою. А бути навіть поруч з тими, для кого це норма – аморально.

Найголовніша проблема полягає далеко не в коронавірусі. Тут як з собаками. Кров вже спробували. І невже думаєте, що все це пройде разом із хворобою? Ні, звичайно. І тут же не питання: вакцинований чи ні. Зрештою, медична процедура – персональний вибір кожного. Але мета кардинально інша. Отримати кайф, виступаючи в ролі того, хто розпоряджається чужими долями, має право давати «дозвіл на життя». І це вже назавжди. Бо люди, які сьогодні кайфують від подібного, вже ніколи не зможуть забути оцей небувалий і тотальний кайф ілюзії всевладності. Це ж так приємно, коли когось виганяють з роботи, не пускають в транспорт чи магазин. І не тому, що цей нещасний чимось винуватий. Вся його провина в іншій точці зору, в інших думках. І лише за це він повинен бути покараний.

Дивлюсь як начебто порядні колись люди перетворюються в повне моральне лайно. І від цього боляче. І я зараз не агітую ЗА чи ПРОТИ вакцинації. Вакцинація виявилась лише гарним приводом для того, щоб оце внутрішнє лайно стало очевидним. Рівно в той момент, коли хтось починає вважати нормою термін «дозвіл на життя» - він перестає існувати для мене як людина, якій можна і варто щось доводити. Бо є базові речі, які людина чи не приймає за будь-яких умов, чи не вбачає в цих речах нічого поганого. Це, власне, і визначає, чим є людина насправді. Саме це, а не те - вкололи тобі щось чи ні. Бо аморальність (на відміну від хвороби) лікуванню не піддається…

Oleksandr Miroshnychenko, facebook.com

Фотоколаж з мережі Facebook