Вечір творчої пам’яті поета Ярослава Веприняка

Людське життя – коротке. Проте дехто навіть і цей короткий шлях проходить швидше, аніж потрібно. І все через свою жагу до життя, через бажання встигнути зробити більше, проявити свій талан і віддати його людству.

Таких людей не багато. І своє полум’я життєвої енергії вони спалюють, не проживши і половину віку, що відведено людині. Але за цей час встигають зробити значно більше для суспільства і людства, аніж дехто з тих, хто проживає повний людський вік.

Саме такою людиною був Ярослав Веприняк. Хлопець, для якого любов до української поезії стала важливішою за матеріальні статки та кар’єризм. Він жив українським словом, його чарівністю та милозвучністю. Він творив. Не для себе – для інших, придаючи власному життю значно мало уваги, бажаючи написати яскраву збірку віршів, які зрозуміє кожен, хто тішиться українським словом.

Йому вдалося створити такі шедеври. Його вірші нині лунають не лише з вуст знаних поетів та викладаються в школі. Вони лунають у піснях, що до болю схожі до народних, і так само, коли ти їх слухаєш, стискають твоє серце, достукуючись до найсокровеннішого.

Але самого поета з нами більше немає. Його життя обірвалось швидко і невчасно. Тоді, коли, здавалося б, все життя ще попереду і ще можна встигнути зробити щось велике. Так думає більшість з нас. Ми завжди відкладаємо на завтра справу, яка, як нам здається, привнесе у цей світ щось чудове, а то, напевне, його і змінить. Ярослав – не відкладав. Все своє коротке життя він творив, вкладаючи в українське слово всю душу, відчуваючи його серцем і … віддаючи його людству.

І хоча сьогодні Ярослава з нами немає, в наших душах і серцях живуть його вірші, які будуть актуальні завжди, оскільки вони – вічні, а те, що поет через них доносив, і сьогодні відбивається у кожному серці. І ніхто не заперечить, що:

«є кричущі речі,

Життя – колючий дріт;

Займенник порожнечі –

Вірш порятує світ»

І усі, хто цінить поезію Ярослава Веприняка, переконані, що саме вірш, його краса і сила слова і порятує цей світ.

Про це, про творчість молодого поета, чиє життя обірвалось у віці Христа, і йшлося на вечері пам’яті, присвяченому творчості Ярослава, організований Київською Національною спілкою письменників України.

Ті, хто завітав на цей захід, прийшли не лицемірити і говорити красиві і завчені фрази. У Київському будинку вчителя 26 березня зібрались саме ті, хто цінує поезію і вкотре хотів послухати вірші Ярослава і почути пісні на його слова. І дякувати Богу, що цього року шанувальників творчості Ярослава було значно більше, ніж рік тому. І ми переконані, що з кожним роком їх значно більшатиме і за декілька років бажаючих прийти на вечір пам’яті Ярослава Верпиняка не вмістить і Палац України.

Фото та відео матеріали здійснені редакцією онлайн журналу «Конфлікти і закони»