​Майдан три роки тому - переломна ніч

Рівно 3 роки тому, біля 10-ї вечора водомет сил януковича знаходився коло перехрестя Інститутської та Хрещатика, за підтримки кількох десятків беркутів та кількох сотень ВВ.

Усі силові структури Майдану було розгромлено, Самооборона («реєстрова» і народна) була розгромлена ще у Маріїнському та на Липках. Миколу Коханівського поранено у ногу.

Зі сцени Сергій Пашинський щось говорив у мікрофон, звертаючись до беркуту – цей факт однозначно свідчив, що справи кепські, Пашинський ні до, ні після того зі сцени не виступав, на моїй пам'яті.

Якийсь чоловік люб'язно запропонував мені 2 коктейлі, котрі я кинув з-за фонтану у водомет. Загалом кілька тисяч потенційно боєздатних людей тинялися по Майдану без організації, вогняну стіну та атаки коктейлями забезпечували пару сотень людей максимум. Інші не мали ні чим відбиватися, ні чиїх наказів слухатися.

Палали профспілки, палав Хрещатик, Інститутська, горіло все. Ще ніколи, ніколи до того я не відчував таку життєву потребу у зброї. (Зброю я дістану лише за кілька тижнів по тому, я триматиму і ніжно гладитиму її, як власну дитину.)

Тоді ж зброя була потрібна, щоб пробивати шлях відступу на випадок штурму. Як виявилося пізніше, мій розрахунок був правильним - нас мали витіснити регулярні сили міліції під вогонь тітушок у районі Верхнього міста. Там тітушки уже вбили Веремія і готувалися поставити вбивства на конвеєр. Тітушок цих треба було б знищити.

Але чомусь атака беркуту захлинулася за сто метрів від сцени.

Потім казали, що менти запросили підмогу армією, але армію не змогли їм підігнати на допомогу. Менти не наважувалися на збройний штурм недарма - за попередніми розрахунками, втрати мали б бути один до трьох, в умовах бою в місті. Це означало б одну-дві сотні загиблих зі сторони міліції, і на таке вони не хотіли йти без потужної вогневої підтримки.

Саме десь у ці хвилини я розумів, що зараз, ймовірно, ми почнемо гинути сотнями. Але коли рішучого штурму не сталося, коли наступ затих - стало зрозуміло, що це - переломна точка, що тепер їх черга думати про відступ. Саме цієї ночі три роки тому ми перемогли.

Я написав зранку:

«Якось несподіваним настав цей день, неочікуваним. Такий собі сюрприз після ночі, котра зовсім не обіцяла наступного дня, у якій обличчя усіх без винятку жінок на майдані були настільки прекрасні, що здавалося - це краса, котру можна побачити лише востаннє.

Майдан вистояв ніч. Вистояв дивом, якому я був свідком - самими лише голими, гарячими долонями зупинивши наступ».

Igor Lutsenko, facebook.com

Фото ukrweekly.com