Російська інвазія, або Як захиститись українському журналісту?

Український медіапростір усі 24 роки незалежності вперто орієнтувався на російські моделі подання інформації. В Україні працювало і працюють багато російських журналістів. Навіть Дмитро Кисельов, який нині на російському ТВ, що пропагує ненависть до усього українського, свого часу працював на ICTV і натягав на себе вишиванку. Проте робота на українському каналі не зменшила його ненависті до України та українства. Повернувшись на батьківщину, він забув, як привітно зустрічали його у Києві, і почав заробляти на розпалюванні ворожнечі між нашими державами, відверто брехати своїм глядачам.

Наразі ж в суспільстві швидкими темпами розвивається інвазія - зараження українського медіапростору журналістами-паразитами з Росії. І сьогодні вони, як і паразити, роблять спробу проникнути в українські медіа заради свого подальшого існування. Та чи потрібне подібне українському суспільству и чим загрожує подібна інвазія Україні? Про це «Конфлікти і закони» вели розмову з головою Київської організації Незалежної медіа-профспілки України Юкою Гавриловою та заступником голови НМПУ, старшим юристом спілки - Олександром Тарасовим.

Пані Юко, як Ви розцінюєте те, що в українських ЗМІ з’являються російські журналісти?

Журналісти, особливо російськомовних медіа, мають усвідомлювати, що над ними нині висить загроза інвазії російських журналістів, які займатимуть їхні робочі місця. З часом ця інвазія буде лише поширюватися, згодом російські журналісти, котрим стає все більш незатишно в Росії, масово їхатимуть до України та інших країн.

Не секрет, що, мотивуючись певною містечковою свідомістю, комплексами неповноцінності, деякі власники українських медіа вважають, що людина, яка працювала у російських ЗМІ у Москві чи Санкт-Петербурзі, апріорі знає краще прийоми та механізми, що можуть покращувати роботу медіа, а також, що така людина більш освічена, ніж українські спеціалісти. Проте підхід до вибору фахівця за подібним географічним принципом є неправильним. Те, що журналіст працював у російських медіа, ще нічого не доводить відносно його професійності. Як і не вказує на його фаховість, навички, інтелект та вміння правильно розкривати тему, чи трактувати проблему. Але власники українських медіа дуже часто надають перевагу саме російським журналістам, вважаючи їх кращими за українських.

Але в українському медіапросторі вже давно працює багато російських фахівців…

Це - дійсно так. Та це - лише початок. Тенденція ця тільки розгортається й буде посилюватися.

Якщо росіяни заполонятимуть українські ЗМІ, це призведе до безробіття серед українських журналістів…

На жаль, така інвазія призводитиме не лише до конкуренції, а, кінець-кінцем, стане причиною масового безробіття журналістів. Особливо - російськомовних видань. Але є ще один аспект цієї тенденції, котрий варто усвідомлювати нам усім – російські журналісти або зовсім не знають України, або вороже ставляться до неї. Хочуть вони того чи ні, але більшість з них теж підпадають під дію пропаганди та спотвореної інформації. Я не говоритиму зараз про поодинокі винятки.

Саме тому українським журналістам потрібно об'єднуватися і давати зрозуміти власникам ЗМІ, що на українському ринку пріоритетні саме українські журналісти. А для цього потрібно змусити працювати законний механізм, за яким усім іноземцям доведеться отримувати дозвіл на роботу.

Як відомо, і сьогодні для влаштування на роботу в Україні потрібно отримувати дозвіл…

Українське законодавство в цьому сенсі дуже цікаве. Начебто і вимагає дозволу на роботу, але практики наслідків ігнорування такого дозволу практично не існує.

Пане Олександре, нині ж у законодавстві України теж є вимога, що іноземцям потрібно отримувати дозвіл на роботу?

Законодавчо передбачається, що роботодавець має право брати на роботу іноземця лише після того, як з'ясовано, що в Україні немає відповідного фахівця. За таких умов він може запросити спеціаліста з іншої країни, який повинен отримати дозвіл на роботу. Існує низка законів та законодавчих актів, які передбачають механізм отримання дозволу на роботу іноземцям. Вони регулюють права і обов'язки щодо трудових відносин. Та хочу наголосити: українське законодавство чітко передбачає, що спочатку роботодавець повинен запропонувати роботу українському фахівцю. І лише в разі відсутності фахового спеціаліста серед українських журналістів, він може залучати іноземних, а іноземець повинен обов'язково отримати дозвіл на роботу. Але на практиці така процедура не працює.

Пане Олександре, а де іноземцю потрібно отримувати дозвіл на роботу?

У Міністерстві соціальної політики.

Але Ви, як юрист, напевно, точно знаєте, що більшість російських журналістів, які наразі працюють в Україні, були запрошені на роботу безпосередньо роботодавцем, або менеджментом каналу чи видання. І вони і не думали звертатись до Міністерства соціальної політики за дозволом на роботу…

Існує такий обхідний маневр, коли створюється певна фірма або компанія, наприклад, в Російській Федерації. І український власник ЗМІ укладає контракт або угоду з цією фірмою чи продакшн студією. І іноземець, який претендує на посаду головного редактора або ведучого передачі, працює в Україні не від власного імені, а саме від імені продакшн студії чи цієї фірми. Саме в такий спосіб російські журналісти або ведучі обходять законодавчі моменти щодо отримання дозволу на роботу. Але якщо людина за трудовою книжкою або трудовим контрактом зараховується на посаду головного редактора, шеф-редактора телеканалу, або директора каналу, то вона обов'язково повинна отримувати дозвіл на роботу, а вже після отримання такого дозволу підписувати контракт.

Проте, пані Юко, питання можна поставити й інакше: інвазія вже відбувається, і російські журналісти їдуть до України. І ми чудово розуміємо, що це ті фахівці, які вже працювали в російських ЗМІ, використовуючи у своїй роботі і пропаганду, і мову ворожнечі, й відверту брехню. А тому їхня діяльність в Україні може стати небезпечною для українського суспільства, позаяк вони не можуть бути об'єктивними. Чи потрібно проводити якийсь відсів серед таких заробітчан, аби до українських ЗМІ не потрапляли ті, хто працював проти України?

Я б не ставила питання таким чином, аби запроваджувати якийсь відсів або відбір. Адже, якщо ЗМІ провадить певну політику, воно і працюватиме у такому руслі. Проте існує закон, який може перекрити цю інвазію. І це закон, який зобов'язує іноземних журналістів отримувати дозвіл на роботу. А ось українські журналісти не повинні замовчувати цю проблему. Саме вони мусять стати на захист власних робочих місць. Як не дивно, українська спільнота журналістів не усвідомлює, що першими до України перебиратимуться не водії тролейбусів чи вчительки та лікарі, а саме російськомовні журналісти. А російські спеціалісти вміють вправно доносити до українського роботодавця, що вони начебто мають вищий професійний рівень, на відміну від українських, а тому і будуть претендувати на кращі робочі місця в Україні.

Пані Юко, Ви ж погоджуєтесь, що подібна інвазія, це - не лише проблема українських журналістів чи українських ЗМІ, а й українського суспільства в цілому, позаяк російські журналісти навряд чи зможуть нести українським читачам, слухачам та глядачам ту інформацію і в тому руслі, що потрібна українському суспільству? Навряд чи вони представлятимуть інтереси української держави!

Я скажу інакше: в принципі, людина має право висловлювати будь-які власні думки та точки зору. Вона може створити власне ЗМІ, і це може бути рупор ненависників України. І ось тут потрібно розуміти, що якщо журналіст, отримавши дозвіл на роботу, буде спонукати словом до дій проти цієї країни, він має бути позбавлений цього дозволу на роботу та висланий з країни.

Хто ж повинен примушувати закон працювати? Прокуратура?

Насамперед - суспільство. Але це - дуже ємний термін, тому я звужую саме до захисту робочих місць журналістів. Хто має захищати їхні робочі місця, окрім них самих? І наразі потрібно в усіх медіа цю тему піднімати, проводити роз’яснення проблеми, а також розповідати про наслідки російської інвазії. Обговорення теми дасть розуміння українським журналістам про існування проблеми, а також призведе до пошуку її вирішення. Наше завдання - донести до читачів, слухачів, журналістів, власників медіа, що на даний момент ця проблема вже існує. А боротьба за робочі місця – це відповідальність українських журналістів. За них цю проблему ніхто і не вирішить.

Пані Юко, ну як українські журналісти можуть протидіяти інвазії, якщо вони бояться власників засобів масової інформації?

Звісно, один журналіст мало що може. Але об'єднавшись, журналісти мають можливість не лише підняти цю проблему, але і вирішити її. Дійсно, більшість журналістів бояться власників ЗМІ, але якщо вони сьогодні не захистять власні робочі місця, то вже на завтра можуть залишитися без роботи та засобів існування. Тож ми повинні голосно говорити про цю проблему.

Так, можливо, питання інвазії треба ставити не перед журналістами, а перед власниками ЗМІ?

Наразі в Україні склалась дивна і драматична ситуація з власниками ЗМІ. Нині у державі ще не працює закон, який унеможливлює анонімне володіння телеканалами, газетами, журналами чи сайтами. А тому, поки що, українськими медіа володіють анонімні люди або офшорна компанія, яка володіє іншою, і хто кінцевий власник - сказати важко.

Тим не менш, більшість громадян знає, якому олігарху належить той чи інший телевізійний канал, або друковане чи електронне ЗМІ…

За чутками – так. Але юридично ми не можемо цього довести. Пан Олександр більш детально володіє цією темою.

Олександр Тарасов: На жаль, не прозора медіа-власність є великою перешкодою для захисту трудових прав журналістів. Наприклад, у всіх на слуху конфлікт навколо телеканалу ТВі, де раптово було звільнено близько 100 журналістів. При цьому звільненим працівникам заборгованість по зарплаті ніхто не виплатив. Формально всі знають, що власником каналу є Жванія, однак по документах це простежити дуже складно. І виникає питання, з ким профспілка має вести переговори щодо захисту трудових прав журналістів? Хто має нести персональну юридичну відповідальність? Голосієвським районним відділом міліції по цій справі порушено кримінальне провадження за фактом грубого порушення законодавства про працю (ст. 172 Кримінального кодексу України) та за фактом невиплати заробітної плати (ст.175 КК України). Однак кого притягати до кримінальної відповідальності? Таким чином, якщо не запрацює закон про прозорість медіа-власності, в Україні буде існувати загроза, що будь-який журналіст, з будь-якого медіа може бути незаконно звільнений зі своєї роботи. Власник може замінити його, наприклад, покірним російським журналістом, а притягнути «господаря» до відповідальності буде дуже складно.

Та все ж, напевно, власників ЗМІ можна якось зацікавити, аби вони не підтримували подібної інвазії з Росії?

Інколи, на жаль, вони навіть мають певний інтерес щодо кадрів з Росії. Але людина, яка зацікавлена наносити шкоду державі, завжди бажатиме бути анонімною, оскільки анонімність надає їй впевненість у безкарності. А от коли суспільство знатиме власника ЗМІ не лише за чутками, а це буде юридично доведено, тоді з’являється можливість вести з власником ЗМІ діалог щодо дотримання законодавства України. Якщо ж власник медіа анонімний, або це якась невідома фірма чи компанія в офшорі, тоді з ким говорити і які претензії кому виказувати? Саме тому я і наголошую на тому, що саме журналісти повинні бути зацікавлені у розкритті імен власників засобів масової інформації. І якщо виникає проблема, висувати до цього власника певні претензії. Наприклад, власник медіа є членом парламенту і з високої трибуни постійно наголошує, що він життя готовий віддати за Україну, а через власні засоби масової інформації доводить протилежне, ось тоді і є можливість у журналістів схопити його за язика та вимагати від нього не брехати й не шкодити країні. Та й українські журналісти зможуть визначити, якому власнику пред’являти претензії, вказуючи, що менеджмент каналу або власник наймає на роботу російського сумнівного журналіста лише тому, що переконаний у його кращих професійних навичках, хоча насправді в Україні є велика кількість професійних журналістів, які можуть повноцінно і якісно виконувати роботу, на яку запрошують російських фахівців.