​Моніторинг кримінального провадження Романа Дудіна (від 14 липня 2025)

14 липня 2025 року у Шевченківському районному суді м. Києва відбулось судове засідання у рамках справи №953/5843/23 (кримінальне провадження №162022170020000257 відносно колишнього начальника управління СБУ в Харківській області Дудіна Романа Володимировича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч. 5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України (державна зрада, непокора та залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану). На засідання був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів у наступному складі: Трубніков А.В., Литвин О.А., Хардіна О.П.

Наразі кримінальне провадження розглядається по суті, однак — у закритому судовому засіданні. Як повідомлено спостерігачам IAC ISHR (моніторингова місія IAC ISHR сприяє дотриманню права на справедливий суд та впровадженню нових, сучасних практик у судочинство (судовий процес), сторона захисту неодноразово наполягала на відкритому розгляді справи. За інформацією адвоката, відповідне клопотання було подано ще 14 квітня 2025 року, однак суд не розглянув його ні під час того, ні під час наступних п’яти засідань.

Варто зазначити, що раніше, ухвалою від 1 листопада 2023 року Шевченківський районний суд задовольнив клопотання прокурора про розгляд справи в закритому режимі. Згодом, 1 серпня 2024 року, суд розглянув клопотання захисту про часткове відкриття провадження, проте відмовив у його задоволенні, залишивши розгляд у повністю закритому режимі. При цьому суд мотивував відмову тим, що оприлюднення будь-яких матеріалів сторони обвинувачення призведе до розголошення відомостей досудового розслідування, що становлять державну таємницю.

Разом з тим, у судовому засіданні було встановлено, що матеріали, що містять відомості з обмеженим доступом, містяться виключно в одному томі кримінального провадження. Захисник, з урахуванням цього, просив суд здійснювати розгляд у закритому режимі лише під час долучення та дослідження зазначених матеріалів, тоді як решту провадження — розглядати публічно. Прокурор заперечував, посилаючись на необхідність збереження конфіденційності відомостей досудового розслідування в цілому.

При аналізі ухвали від 1 серпня 2024 року експертами моніторингової місії IAC ISHR не було виявлено ані додатків, ані конкретизованих фактичних обставин, які б могли слугувати достатнім та об’єктивним обґрунтуванням необхідності розгляду справи у закритому режимі. Вказане викликає серйозні сумніви щодо дотримання критерію «необхідності у демократичному суспільстві» в контексті обмеження принципу публічності, як того вимагає пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

У справі Straume v. Latvia (п. 125) ЄСПЛ підкреслив, що будь-яке обмеження принципу відкритості повинно бути не лише пропорційним, а й чітко обґрунтованим з урахуванням конкретних обставин справи. Абстрактне посилання на загрозу розголошення таємниці не є достатнім. Як наголосив Суд у справі B. and P. v. the United Kingdom (п. 36), необхідність відступу від принципу гласності має бути обґрунтована реальними, а не гіпотетичними ризиками.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що Київський апеляційний суд, розглядаючи це ж кримінальне провадження у частині оскарження ухвал про застосування запобіжного заходу, здійснює засідання у відкритому режимі, не вбачаючи підстав для закритого розгляду. Така суперечність у підходах між судами різних інстанцій свідчить про відсутність єдиного підходу до застосування винятків з принципу публічності. Це, у свою чергу, може створювати правову невизначеність для сторін процесу, суперечачи стандарту передбачуваності правозастосування, сформульованому ЄСПЛ, зокрема у справі Malhous v. the Czech Republic (п. 55).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR нагадують, що відкритість судового розгляду є не лише інструментом забезпечення процесуальної справедливості, а й критично важливою умовою довіри громадськості до системи правосуддя. У справі Mamaladze v. Georgia (п. 91) ЄСПЛ прямо вказав, що прозорість судового процесу відіграє ключову роль у запобіганні «таємному правосуддю» та посиленні легітимності судових рішень.

Протягом останнього часу спостерігачі IAC ISHR неодноразово фіксували повторювану та тривожну закономірність: суди першої інстанції розглядають справу, включаючи окремі процесуальні питання — зокрема, продовження строків тримання під вартою — у закритому режимі, водночас як апеляційні інстанції розглядають ті самі питання публічно, посилаючись на відсутність підстав для обмеження гласності.

Проблема полягає не в різному обсязі розгляду, а в непослідовності судової практики, коли перша інстанція системно закриває судові засідання без належного обґрунтування, навіть у тих випадках, коли предметом розгляду є не засекречені матеріали, а процедурні аспекти, що не містять державної таємниці. Така ситуація суперечить презумпції публічності судового розгляду, що є фундаментальним елементом права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 § 1 Конвенції.

У ряді справ, зафіксованих моніторинговою місією IAC ISHR, суди першої інстанції:

- не наводили переконливого, конкретного і фактичного обґрунтування повного закриття судових засідань;

- ігнорували можливість часткового обмеження відкритості лише для тієї частини провадження, де досліджуються матеріали, що містять державну таємницю;

- вдавалися до загального закриття процесу, незважаючи на обмежений обсяг конфіденційних матеріалів (які, здебільшого, містяться лише в окремих томах справи).

На підставі зазначеного, моніторингова місія IAC ISHR фіксує наявність ознак можливого порушення статті 6 § 1 Конвенції у частині обмеження принципу публічності судового розгляду без належного, конкретного й обґрунтованого пояснення такої необхідності.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що національні суди мають виходити з презумпції мінімального обмеження прав, як того вимагає підхід, сформований у практиці ЄСПЛ. Відповідно, якщо і є підстави для обмеження гласності, вони мають бути не лише законними, а й абсолютно необхідними в демократичному суспільстві, мати чітке, конкретне та обґрунтоване пояснення і застосовуватись лише до тієї частини процесу, де наявність обмежень об’єктивно виправдана.

Розуміючи, що у межах кримінального провадження можуть міститися відомості, що охороняються законом, експерти моніторингової місії IAC ISHR все ж наголошують: будь-яке обмеження має застосовуватись виключно у виняткових випадках, бути мінімально необхідним і обов’язково супроводжуватись докладним аналізом обставин справи. Непослідовна судова практика, коли один і той самий процес у різних інстанціях розглядається в принципово різному режимі відкритості — без переконливих причин з боку суду першої інстанції, — ставить під загрозу єдність та передбачуваність судочинства. Це може призводити до нерівності доступу до правосуддя, зниження рівня суспільної довіри до судової системи, а також створювати враження про довільність застосування процесуальних гарантій.

Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.

Джерело: ishr-monitoring.org

Роман Дудін. Фото sq.com.ua