​Історія з історії: ручні «гуманісти» кремля

Хьюлетт Джонсон, настоятель Кентерберійського собору, був великим другом СРСР, лауреатом ордена Трудового Червоного Прапора (1945 р.) і Сталінської премії за зміцнення миру між народами, а також членом Всесвітньої Ради Миру, главою Товариства англо-радянської дружби в 1948 р., гуманістом, соціал-демократом і борцем за світле майбутнє людства. Тобто, належав до типу «людей доброї волі» офіційно, а неофіційно - корисним ідіотам. Сталін таких вельми цінував і не шкодував коштів на розведення. Барбюс, Труайя, Фейхтвангер... багато їх було.

От, наприклад, Хьюлетт Джонсон вважав, що «істинними християнами» були сам Ісус Христос і його найближчі соратники, він говорив, що «істинний християнин не може бути ворогом комунізму, - навпаки, між християнством і комунізмом є багато точок дотику».

Для «червоного настоятеля» Джонсона в СРСР був спланований повітряний маршрут в глибинки, щоб той особисто все побачив і оцінив «как хорошо в стране советской жить!». Організатори знали, що пастор колись був військовим льотчиком. Тому, коли в шумі двигуна раптово з'явився сторонній звук, він особисто давав знати пілотам, що це недобре. Для вимушеної посадки був обраний «випадково» колгосп із злітно-посадковою смугою. Поки льотчики з місцевими майстрами виправляли поломку, а як відомо, у будь-якої сталінської машинно-тракторної станції є все необхідне для ремонту авіаційних двигунів, пан Джонсон куштував дари колгоспного тваринництва і землеробства і насолоджувався танцями і співом, гарною англійською мовою простих сільських дітлахів. Вони як раз підтяглися на виступ до польового стану.

Незабаром двигун полагодили, задоволений пастор продовжив подорож до наступного потьомкінського села. Пастор зайвий раз переконувався в перевагах планової соціалістичної економіки та високої культури і освіти звичайних селян. Про що потім неодноразово розповідав світу через брехливу пресу.

І навіть виступив з цими історіями на паризькому процесі проти неповерненця Віктора Кравченка в 1949 році. Віктор Кравченко - колишній чиновник радянської закупівельної комісії в США, який попросив притулок на Заході. Залишившись в Америці, в 1946 році він за допомогою журналіста Юджина Лайонса і перекладачки Станіславського Елізабет Хепгуд написав книгу «Я вибрав свободу» (I Chose Freedom), в якій описував жахи колективізації, сталінських таборів і голоду в СРСР. Вона стала дуже популярною.

Газету французських комуністов «Les Lettres Francaises», яка звинувачувала Кравченка в наклепі на сталінськи табори, до речі, редагував Луї Арагон, чоловік Ельзи Тріоле, подруги Маяковського і сестри Лілі Брик. Всі вони були щирі, безкорисливі друзі СРСР і, особливо, НКВС.

Кравченко суд тоді виграв. Настоятель Джонсон своєю щирою розповіддю чимало повеселив публіку, з якої багато хто мав досвід реального життя в Радянському Союзі.

Утім, до Джонсона ніяких претензій. Мова взагалі не про нього, а про творців невидимого фронту, які організували театр одного глядача з пейзажами, піснями під час голоду після війни. А потім ці «картинки» показували по всьому світові.

Звільнені від совісті дарують ілюзію величі. Їж, дорогий, для тебе нічого не шкода. Обіцяли вам комунізм - натє! Крок вліво, крок вправо - конвой стріляє без попередження.

У московії нічого не змінюється дуже багато років! Победобесие - їх все! Фактично, всі їх війни імперіалістичні! Як почали в 1920 році з Польщі… Далі Західна Україна, Фінляндія, країни Балтії, а після ВВ - Будапешт, Прага, Ангола. Навіть вже імперія розпалася, а вони продовжують - Південна Осетія, Крим - Україна, з Сирією не вийшло - політичного ефекту нуль. Ось і міркують знов про велике вторгнення в Україну з верещанням про «мир во всем мире».

Манана Абашидзе, «Конфлікти і закони»

Ілюстрація надана автором