​Як мене вбивали, але я вижив - розповідь українського бізнесмена

У ніч на 25.06 цього року зі мною стався найгірший випадок. Коли я їхав на свою будову (де вже побудований гараж) на електровелосипеді, я побачив на узбіччі мікроавтобус з відчиненим капотом. Подумав, що може водію потрібна допомога й зупинився - запитав, водій сказав, що пропав тиск масла й вже викликав евакуатор.

До гаража було якихось 300 м. й я поїхав далі - мені треба було підготувати матеріали для роботи на наступний день (я підключаю абонентів до мережі Інтернет).

Через хвилин 30-40 я повертався назад, мікроавтобус знаходився на тому ж місці. Прикинувши по часу, евакуатор повинен був вже приїхати... я зупинився в декількох метрах від водія – спитав, чи, може, його дотягнути до СТО (в мене є вантажний авто).

Водій сказав що, не розчув й попросив підійти... я підійшов... і тут водій швидко бере з правих сидінь помпову рушницю й направляє мені у груди. Далі наказ підняти руки й опуститися на коліна.

У цей час поряд проїжджала машина, я почав махати руками, щоб привернути увагу, але вона навіть не пригальмувала… Коли машина проїхала, водій крикнув в салон автобуса «Ось він, тримайте його».

З задніх дверей автобуса, з-за спини, вискочило троє: двоє ухопили мене за руки й передпліччя, а третій зв’язав руки капроновою стрічкою. Швидко повели до дверей, де мені наділи мішок на голову. Закинули всередину, де я впав, на мене ж зверху кинули велосипеда (десь біля 60 кг.)

Двоє застрибнули в вантажний відсік, зачинили двері й всілися зверху на велосипед. Притиснули мене до підлоги так, що я майже не міг дихати, але спробував вияснити, за що й хто мене викрадає. Звісно, мені відповіді не дали, зате сильно били по чому попаде під час запитань.


Епікріз з лікарні

Далі я вже мовчав... мішок почав наповнюватися кров'ю (це вже потім стало відомо, що зламані ребра проткнули легені), сконцентрувався на тому, щоб якось дихати, а дихати було нереально важко.

Через хвилин 25 (начебто я не втрачав свідомість) мене привезли до якогось приватного сектору, завели в якийсь старий гараж й прив'язали до стовпчика. Почався допит: на кого я працюю, з ким працюю, де купую обладнання й матеріали, як побудована моя мережа.

Питали за гроші, сказав що маю тільки кредит за обладнання, яке тільки недавно закупив. Відповідав чесно, але коли відповідь не влаштовувала - мені ламали пальці, видавлювали око, пасатижами ламали ніс... хотіли відрізати вухо - але мені вже було все одно - я так і сказав «хочеш - ріж».

Мішок періодично знімали. Зняли й для того, щоб сфотографувати мене. Після цього бандити вийшли з гаража - порадитися… Повернулися зі словами «Зараз повеземо тебе на водні процедури».

Вже не били, а просто доволочили до легкової машини. Запхали мене на заднє сидіння посередині вниз головою. З боків теж сіли. Досить швидко доїхали. Я подумав, що це один з двох наших кар'єрів. Але не вгадав - це місце було незнайоме, але по шуму з траси й залізниці я здогадався, де я.

Мене посадили на пеньок перед чи то річкою, чи озером. Зняли мішок. Той, що старший в банді, запитав, «що робити будемо?» Я спробував відповісти, що мене ж не на чай запросили, якщо вирішили вбивати - то дайте хоч води випити, бо в роті від крові все пересохло й сказати геть нічого не можу.

Старший скомандував «Заходь у воду - пий з річки!» Я зайшов півтора кроки у воду, пити не став, але умив одною рукою лице. Ззаду хтось вигукнув: «Кінчай його, вже світає». Знову мішок на голову й щось тверде в потилицю. Подумав: «треба якось падати на спину, бо якщо вперед, то захлинусь це 100%, а так, може й виживу».

Постріл... одночасно відчув сильний удар в потилицю. Я осів на колінах й впав на спину. Тут же зараз роздалося ще чотири постріли. Відчув удар в груди, й щось тепле розповзається по грудях. Болю не було. Звуки кудись поділися й наступила тиша.

Рентген голови

Я, як зміг, затримав дихання, хоча це було нереально важко. Пролежавши хвилин 10-15, я поворухнув пальцями - руки працюють. Ноги наче теж. Падаючи, повзком я виповз на трасу Сміла-Черкаси.

Хвилин 40 не міг зупинити авто - навіть сили не було махнути рукою. З лісу я тягнув ще з собою той злощасний мішок і стрічку.

Зупинилося авто, хлопець спитав, чим допомогти. Попросив набрати товариша - він на швидкій працює, в хлопця не було грошей - тому він повернувся на переїзд й викликав швидку через чергову.

Приїхала швидка. Мене забрали в хірургію, де негайно прооперували.

Фото з лікарні

Будемо жити.

У лікарні якраз вже були слідчі по іншій справі. Я надав всі необхідні свідчення. Віддав одяг на експертизу. Поліція висувала різні припущення (навіть таке, чи я часом не шпигун. Бо я не так давно повернувся з заробітків з Німеччини), але я сказав, що це професійний напрямок. Й вказав ймовірних людей.

Через декілька діб до мене в лікарню прийшов замісник начальника ВП й спитав, чи зможу я впізнати по фото нападників. Я сказав, що так. Так, я впізнав нападників. До мене приставили державну охорону до тих пір, поки злочинців не затримають.

Згодом таки бандитів затримали, в них виявили доказові речі та 5 одиниць вогнепальної зброї (в тому числі й незаконної).

Про це також було повідомлення на сайті Національної поліції Черкаської області.

На даний час злочинці випущені під грошову заставу, це виявилися два брати-комерсанти з сусіднього села та їх спільники. Свою причетність, незважаючи на докази, вони відмовляються признати.

Як вже говорилося вище, мотив злочину суто професійний. Ті злочинці, які мене викрадали, виступали у ролі інвесторів у побудовах мереж по усьому Смілянському району. Вони знаходилися на монопольних правах й, звісно, «чужаків» не захотіли терпіти, тим паче, коли демпінгують.

Тому вони підготувалися досить серйозно: за мною велося стеження (з їхніх же слів), й питання мого викрадення було лише питанням часу… Ніяких попереджень не було, так як в цьому випадку я був би підготовлений… От такий собі «привіт з 90х».

Додаткову інформацію можна отримати з цього відео.

Потрібно надати розголосу цьому випадку. Не можна допустити, щоб злочин залишився безкарним. Тому й звертаюся до спільноти - висвітлити події, які стосуються кожного учасника цього ресурсу. Крім того, я сам є прихильником УАВЗ з 2015 р.

По можливості, надам відповіді на всі питання. Також вислухаю всі ідеї та пропозиції.

P.S. Деякі подробиці також можна побачити на моїй сторінці у фейсбук.

Після операції

Євгеній Бекреньов, zbroya.info

Фото автора