​Або верховенство права, або концтабір і рабство: що оберуть Європа, США та й Україна?

Україна та й світ стикнулись з тим, що, начебто заради безпеки, людей позбавили прав людини. Причому як у світі, так і у нас, ніхто не пояснює і не збирається пояснювати, як наявність невід'ємних прав, що надані вільній людині від народження, може шкодити лікуванню та боротьбі з пандемією?

В Україні немає захисників прав людини

От що цікаво: якщо забити в пошукову систему словосполучення «невід'ємні права», то побачимо значну кількість посилань, у тому числі і на державні інституції. А якщо відкрити ті посилання, то можна прочитати багато текстів, серед яких зустріти і таке: «Конституція закріплює і права людини - це права, нерозривно пов'язані з самим існуванням людини: право на життя, на свободу у всіх її проявах, право на повагу людської гідності, на опір пригнобленню. Ці права невід'ємні, інакше кажучи, заборонено будь-яке посягання на ці права. Права людини можуть бути обмежені лише в тій мірі, в якій це необхідно для захисту прав іншої людини. Права людини невідчужувані».

Однак, незважаючи на практично п'ятнадцятирічний марафон навчання громадян правам людини, виявилось, що як серед представників влади, так і серед тих, хто ще вчора начебто навчав правам людини, враз з'явилось багато тих, хто або їх не знає, або свідомо почав робити вигляд, що їх не існує, а також переконувати суспільство, що їхнє порушення є нормою.

У суспільстві за підтримки ЗМІ почались маніпуляції, а людей, котрі стали відстоювати права людини, що закріплені в Конституції України, почали нарікати «антивакцинаторами». І ініціаторами цькування виявилися люди, котрі ще вчора розказували про дотримання закону, про важливість виконання владою Конституції, та ті, хто пафосно отримували премії за захист прав людини.

Щоправда, тепер незрозуміло, за що ті премії давали, коли сьогодні з'ясувалось, що для цих осіб права людини не є принциповим дотриманням норм права, закріпленого в Конституції України, Декларації прав людини та міжнародних актах.

Навіть більше, ці особи не лише не захищають права людини, а стали на бік цькування тих, хто принципово почав відстоювати права людини. Всі ці особи, мотивуючись незрозумілими нормальним та адекватним людям причинами, навіть не згадують, що усі постанови Кабінету Міністрів України - підзаконні акти, як і накази МОЗ, і що всі постанови та накази по карантину або відстороненню від роботи людей йдуть в розріз з самою Конституцією України.

Однак, не всі українські суди виявились слухняними владі. Вже існує певна судова практика, де суди все ж стали на бік Конституції (як, наприклад, у справі № 530/75/21 Номер провадження 2-а/530/4/21). У цьому рішенні вказано, що «Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії(ст. 8 Конституції України). При цьому, слід звернути увагу на наступне. Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України до Конституції, належить виключно Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави (поліцейські, міністри, депутати тощо), крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.(ст. 19 Конституції України). Тобто, сумлінний громадянин, який поінформований про невідповідність Конституції України певного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акта. Якщо він виконає незаконний акт, для нього наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акта. Це правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських та інших представників держави.

Особа, що виконала відверто злочинний наказ або розпорядження за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.(ч. 4 ст. 41 Кримінального кодексу України)».

У державі подібних рішень вже є певна кількість, як і рішень щодо поновлення людей на роботі через незаконний наказ МОЗ. Але от у чому річ: в Україні не прецедентне право, а українські можновладці сьогодні не бояться відповідальності за відверто незаконні дії. Навіть більше, прикриваючись пропагандистами, подекуди посилаються на певні норми законів та навіть рішення ЕСПЛ по Чехії (щодо якого саме ЕСПЛ дало роз'яснення, що це рішення не можна використовувати для обґрунтування насильницької вакцинації) і наголошують, що от якби було введено військовий або надзвичайний стани, то представники влади швидше б загнали суспільство до концтабору.

Однак такі заяви не зовсім відповідають дійсності, і представники влади це теж знають. І саме тому насильницька вакцинація та свавілля з порушенням прав людини відбуваються поза правовими нормами, оскільки під час введення надзвичайного стану згідно з законом «Про правовий режим надзвичайного стану» у ст. 7 вказано, що «надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України. І, дійсно, у цей період певні права громадян можуть бути обмежені.

Під час оголошення військового стану теж певні права громадян згідно з законом - обмежуються, але лише передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53Конституції України. Але ні введення надзвичайного стану, ані введення військового стану не передбачають порушення статті 27 Конституції України на невід’ємне право на життя; ні статті 28 - право на повагу до його гідності; ні статті 29 - права на свободу та особисту недоторканність. А саме: відповідно до ст. 28 Конституції України, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, а 29 стаття гарантує людині недоторканість. І ці статті не можуть бути скасовані, бо відносяться до НЕВІД'ЄМНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ, які належать їй по праву при народженні, бо людина народилась ВІЛЬНОЮ людиною.

Тим не менш, невід'ємні права в Україні порушуються, і порушуються - неправомірно, оскільки ані надзвичайного, ані воєнного стану в державі введено не було, а отже все, що в країні відбувається, є незаконним і могло б бути припинено гарантом Конституції, однак і Зеленський бере в цій вакханалії пряму участь, доводячи, що інтереси громадян та їхні права його не цікавили і не цікавлять, а верховенство права підмінено верховенством свавілля.

Що таке НЕВІД'ЄМНІ ПРАВА?

Як констатують правозахисні організації, а також українська версія сайту Council of Europe (Ради Європи): «Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я маю ці права, що б ви не говорили і не робили, тому що я так само, як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження».

Однак, як видно зі світової історії, котра описувала як рабство, так і кріпацтво, якщо людину позбавляють права самостійно розпоряджатись своїм тілом, самостійно вирішувати, куди ходити і права працювати - це РАБСТВО. Як зазначає Вікіпедія, «рабство - це насильницьке підпорядкування однієї людини іншій або однієї групи людей іншій групі людей. Раб за рабства розглядався персональним майном власника, його можна було купувати й продавати як товар. Раб - людина, позбавлена будь-яких прав, яка перебуває в повній власності свого володаря» (в нашому випадку - держави).

Тож, коли держава у вигляді уряду, наплювавши на ратифіковані угоди щодо прав людини, нав'язує громадянам свою волю у вигляді санітарного паспорта та куар коду - це означає цифрове рабство, коли людина не має можливості НЕ ЗВІТУВАТИ хазяїну-державі, куди вона хоче піти, і не має права сама вирішувати, що їй робити з власним тілом.

Отже, український уряд, як і уряди багатьох інших країн, пішли на запровадження рабства, коли людина не вільна розпоряджатись самостійно власним тілом, своїм пересуванням та своїм правом працювати або займатись підприємницькою діяльністю.

А тому треба констатувати, що сьогодні як в Україні, так і в світі, відбувається посягання на такі невід'ємні права людини:

- право кожного на повагу до його гідності і право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

- право не бути підданим без власної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам;

- право на свободу та особисту недоторканність.

І це за умови, що в усіх ратифікованих Україною договорах констатується, що «не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 61, 52, 55, 56, 57, 58, 59. 60, 61. 62, 63 Конституції».

Європа та США вирішили піти шляхом знищення незалежної судової гілки влади, наслідуючи Україну?

Світ пишається тим, що у багатьох країнах судова система відокремлена від влади і в країнах існує верховенство права - фундаментальний принцип, що жодна людина (чиновник, урядовець, прем'єр-міністр, президент, члени уряду) - не може бути вище закону. А втім, останні два роки довели, що уряди багатьох країн обрали інше правило, коли урядові чиновники стали вище законів і Конституцій своїх країн, нехтуючи найвищі досягнення світового суспільства - права людини. А, отже, якщо в цих країнах існує верховенство права, то суди повинні відновити справедливість і покарати урядовців за свавілля. І це, якщо дотримуватись саме верховенства права. Тим не менш, якщо уряди пішли на такі свавілля, отже, вони впевнені, що суди не будуть дотримуватись у своїх рішеннях саме верховенства права. А якщо так, то саме верховенство права, як фундаментальний принцип - зникає разом з правами людини, а, отже, суди, якщо уникають цього принципу, вже виявляють свою залежність не від права, а від урядів. А коли суд стає залежним від держави та уряду, він перетворюються на суд типу українського, коли корупція і бажання того, хто більше заплатить (або більше натисне), стають вирішальними при винесенні судових рішень.

То Європа та США вирішили піти шляхом знищення незалежної судової гілки влади?

Конституційний суд України щодо верховенства права вказує: «відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».

Проте, як ми знаємо, в Україні верховенства права не існує, але саме цього фундаментального принципу вимагає від України Європа та США, котра сьогодні сама пішла по правилу порушення верховенства права. Тоді чого насправді Європа та США вимагають від українських можновладців? Адже не буває так, що в одному випадку суд буде дотримуватись верховенства права, а в іншому - ні. Коли суд стає ручним і залежним від третіх осіб (держави, президента, прокурора, транснаціональних корпорацій), тоді завжди рішення цих судів будуть лише на користь тих, хто просуває свою політику.

І хоча доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law) - звіт щодо контрольного списку питань для оцінки дотримання ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА, що був прийнятий і опублікований Венеціанською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р, у ньому сформульовані основні елементи верховенства права, як фундаментального принципу, та викладені складові верховенства права, ми можемо сьогодні констатувати, що перераховані елементи, котрі повинні використовуватись як на національному, так і на міжнародному рівнях як основа конституційності та законності влади та судової практики у світі сьогодні ще не відверто, а лише у відношенні до прав людини — нехтуються.

Які ж елементи Верховенства права, як фундаментального принципу, сьогодні відверто нехтуються?

У першу чергу - законність. В Україні це - вимога виконання суспільством підзаконних актів, котрі суперечать конституції України. І хоча деякі суди (як вказано вище) вже констатували, що ніхто не може порушувати 60 статтю Конституції і за недотримання цієї статті може бути відповідальність, правоохоронні органи, а також чільники міських, обласних та районних рад навпаки вводять правила на закріплених за ними територіях, котрі принижують людську гідність, а також відверто порушують права громадян.

А що ж у Європі та США?

Паспорта вакцинації та куар коди, котрі є приниженням людської гідності, бажають ввести в більшості країн Європи. У Німеччині почали проводити реальну сегрегацію, встановивши правила для невакцинованих і з поліцією, наче ведуть полювання на тих, хто виступає проти порушення 5 статті Нюрнберзького Кодексу. Чи не дивно, що в країні, яка породила, а тоді наче поборола фашизм, нині його прояви чомусь проростають? Щоправда, й інші країни не сильно відрізняються від Німеччини. Уряди більшості країн, чудово знаючи, що міжнародними нормами заборонено оцифровувати людей і позбавляти їх прав, тим не менш, з впертістю биків, насильно і агресивно вводять це в своїх країнах.

Щоправда, і Україна в цьому питанні не пасе задніх. Але тут феодали давно звикли вважати людей за непотріб, а тому порахувати кріпаків і змусити їх ходити лавами і за правилами, які їм встановлять, для українських феодалів - норма.

Висловлюють своє занепокоєння тим, що відбувається, і американські експерти, котрі констатують, що мандат Байдена - перевищує повноваження президента.

Джастін Хаскінс з Інституту Хартленда, де він також є науковим співробітником та редакційним директором, пише: «Зіткнувшись із питаннями щодо конституційності мандату, захисники президента наполягали на тому, що Байден має право видавати національний мандат на вакцини відповідно до розпливчасто написаного Закону про безпеку та гігієну праці 1970 року, який був створений для покращення умов безпеки на робочому місці. Але федеральний закон не можна тлумачити як основу прийняття неконституційного закону, оскільки Конституція є найвищим законом федерального уряду. Таким чином, якщо вчений-юрист не зможе процитувати положення в Конституції, яке дає президенту повноваження вводити вакцини або навіть просто регулювати громадську охорону здоров'я загалом, Закон про безпеку та гігієну праці 1970 року не може використовуватись для обґрунтування цього мандату. І такої конституційної норми немає. Ніщо у Конституції не передбачає, що виконавча влада може накладати загальні правила вакцинації приватних підприємств, чи їхніх працівників. Єдине питання, яке залишається, - чи скасує Верховний суд мандат Байдена. Якщо суд відмовиться втручатися, громадськість страждатиме протягом кількох поколінь, оскільки одна президентська адміністрація за іншою підриває її насилу завойовані свободи.

Мандат охоплює понад 80 мільйонів американців. І це порушує Конституцію та інші федеральні закони. Ось чому Alliance Defending Freedom заперечує цю постанову від імені кількох груп у судах по всій країні. Протягом дня після видання наказу Федеральний суд скасував правило, пославшись на «серйозні законодавчі та конституційні проблеми». Але боротьба лише починається» https://thehill.com/opinion/judiciary/572149-bidens-wildly-unconstitutional-vaccine-mandate/.

Редактор громадської думки Пейтон Маккензі теж констатує, що «цей мандат дозволяє уряду діяти за межами своїх конституційних кордонів та порушує особисті свободи. Конституція Сполучених Штатів була задумана як обмежуючий механізм уряду. Саме вона обмежує можливості уряду. У ній викладено три основні обов'язки держави: захищати наші права на життя, свободу та власність. Отже, уряду дозволено діяти лише в такий спосіб, щоб захистити наші права на ці три речі. Хоча охорона здоров'я є цінним активом у житті, вона не є конституційним правом. Це не може бути забезпечено через наш уряд. Проте Байден наділяє Управління охорони праці повноваженнями виконувати цей мандат». https://www.liberty.edu/champion/2021/09/opinion-president-bidens-mandate-is-unconstitutional/.

Джон Ю, професор права Каліфорнійського університету в Берклі та старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва, у своїй статті для dallasnews.com теж наголосив: «його наказ підриває конституційний баланс між Конгресом і президентом, а також між Вашингтоном, округ Колумбія, та штатами. Суди повинні швидко блокувати спроби Вашингтона захопити контроль над заходами у відповідь штатів над пандемією». Далі він пише: «Навіть якщо повноваження вакцинації підпадають під дію закону OSHA, наказ адміністрації Байдена все одно порушує фундаментальні конституційні принципи. Надання Конституцією обмежених перелічених повноважень національному уряду не включає право регулювати громадську охорону здоров'я» https://www.dallasnews.com/opinion/commentary/2021/11/07/why-bidens-covid-19-vaccine-mandate-is-unconstitutional/.

Тож виходить, що як американський президент, так і уряди інших країн, фактично дають зрозуміти своїм народам, що вони можуть зберігати відносні свободи та роботу лише, якщо виконуватимуть розпорядження уряду щодо їхнього особистого життя і здоров’я, якими ці люди в урядах не мають право розпоряджатись, якщо люди є вільними, а не рабами і не знаходяться в концтаборі.

Також одним з елементів верховенства права є заборона свавілля. У тому числі свавілля чиновників, урядовців, високопосадовців та правоохоронних органів. Однак нині цей елемент дивно навіть обговорювати, оскільки як в Україні, так і в Європі та США влада вдалася до свавілля, зазіхнувши на малий та середній бізнес, на право людей пересуватись та працювати. А також зазіхнула на найголовніше право людини - самостійно вирішувати, що робити з власним тілом. Тепер це питання взято під контроль урядів, котрі навіть не приховують, що люди - раби, бо тільки раб не має права самостійно пересуватись і самостійно вирішувати, що робити з власним тілом.

Ще один з елементів Верховенства права є дотримання прав людини. Однак згадувати сьогодні права людини в контекстні верховенства права навіть дивно. Цей елемент, як один з пунктів контрольного списку щодо дотримання верховенства права - не працює в більшості країн, бо, як ми бачимо, права людини порушуються урядами, а суди поки що лише опосередковано щось відміняють, не зупиняючи свавілля урядовців і чиновників як таке. А якщо верховенство права це - дотримання НЕВІД'ЄМНИХ прав людини, то світове суспільство спостерігає, як Європа і США відходять від верховенства права в бік диктатури влади. А якщо починається диктатура влади, то згодом і суди перетворяться лише на виконавців цієї влади.

Є серед елементів верховенства права і недискримінація та рівність перед законом. Цей елемент випливає з п'ятого - дотримання прав людини. Так от, і в Європі, і в США, і в Україні влада не лише почала говорити про сегрегацію певної групи людей, вона це - заохочує в суспільстві через ЗМІ, а, наприклад, мер Нью-Йорка вирішив впливати на бізнес, заявивши про насильницьку вакцинацію, та штрафи для підприємств, працівники яких відмовляються прийняти укол.

Аналогічне відбувається і в країнах Європи. В Україні теж малих підприємців штрафують, а інших позбавляють права працювати, створивши умови, за яких людину змушують садистськими методами зробити «добровільний» вибір, який добровільним не є.

Хто такий мер Нью-Йорка, Зеленський, Меркель та інші чиновники, щоб вирішувати долю інших людей? Хто такі інші урядовці, що в Європі, що в Україні, які взяли на себе повноваження проявляти цинічний і аморальний садизм у відношенні до тих, хто вважає себе не рабом, а вільним, і переконаний, що будь-який урядовець - порожнє місце і він не має права вказувати іншій людині, що їй робити зі своїм тілом, куди ходити, коли, і як працювати?

Тим не менш, знову ж, ми спостерігаємо, що навіть у США - країні, де права людини були захищені найкраще, президент та чиновники поставили себе вище закону та інших людей, взявши на себе право вказувати вільним людям, що вони - раби і повинні виконувати те, що запроваджує влада у відношенні до їхнього тіла, їхньої свободи, діяльності та їхнього пересування. Однак, верховенство права передбачає, що жодна особа не може бути вищою за конституцію та закон. То чи лишиться в цих країнах верховенство права? Та й якого верховенства права Європа та США вимагають від України? Такого самого, яке нині вперто будують у своїх країнах, де роблять спробу замінити верховенство права верховенством свавілля диктатури влади? Так в цьому питанні українські феодали куди просунутіші і можуть починати читати лекції адміністрації Байдена та урядам Європи, як порушувати права людини і тиснути на суди. В Україні така практика - квітне.

І на останок. На сайті ООН вказано: «основна мета верховенства права полягає, насамперед, в обмеженні влади держави над людиною, у забезпеченні від довільного втручання держави та її органів у певні сфери життєдіяльності людини.

Згідно з визначенням Генерального секретаря, верховенство права обумовлює необхідність того, щоб процесуальні дії, діяльність установ та основні норми відповідали концепції прав людини, включаючи основні принципи рівності відповідно до закону, відповідальності за законом та справедливістю у справі захисту та охорони прав (S/2004/ 616, пункт 6). У суспільствах неможливо забезпечити верховенство права, а то й забезпечено захист правами людини, і навпаки, захист правами людини може бути забезпечено у суспільствах без ефективного верховенства права. Верховенство права - це механізм здійснення прав людини, що сприяє втіленню принципу прав людини в життя.

Забезпечення верховенства права є невід'ємним елементом роботи із закріплення економічних, соціальних та культурних прав у національних конституціях, законах та положеннях. Коли права захищені законом або забезпечується інший правовий захист таких прав, верховенство права у разі недотримання таких прав або неправомірного використання державних ресурсів надає засоби правової допомоги».

Але, як ми нині спостерігаємо, жодна правозахисна організація не стала на захист прав громадян, а UN Human Rights Council (Рада ООН з прав людини) взагалі робить вигляд, що у світі нічого не відбувається.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»