Микола Оніщук: Змішана мажоритарн...

Микола Оніщук: Змішана мажоритарно-пропорційна система виборів є найгіршим варіантом

Подробиці

Опубліковано 22.07.2011 13:33

Автор:

Провладна партія наразі поводиться неадекватно. Усі її заяви щодо демократії, рівності прав, а також чесності проведення виборів, більше схожі на монолог крадія, що поставив собі за мету обікрасти довірливих співбесідників, але мета у нього одна – заволодіти їхніми грошима або майном. І громадяни України змушені спостерігати не лише за розкраданням бюджету держави (що постійно осідає в кишенях представників влади) та погіршенням свого економічного стану, а ще й отримувати шок від голосування тушок, які є нелегітимними по суті, але які штампують протинародні і протиправні документи, називаючи їх законом. А гарант їх підписує. І так само влада хоче змінити виборче законодавство, суть якого в можливості використовувати на повну адмінресурс. То ж на що очікувати українцям і як на дії влади реагують інші політичні сили? Про це «Конфлікти і закони» поговорили з екс-міністром Міністерства юстиції України, а нині – президентом Інституту правової політики, доктором юридичних наук Миколою Оніщуком

- Миколо Васильовичу, сьогодні вже усі експерти, та й пересічні громадяни, зазначають, що запропонований цією владою закон про виборчу систему якраз і направлений на проведення жорстких фальсифікацій, які влада Януковича, зважаючи на повну відсутність у цих осіб політичної культури і поваги до суспільства, без вагань застосує.

Вже повідомлялось в ЗМІ, що сім неурядових експертно-аналітичних центрів, у тому числі й Інститут Правової політики, який я маю честь представляти, сформували громадську ініціативу «Чесні вибори заради майбутнього», яка передбачає проведення низки просвітницьких та фахових заходів з питань обговорення саме засад забезпечення чесності наступних парламентських виборів. І, насамперед, - обговорення типу виборчої системи, яка пропонується. І завдання такої роботи – через дискусію, професійний аналіз донести до суспільства інформацію, що запропонована змішана мажоритарно-пропорційна система виборів є найгіршим варіантом і кроком назад у розвитку нашої політичної і виборчої систем, оскільки концентрує усі вади і пропорційної, і мажоритарної системи виборів, повертаючи Україну до банальної епохи використання адміністративного ресурсу під час виборчого процесу.

Проведення в Україні місцевих виборів в жовтні 2010 року, саме за такою змішаною системою, стало доказом, що за останні десять років Україна вперше отримала негативну оцінку європейських інститутів щодо проведення виборчого процесу. І це після того, як на виборах 2004, 2006 та 2007 років Україна домоглася (і це визнавалося) забезпечити демократичні стандарти в проведенні виборів. І тоді ми, не безпідставно, пишались тим, що у царині реалізації фундаментальних політичних свобод і прав - вільно обирати собі владу, досягли такого прогресу. І це, між іншим, вигідно вирізняло нас від усієї пострадянської дійсності. Але вже під час проведення минулорічних місцевих виборів, тенденція почала зворотній відлік. І критичність оцінок місцевих виборів може перейти у ще більшу критичність проведення парламентських. І якщо місцеві вибори обирали муніципальну владу, то через парламентські вибори формується єдиний законодавчий і вищий представницький орган (це вже провідний політичний інститут країни).

- Ми з Вами свого часу вже обговорювали питання Конституційної Асамблеї, і тоді Ви зазначили, що подібного органу Україна не потребує. Проте у Януковича інша думка. Як Ви вважаєте, навіщо йому потрібен такий механізм?

Я неодноразово говорив про те, що правом глави держави є визначати формат, порядок створення, мету та завдання будь-якого консультативного, дорадчого чи допоміжного органу. Тож створення Конституційної асамблеї, як консультативного чи допоміжного органу, є нормальним явищем. Проте, лише Президент та 150 депутатів парламенту є суб’єктом конституційної ініціативи (більше жоден орган в країні такого права не має). І, відповідно, саме Президент у даному випадку несе усю політичну відповідальність за зміст, форму і скерованість цих конституційних змін. Проте, внесення змін до Конституції врегульовані виключно самою Конституцією. І це означає, що воля ВР та воля Президента мають бути реалізовані лише у формі і порядку, визначених конституцією – її тринадцятим розділом. Тож коли потрібно внести зміни до Конституції за межами розділу тринадцятого, то спочатку потрібно внести зміни до цього розділу, встановивши - коли, у який спосіб і у якому випадку і порядку народ схвалює Конституцію.

- Українці вже звикли, що КСУ - це Донецький Конституційний суд України, який дуже часто приймає рішення, які є нелогічними, а інколи і протизаконними. Але Конституція - це Основний Закон, за яким живе держава, а отже будь-які зміни, які до нього внесені, відображаються на українцях. Чи може громада України апелювати до міжнародних інституцій у разі погіршення Конституції (а отже і їхніх прав) у зв’язку з неприйнятними рішеннями КСУ?

На жаль, я вже маю багато неприязненості через свою критику на адресу Конституційного суду України, який у цілому ряду випадків не став органом охорони Конституції. Це стосується і рішення щодо порядку формування більшості у парламенті. На той час це був перший сигнал, який повідомляв, що в Україні з’явилась серйозна проблема з упередженістю конституційного контролю і конституційної юстиції, а також її здатності, точніше нездатності, протистояти політичній волі. І вже наступне його «епохальне» рішення щодо зміни Конституції поставило питання про те (а це зазначають і європейські інститути, і велика кількість вітчизняних політиків, включаючи екс-президента Кравчука), що Україна живе в неправовому і нелегітимному полі, оскільки зміни до Конституції були внесені судом, а суд не має такої юрисдикції, тому що для цього є народ і парламент. Конституційний суд має компетенцію визнавати порушення щодо порядку внесення змін до Конституції. Може він встановлювати і конституційність тих чи інших прийнятих законодавчих актів. Але за будь-яких умов він не має права творити право, творити закон, творити Конституцію. І коли конституційний суд взяв на себе повноваження про скасування змін до Конституції 2004 року, то моєю першою реакцією була вимога вказати закон (вже не кажучи про конституційні норми), в якому було б зазначено, що Конституційний суд має право поновлювати дію скасованого закону. Це право належить лише законодавчому органу – суб’єкту права на творення закону, який може як скасувати його (закон), так і поновлювати. Тож у цьому прикладі очевидно, що Конституційний суд вийшов за межі своєї компетенції і своїх повноважень і підмінив собою суверенну волю народу.

Що ж до поставленого запитання по-суті, то повинен зазначити, що українці не мають права і можливості апелювати до якихось міжнародних інституцій з приводу прийнятних КС рішень, оскільки Конституцією нашої держави чітко встановлено, що рішення КС є остаточними і не підлягають перегляду і оскарженню.

Інтерв’ю вела Оксана КОТОМКІНА