​ООН - як символ заохочення агресора

Судячи з усього, ООН повинна спіткати та ж доля, що і Лігу Націй - першу міжнародну міждержавну організацію, яка теж була створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. Як вказує Вікіпедія, до розформування призвели «складна система ухвалення рішень, відсутність механізму для їх впровадження, декларативність і суперечливість окремих документів Ліги Націй зумовили її безсилість проти агресорів на кшталт Німеччини та СРСР і врешті призвели до остаточного краху з початку Другої світової війни 1939—1945 рр».

Здавалося б, що її правонаступниця, ООН, врахувавши всі недоліки першої структури, вже повинна бути більш дієвою. І, можливо, так воно і було, і ООН виконувала свою функцію, допоки російська федерація не напала на... одного з членів-засновників ООН, який не отримує від цієї структури ані захисту, ані реальних механізмів зупинення агресії.

От хіба не дивно, що структура, котра покликана зупиняти конфлікти, якось щодо одного зі своїх засновників, лише виказує занепокоєння? Починаючи з 2014 року, коли російська федерація, не криючись від світу, напала на українські території та відібрала Крим, ООН тільки і висловлював засудження, стурбованість та глибоке занепокоєння або розчарування. Однак далі висловлювань допомоги від ООН — нічичирк. Ба більше: виявилось, що росія, котра вважає себе правонаступницею СРСР, не має жодного документального підтвердження щодо рішення ООН з цього приводу, що вона правонаступниця.

Тим не менш, нинішній Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш якось не сильно переймається питаннями агресії росії щодо одного з членів-засновників ООН. Однак його сильно турбує інше, і, зокрема - фінанси, а також, як вже побачили і відчули українці, майно транснаціональних корпорацій і самої росії.

Все це яскраво проявилось через «зернову угоду», котру організували заради вивозу зерна з України в той час, коли росія обстрілює українські міста ракетами. Так от: щодо обстрілів, знищення міст, убивства українських дітей, питання полонених, які за наказом президента Зеленського вийшли з Азовсталі в полон під видом евакуації, - тут Антоніу Гутерреш висловлює глибоке занепокоєння. А от коли питання постало з вивозом зерна транснаціональних корпорацій та росії, то тут генеральний секретар ООН проявив неабияку спритність на винахідливість, вмовивши українську владу на умови росії щодо вивозу зерна з України.

І що ж наразі ми маємо?

Одразу після підписання угоди відбулись ракетні удари по Одесі, а пан Гутерреш замість того, аби згадати і застосувати статут ООН, заявив: «Ми беззастережно засуджуємо», — маючи на увазі ці ракетні удари. А от росія від цієї угоди — виграла, з рф були зняті санкції. Тепер, незалежно від того, чи росія обстрілює наші порти, і дає чи не дає нам можливість вивезти своє зерно, але тепер вона спокійно може вивозити своє зерно та продавати, мінеральні добрива також. Вивозити та продавати, закуповувати запчастини для свого авіапарку вона теж може спокійно — санкції знято.

Так скільки часу пан Гутерреш збирається беззастережно засуджувати росію, коли у нього, як Генерального секретаря ООН, є механізми впливу на країну-агресора, однак, замість того, щоб вимагати від росії припинення агресії та виконувати Статут ООН, їй йдуть на зустріч, тоді як українці від цієї угоди — лише програли?

На східному економічному форумі путін заявив, що Африканські країни потерпають від голоду, а Україна не виконує своїх домовленостей і вивезла 87 кораблів, але не в країни Африки, а в країни Заходу, і що в такому випадку треба зупинити торгівлю зерном України. У той же час він не озвучив, скільки росія вивезла свого зерна та добрив і в які країни, та не згадав, що завдяки зерновій угоді з росії були зняті санкції. Також всім відома інформація про те, що кількість російських кораблів відповідно до зернової угоди перевищує українські. Крім того, він не згадав, що такі країни, як Ліван, відмовилися купувати зерно у України за начебто зірвані строки поставки завдяки тому, що росія пообіцяла продати Лівану вкрадене українське зерно. Так як рідні захисників два тижні тому почали письмово звертатися до послів країн G7 з проханням коригування зернової угоди щодо призупинення вивозу як російського, так і українського зерна до звільнення всіх захисників Маріуполя, то відповіддю росії на громадянську ініціативу рідних захисників Маріуполя став такий виступ путіна. Щоб залишити українських військовополонених у полоні, путін забув про «голодних африканців» та про важливість відвантаження зерна росією і відповідно про санкції Заходу. Отже, як виявилося, росія є країною не тільки агресором, а й країною, яка розповсюджує безпрецедентну дезінформацію та брехню. Країна – людожерка, лідер якої маніпулює не тільки свідомістю своїх громадян, а й намагається маніпулювати свідомістю світового суспільства.

Сьогоднішні рішення, які приймаються Радою Безпеки ООН, суперечать і конфліктують з міжнародним правом та самим Статутом ООН. Міжнародне публічне право – це право у процесі становлення, і, зокрема, роль міжнародних організацій та управління такою організацією, як ООН. Доктриною можна вважати те, що жодній країні не повинно бути дозволено накладати вето на питання, що стосуються її самої, і конфлікту, в якому вона бере участь, оскільки це суперечить меті вкладу ООН у міжнародне право.

росія не повинна вдавати, що міжнародні справи - це її внутрішні справи, що війна (без оголошення) - це лише «спецоперація», або, що перетасовування територій між державами колишнього СРСР - це події, які не повинні відноситися до міжнародного права.

Що стосується російського правонаступництва СРСР, то актуальні питання робить проблематичним те, що росія поводиться значною мірою «якби» вона також успадкувала імперію СРСР над іншими державами, які раніше входили до складу СРСР, але отримали повну незалежність після його розпаду.

Тому світовому співтовариству не можна допускати, щоб росія використовувала свій статус постійного члена РБ ООН для блокування засудження таких кричущих порушень міжнародного права, як самого Статуту ООН, як і блокування прийняття резолюцій у Генеральній асамблеї ООН. росія визнала Україну незалежною державою, і дві країни обмінялися послами, тому не можна допускати, щоб росія повернула час назад і поступово перетворилася знов на СРСР, чого вона на чолі з путіним й домагається.

Такі питання є загрозою міжнародному праву, ніж технічні деталі відхилення від суворого дотримання принципів вето РБ ООН, враховуючи конкретний контекст. Але навіть в самому статуті ООН та в документах , які викладені на сайті ООН щодо права вето, зазначено, що Рішення Ради Безпеки з усіх інших питань вважаються прийнятими, коли за них подано голоси дев'яти членів Ради, включаючи відповідні голоси всіх постійних членів Ради, причому сторона, яка бере участь у суперечці, повинна утриматися від голосування при ухваленні рішення на підставі Глави VI та на підставі пункту 3 Статті 52.

https://www.un.org/securitycouncil/ru/content/veto

Отже, відповідно, росія не може мати право голосу при вирішенні питань, якщо конфлікти/спори стосуються безпосередньо самої росії, яка бере участь в конфлікті/спорі. Отже, не зрозуміло, як на це закрили очі в РБ ООН при прийнятті рішень щодо України, якщо стороною конфлікту в Україні є постійний член РБ ООН? Таким чином, накладання вето росією в РБ ООН при розгляді питання щодо України суперечило як Статуту ООН, так і логічному здоровому глузду.

Звісно, громадяни України зараз здивовані і навіть шоковані тим, що ця угода в інтересах всіх, окрім українського народу. Тим не менш, на сьогоднішній день рідні захисників Маріуполя вимагають, аби міжнародна спільнота припинила вивіз зерна як Україною, так і росією, допоки захисники Маріуполя не повернуться з полону, де їх життю є реальна загроза. Після кричущого терористичного акту з боку росії щодо військовополонених , який стався 29.07.22 року в Оленівці, єдиним важелем впливу на агресора є як раз припинення вивозу зерна росією та Україною. Бо ця зернова угода стала для ООН та світової спільноти торгівлею на крові. Адже, якщо українська влада не може вирішити питання щодо звільнення полонених, а генеральний секретар ООН більш стурбований вивозом зерна, аніж життям людей, а також тим, як краще допомогти агресору, то постає питання: чим насправді нині опікується ООН в особі його генерального секретаря Антоніу Гутерреша? росія відверто глузує над міжнародним правом, над Женевськими Конвенціями, використовуючи тортури та пряме вбивство полонених, а ООН тим часом займається питанням торгівлі.

На жаль, нинішнє керівництво ООН в особі Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша використовує подвійні стандарти і не застосовує механізми, котрі закладені в статуті ООН щодо агресора, котрий не приховує, що збирається знищити Україну і українців, як націю. Генеральний секретар ООН жодного разу не наголосив, що росія порушує Статут ООН і, зокрема, п.4 ст 2 Статуту: «Усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй, що дає право Радбезу застосувати ст. 6 Статуту: «Член Організації, який систематично порушує принципи, що містяться в цьому Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки».

Але Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш поводить себе як представник росії, а не як генеральний секретар поважної організації. Те, що нині росія робить з однією з країн, котра є членом-засновником ООН, дозволяє згідно статуту ООН застосувати не лише ст. 6 цього статуту, але і статті з 39 до 47 Статуту. І, згідно цих статей, особливо, якщо відбувся збройний напад на Члена Організації, має право застосування збройних сил, які складаються Радою Безпеки за допомогою Військово-Штабного Комітету.

Однак реакція Генерального секретаря ООН обмежується занепокоєнням і підігруванням агресору - росії і забезпеченням вимог росії, у порушення Статуту ООН, хоча Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш знає, що Україна є не лише членом ООН, а саме членом-засновником ООН. Тож, Генеральний секретар ООН повинен повернутись до виконання статуту ООН і таки скликати Радбез задля забезпечення відновлення цілей, вказаних в статуті ООН, і таки «створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливості та поваги до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права» - як це вказано в Статуті ООН.

Загалом, якщо поглянути на ситуацію з боку, то виходить, що гроші (внески, а, можливо, і гонорари) росії важливіші за статут ООН? Саме це питання сьогодні задають матері і жінки захисників Маріуполя, бо справжніх дій від ООН — не бачать, а от занепокоєння їх давним-давно не цікавить, бо занепокоєння українці шлють за московським кораблем.

Однак виникає питання і до представників української влади, які явно не поводять себе, як Борис Джонсон. Нерішучість представників переговорних груп, слабка дипломатична команда не дають надії українським матерям, сестрам і жінкам полонених українських солдатів, тож вони вимагають від ООН дій, метою створення якої все ж було не захист інтересів транснаціональних корпорацій, а підтримання й зміцнення миру й міжнародної безпеки, розвиток співробітництва між державами світу.

Проте, замість дотримання миру та статуту, ООН захищає інтереси не жертви від нападу, а третіх осіб. І що це, як не світова корупція? І не дивно, що транснаціональні корпорації підтримують і заохочують корупцію в інших країнах, і, зокрема, в Україні, де боротьба з корупціонерами так і залишилася на словах. Але з цим не згодний український народ, котрий вимагає від тієї ж ООН перестати дотримуватись подвійних стандартів і згадати, що створено цю структуру було саме для захисту членів-засновників.

Напередодні засідання ГА ООН українське суспільство, а саме рідні військовополонених вважають, що вимога щодо припинення вивозу зерна є тиском суспільства для розробки резолюції ООН, яка внаслідок російського теракту в Оленівці вимагала б від росії негайного звільнення військовополонених, які захищали Маріуполь, та прийняття резолюції, яка б посилила вимоги щодо використання права вето постійного члена РБ ООН. Ці резолюції допомогли б зрушити з мертвої крапки питання щодо агресії росії проти України та порушення прав людини та Женевської Конвенції щодо комбатантів.

Але якщо Генеральна асамблея ООН не вирішить ці питання, які зараз повстали перед світовою спільнотою, то можна впевнено сказати, що Організація об’єднаних націй наказала довго жити, як і Ліга Націй, і перед світовою спільнотою постає питання щодо створення нового формату міжнародної організації, яка буде не тільки дотримуватися міжнародного права, а й захищати його.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото з відкритих джерел