​Атака росії на український спорт: легка атлетика - перший трофей

Приблизно у лютому-березні 2020 року перед російським істеблішментом постало зовсім не риторичне питання: в який спосіб взяти під свій контроль українські федерації спорту, аби вже через них впроваджувати свою політику та, посадивши там своїх людей, перетворити Україну не на ворога, котрий підтримує санкції на світовій арені, у тому числі і в спорті, а на союзника, котрий буде або сидіти тихо, або захищати, як це колись відверто і відкрито зробив Сергій Бубка у скандалах з російськими атлетами, котрих піймали на допінгу.


Якщо не кийком, то дрючком

Проте, в який спосіб реалізувати задумане? Одна річ - поставити ціль, інша - її реалізація. Але думали насправді недовго, бо в Україні у росіян є своя стабільна команда підтримки під керівництвом Медведчука, а, отже, він і може реалізовувати ідеї, які колись втілювала партія регіонів. Саме через цю команду і почали просувати механізми впливів на керівників федерацій спорту України. Мета - поставити на чолі мінімум 10-ти федерацій проросійських президентів. Але спочатку зробили акцент на три основні: Федерацію легкої атлетики України, Федерацію хокею та Федерацію баскетболу.

Отримавши підтримку в кулуарах проросійських партій, організатори почали реалізацію цієї ідеї, аби люди, які є близькими до партії регіонів і розділяють позицію росії, могли б очолити федерації спорту в Україні.

Найактивніші дії, як пліткують в асоціації, розпочалися з призначенням міністром Вадима Гутцайта. Гутцайт, який, як писали ЗМІ, проскакував як фігурант у кримінальній справі щодо можливого розкрадання 2,25 млн грн державних коштів на закупівлях човнів для київських спортсменів, у справі він вказаний як директор департаменту молоді та спорту КМДА


(про це повідомляло РБК Україна з посиланням на судове рішення), дуже зручний для тримання на гачку. У нас усіх потрібних чиновників для використання потрібних завдань олігархів чи росії саджають на гачок КК, адже і справді, є за що, а тому як людина, котра готова виконувати усі вимоги, аби кримінальне провадження не рухалось і розвалилось, буде виконувати те, що скажуть. І тому не дивно, що саме він допоміг перейти до активної фази реалізації цього задуму, адже саме за його підтримки цю ідею було погоджено на рівні офісу президента (котрий все менше і менше приховує свою проросійську позицію) і запропоновано підживити і відновити міф (котрий колись успішно змогли донести до деяких спортсменів), що саме при керівництві людей з партії регіонів спорту жилось найкраще.

І от, після озвучення цілі, першою обрали легку атлетику. Тим паче, що міністру не треба було довго вмовляти пана Бубку - людину ментально близьку до росії та її сателітів. Як повідомляють наші джерела, підключилась до цього і Олена Говорова - радник керівника ОП з питань спорту. Саме ця трійка почала обробляти вже регіональні федерації і готувати їх до того, що на президента Федерації легкої атлетики запропонують вічного опонента Суркіса і, як сказав головний редактор тижневика «Футбол» Артем Франков: «провідника донецьких інтересів у футболі» - пана Сафіулліна.

Насправді, дивно, як ще пан Сафіуллін, котрий за фахом, після закінчення Донецького медичного інституту - лікар-гігієніст та епідеміолог, та ще не підсидів пана Степанова? Принаймні, так було б логічно. Та й гроші там дерибанити нині - лафа. Але, здається, ще - не вечір, адже йому може здатись замало бути і віце-президентом Національного олімпійського комітету України, і посідати місце другого та почесного президента Професійної футбольної ліги (а ми перевірили станом на 29.10.2020, і скан зробили), і президента Федерації легкої атлетики України (а за Сафіулліна було віддано 16 голосів при голосуванні, тоді як за Гоцула, який до сьогоднішнього дня обіймав цю посаду - 11 голосів), і... Головою Наглядової ради антидопінгового контролю Національного антидопінгового центру України.

Останнє призначення, що відбулось 28 лютого 2020 на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №127-р від 12 лютого 2020 - особливо вражає, адже тепер, коли пан Сафіуллін посів ще й місце президента Федерації легкої атлетики України (що дуже до вподоби росії), він порушив правила антидопінгового кодексу WADA, котрі Україна ратифікувала.

Але як так сталося, що особу з футболу, котру не сприймали у Федерації легкої атлетики, та кандидатуру якого на пост президента розглядали як особисту образу і своєрідний плювок в українських легкоатлетів, та таки проштовхнули на посаду президента федерації?

Як брешуть злі язики, десант з високопосадових функціонерів від спорту у складі: члена Виконавчого комітету МОК, першого віце-президента IAAF, президента НОК України Сергія Бубки, кандидата у народні депутати від партії «Слуга народу» на виборах 2019 року, № 81 у списку і, згодом, міністра молоді і спорту УкраїниВадима Гутцайта, радника керівника ОП з питань спорту Олени Говорової та президент НОК України у 1991-1998, роках президента Федерації легкої атлетики України у 1996-2012 роках, а головне - члена СДПУ(о) - рідної партії Медведчука, кума путіна - Валерія Борзова - за день до проведення виборів висадився у Києві. Треба зазначити, що протягом останніх місяців (до проведення голосування на посаду президента Федерації легкої атлетики) на президентів обласних федерацій відбувався шалений тиск, який, тим не менш, якось не дуже спрацьовував і не давав стовідсоткової гарантії, що Сафіулліна не відправлять наліво. Тож і було втілено план в славнозвісних правилах Кучми: у день до виборів усіх, хто вагався, запросили на килим до усього десанту. А як може себе поводити людина, котра залежить від рішень усіх цих вельмиповажних осіб? Тим паче, що, як базікають, Бубка, Гутцайт, Борзов та Говорова обробляли персонально кожного. І як наслідок, кілька людей таки здали позиції на користь Сафіулліна.

Незважаючи на всі ці обставини та тиск, 11 федерацій зберегли свої позиції, але не факт, що тепер їх не будуть давити і намагатися вирахувати, аби помститись.

Насправді, при обранні на посаду президента Федерації легкої атлетики України був застосований механізм візантійщини, котрий завжди використовує росія для досягнення своєї мети. Тобто, при усіх ознаках демократичних позицій (навіть таємне голосування) на тих, хто повинен голосувати, впливають задовго до дня голосування. І вони, хто під тиском компромату, хто підкупу, добровільно голосують в інтересах тих, хто компрометує або підкуповує. Тож, зважаючи на те, що пан Сафіуллін не вийшов до атлетів зі своєю програмою, від якої б усі були у захваті, а пішов іншим методом досягнення мети, то можна вважати, що легкоатлетам України потрібен не президент для розвитку організації, а свій пацан-вирішайло, що, загалом, і вийшло.

Хоча, судячи з голосування, у 11 областей таки вистачило сміливості і совісті проголосувати проти футбольного засланця, але інших, все ж, видко, дуже гарно переконали, і тому вони обрали шлях лягти під проросійське лоббі в надії, що щось таки перепаде на цукерки.

Чи такий страшний чорт, як його росія?

Як писали ми в попередніх матеріалах, для росії спорт - це, перш за все, політика. Вони цього не лише не приховують, а й відверто про це говорять, а їхні науковці пишуть статті, як правильно цю політику застосовувати. І вони її вже втілювали в Україні за часів правління партії регіонів.

Тож сьогодні існують дуже величезні ризики, що Українська федерація легкої атлетики дуже швидко при новому керівництві перетвориться на схожу федерацію російської атлетики, а так як у нашої федерації і так не було занадто великого авторитету на міжнародному рівні і наші атлети ледь не втрапили в такі самі скандали, як росіяни, але нині Сергій Бубка та міністр Гутцайт демонструють, що їм - байдуже як реагуватиме міжнародна спільнота. Тобто, у них - така сама поведінка, як і у росіян - «доведіть» та «їхтамнєт», адже вони дуже чудово усвідомлюють, що на міжнародному рівні до візантійщини ставляться як до дикунства. І якщо член Виконавчого комітету МОК, перший віце-президент IAAF, президент НОК України Сергій Бубка демонструє, що йому не лише байдуже, а він ще й підтримує, аби пан Сафіуллін сидів одразу на декількох стільцях і, в тому числі, у порушення антидопінгового кодексу очолював Федерацію легкоатлетів і в цей же час був головою Наглядової ради антидопінгового контролю Національного антидопінгового центру України, отже для нього імідж і статус Федерації легкої атлетики значно нижчий за потребу бачити на усіх стільцях Сафіулліна. Навіщо? Невже так потрібно знижувати рейтинг Української федерації в світі? Для яких цілей?

А ось тут напрошується лише одна відповідь. До обрання Сафіулліна українська легкоатлетична федерація посідала надзвичайно жорстку і принципову позицію як стосовно питання допінгу у боротьбі із росією, так і в багатьох інших питаннях, будучи частиною коаліції, що виступала за безумовне відсторонення росії у змаганнях за усі порушення, які вона допустила. Також Українська федерація не давала можливості росіянам виставляти легкоатлетів з Криму та окупованих Луганської і Донецької областей, що змушувало росію видавати тих спортсменів за російських. Але з приходом Сафіулліна така тактика може змінитись, що, зокрема, росії і потрібно. росія нині застосовує будь-які варіанти для відновлення свого статусу в міжнародному спорті. І, маючи Україну вже не як опонента, а як прикритого союзника, шансів у них вплинути на міжнародну спільноту - значно більше.

І тому все, що відбулося і відбувається у Федерації легкої атлетики України, звісно, не додасть авторитету ні Україні, ні конкретно Федерації, адже, виходить нонсенс: тільки-но обілили себе перед Міжнародною федерацією, тільки-тільки вибороли для Національного антидопінгового центру України часткової довіри, роблячи спробу довести, що Україна відрізняється від росії, і враз розворот на сто вісімдесят градусів. З якого дива? Адже ніхто не повірить, що Бубка і Гутцайт не здатні зробити такі узагальнення, аби зрозуміти, що подібна поведінка наносить шкоду іміджу Федерації? А якщо вони це розуміють, однак - підтримують, це означає, що вони вже працюють в інтересах окупанта і на шкоду іміджу Федерації легкої атлетики України.

Офіс Президента, Гутцайт, Бубка, Сафіуллін, у бік росії: мишебрат’я

Вже вся Україна давно зрозуміла, що в офісі президента сидять люди, котрі працюють далеко не в інтересах держави. Вся поведінка пана Єрмака - одне суцільне питання до СБУ. Тож не дивно, що і люди у нього в команді такі, що не лише люблять росію, але й достатньо гарно ведуть з нею бізнес.

Так, наприклад, Вадим Гутцайт, ще посідаючи посаду голови Департаменту молоді та спорту КМДА, будучи в команді Порошенка, тихо мовчав і в декларації не згадував, що має бізнес в росії. Звісно, він же в команді патріота, то в курсі: хочеш бути при владі - тихо мовчи. І лише, коли у 2018 році Філіп Альїд написав, що той володіє бізнесом у росії і є співвласником шиномонтажу «Альтаир» у російському місті Лобня, Гутцайт почав робити пафосні заяви, що він зрікається того бізнесу, бо росія - агресор. А до того часу - сумирно мовчав, що інші власники компанії хоч і фехтувальники, як і сам Гутцайт, однак один полковник, а інший - підполковник збройних сил російської армії: Ільгар Мамедов та Станіслав Поздняков.

Звісно, тоді все швидко підтерли, підмазали і наразі серед співзасновників «Альтаиру» Гутцайт не значиться, однак історія змін в російських реєстрах вказує, що свою частку він передав Мамедову.


На яких умовах і до якого часу - не відомо. Але нині, наразі, напевно все буде переписано назад. Тим паче, Гутцайт також не повідомляв, що у 5-му і 6-му скликаннях Верховної Ради працював помічником на громадських засадах у депутата від «партії регіонів» Ельбруса Тедеєва. При цьому зазначається, що іншим помічником «бойового регіонала» тоді був нинішній голова Офісу президента Андрій Єрмак. Тож тут, як то кажуть, усе схоплено і оплачено.


Але скандал відбувся лише через витік інформації від ображеної особи. А скільки ще може бути бізнесу в росії у пана Гутцайта, через який на нього таки вправно можуть вливати росіяни? Проте, здається, Гутцайт не сильно пручатиметься проти будь-яких забаганок росії, бо якби ця країна була йому ворогом, він би ані помічником у Тедеєва не працював, ані взагалі жодного бізнесу в країні агресора не заводив.

Нічим не відрізняється від Гутцайта і Сергій Бубка. Загалом, до цієї особи у правоохоронних органів повинні були виникнути питання давно. І суто за економічні злочини. Але, видко, вже занадто волохату лапу при всіх владах має Сергій Назарович, бо ще навіть відповідальності за ситуацію з «Родовідбанком», де засновниками і фактичними керівниками банку були Сергій Бубка, Денис Горбуненко і Сергій Дядечко, він з легкістю уникнув. Так це - якщо не брати до уваги багатьох інших питань щодо бюджетних коштів, що крутилися у сфері поряд з Сергієм Назаровичем.

І вже зовсім вважається недоречним згадування заяви колишнього губернатора Ріо-де-Жанейро Сержіо Кабрала, котрий звинуватив 9 членів МОК в отриманні хабара перед виборами олімпійської столиці, серед яких фігурувало й ім'я глави НОК України Сергія Бубки. Що вже казати про спогади, в яких віце-президент Федерації спортивної боротьби росії Георгій Брюсов заявляв, що президент Національного олімпійського комітету України, який є також і членом виконкому МОК, Сергій Бубка стане на бік росії після допінгового скандалу? Звісно, згодом, Бубка, як того вимагає етикет та «збереження обличчя» - засудив використання допінгу, але при зміні обставин, що відбулись нещодавно, стає зрозумілим, чий бік завжди посідатиме пан Бубка і чиї інтереси захищатиме. І є підстави вважати, що це аж ніяк не інтереси легкоатлетів України, а от власні фінансові та проросійські - цілком реально.

Звісно, у росії багато важелів впливу на пана Бубку. Взяти хоча б його брата, котрий наприкінці 14-го року «засвітився» на святкуванні дня прапора «ДИРИ» на окупованій території Донецької області. Там у нього все - пречудово. Брат олімпійського чемпіона не лише в самопроголошеній росією республіці є найбільшим виробником хліба, він також є керівником ТОВ «Шахтарський комбікормовий завод», головним КВЕДом якого значиться виробництво продуктів борошномельної промисловості. За співробітництво з окупантом брата Бубки навіть було занесено до бази «Миротворця».

Однак окупанти не лише через родичів можуть тиснути на Бубку для отримання потрібних їм у спортивному середовищі рішень. Якщо перевірити реєстр підприємців через opendatabot, то прізвище не лише брата, а й Сергія Бубки фігуруватиме і в інших зареєстрованих у Києві і Донецьку підприємствах.


Серед них компанія «Монблан», що, як повідомляли ЗМІ, отримує пальне безпосередньо з росії. І є припущення, що активно співпрацює з окупаційною адміністрацією,


але, при цьому, вигравала тендери з українського бюджету навіть у 2019 році


Видко, компанія - сімейна, бо в засновниках два брати Бубки і Валентина Бубка з Луганська, скоріш за все - матір братів.

Не відстає від цієї групи і пан Сафіуллін. Те, що він був засновником великої кількості підприємств в Донецьку - не новина. Однак на його дружині Сафіулліній Ірині зареєстровано велику кількість підприємств на непідконтрольній Україні території, які, скоріш за все, нормально працюють. А от дочка пана Сафіулліна, знаючи, що яйця треба розкладати по різних корзинах, вже має стосунки з «гаманцем» сім’ї міністра внутрішніх справ - Арсена Авакова. Так ТОВ «САХАЛІНСЬКЕ», де у Сафіулліної Мар'ям Равіліївни - 10%, має в засновниках і Котвіцького Ігоря Олександровича – 5,6%. А останнього все ж підозрюють у низці кримінальних справ щодо фінансових махінацій на майже мільярд гривень. Національне антикорупційне бюро України нещодавно отримало судовий дозвіл на доступ до банківських рахунків Котвіцького.

От що цікаво: незважаючи на те, що дочка пана Сафіулліна зазначає у профілі, що вона живе у Лондоні (як і більшість діток тих, хто в Україні робить гроші, продаючи її інтереси третім особам, в тому числі і росії заради її інтересів), дивіденди компаній, в яких вона є засновником, отримує вчасно.

І ось тут у нормальних людей, що хочуть жити в Україні, бажають, аби і держава і український спорт були незалежні від російської федерації, виникає купа запитань: а усі вищеперераховані люди зацікавлені працювати на Україну, чи росія у будь-який момент може взяти їх за налигач і поставити в позу, яка потрібна політиці рф, принизивши як державу Україна, так і український спорт і, зокрема, Федерацію легкої атлетики України?

Що матимемо?

Треба зазначити, що міжнародна спільнота достатньо уважно спостерігає за усім, що відбувається в українських реаліях. У Міжнародній федерації чудово розуміють, для яких цілей росія розставляє в Україні своїх людей. Але там діє негласне правило: якщо українські легкоатлети добровільно погоджуються на приниження, якщо вони не здатні всередині країни захистити свої права, чудово розуміючи, що призначення Сафіулліна - це кричуще неподобство, сором, плюс - порушення антидопінгового кодексу, який Україна ратифікувала, то як вони можуть вплинути на те, що Федерація готова себе принижувати? Вони і будуть дивитись у бік України з певною мірою презирства.

І вже десь за рік як Україна, так і міжнародна спільнота побачать відкат у розвитку Федерації легкої атлетики України, коли позиції щодо порушень росії стануть м'якшими, а з опонента перетвориться на її союзника. Навіть, якщо більшість легкоатлетів, котрі підтримують як незалежність України, так і незалежність Федерації легкої атлетики України, з такими позиціями будуть незгодні. Та хіба проросійські служки звикли питати точку зору в інших? Їм поставлено завдання, вони - виконують.

Ну і головне: федераціям баскетболу та хокею – готуватись до маневрів, як і ще семи, на які московити оком покладуть.

Конфлікти і закони

Фото mltpl.city



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

У Міністерстві оборони відбувся щоденний церемоніал вшанування полеглих захисників України. Дзвін Пам’яті пролунав шість разів

подробнее

Опрос

Нужно ли объявить импичмент Зеленскому за посягательства на Конституцию?

Конфликты и законы © 2008-2020.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.