​Перед тим, як палити покришки

Здавалось би, нічого нема простішого, ніж побудова держави: створіть відповідно потребам суспільства закони і виконуйте їх, та вся історія людства виявилась безпорадньою перед суворою дійсністю: завжди знаходились шпаркі люди, які запрягали інших до державного воза, ще й поганяли, тримаючи в одній руці нагая, а в другій створені ними ж закони. В результаті - народні повстання. Наш революційний Майдан - в тому числі. Майдан, як це не звучить парадоксально, ніколи не був революцією (revolution - фр.- «корінна, якісна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до другого» – Словник іншомовних слів), оскільки повстання на Майдані нічого у соціальній структурі держави докорінно не змінило, помінявши лише одних олігархів на інших, хіба що вкотре довело марність боротьби «всліпу» без визначених орієнтирів на майбутнє.

Тільки жаль, великий жаль за жертвами злочинного розстрілу беззбройних людей!

Десяток, або й трохи більше, бізнесменів-олігархів на сьогодні сконцентрували у власних руках основний капітал України у вигляді земельної власності (хоч закон про продаж землі лише потихеньку - «тихою сапою» - формується у залі Верховної Ради) у вигляді власності на виробництво, маєтків та ділянок , залишивши народ («народні маси» - як казали ще не так давно марксисти-ленінці) у стані жебрацтва. Пам’ятаймо, що так починалося багато революцій, в тому числі і «велика жовтнева», з тією різницею, що панівний, на ту пору, клас називали «капіталістами», а тепер, щоб не вдаватись до більшовицької риторики, кличимо їх за древньогрецькою термінологією «олігархами», хоч, ніде правди діти, - це і є ніщо інше, як та ж сама «буржуазія» з усіма властивими якостями жадоби до наживи і …і… - додаймо ще один знайомий термін – «експлуатація народних мас». Все в світі повторюється за правилом: «нове» - то лише добре забуте «старе». Отже – перегорнімо назад кілька сторінок історії забутого «старого» з його неперевершеним за звірячою жорстокістю наслідками ХХ сторіччя.

В. Плєханов (оцінка революції 1905 року та її наслідків): «Не нужно было браться за оружие!»

В.Ленін: «Нет, нужно было браться более решительно!»)

Можна лише уявити, як злорадно потирає руки генеральний секретар забороненої комуністичної партії України товариш П. Симоненко разом з ідеологами «класового знищення ворога»: скоро! скоро! - дайте лишень час - ви самі знову побіжите до «диктатури пролетаріату», і знову згадаєте призабуте оте ленінське: «грабь награбленное!», і будете всенародньо розпинати ваших класових гнобителів, відкинувши ідею скликання «учрєдітєльного собранія» (ленінський термін – «учрєділовка»), щоб не колись там у майбутньому, а сьогодні, ні - прямо зараз! - збудувати безкласове суспільство - соціальний комуністичний земний рай - шляхом фізичного знищення , включно зі старими і дітьми, «класового ворога», не звертаючи увагу на повний крах ідеології убивства однієї частини людей в ім’я іншої, забувши угноєну трупами жертв комуністичного терору землю: живий піклується про живе, живий хоче їсти, а це - найпереконливіша ідеологія, зумій лишень скористатись нею і направити у потрібний бік розлючений натовп окрадених людей.

«Старі істини» підкидають нам знайому альтернативу: домовлятись, чи братись до сокири? Пройдений етап кривавої безглуздої м’ясорубки, який закінчився для її організаторів повним крахом, мусів би навчити людей простої премудрості, як-то кажуть росіяни, «худой мир лучше доброй ссоры». Бо в серці по-старому тліє вогник нав’язливої думки , що багатство само по собі вже є злочином, що пригаслий вогник убивства вибухне з новою революційною силою. Готуйте, лишень, автомобільні покришки та гукайте на загальний збір!

Ні, багатство як явище – ще не злочин, воно є прагненням кожного з нас. Воно не є аморальним, адже немає в світі такого індивідууму, який би не проміняв власні жебри на забезпечений комфорт. Багатіїв не завозять із якоїсь там планети сонячної системи, прагнення достатку постає у самому суспільстві і є мрією всіх класів, в тому числі і самих «народніх мас», на розлючений шал яких спирались більшовики. Багатство, здобуте злочинним методом – ось де безумовний злочин! Доведеться лише виявити його і віддати під владу закону перед тим, як хапатись за нагострені сокири. Але за умови забезпечення владою виконання законів, інакше її потрібно міняти відповідно до конституції, а остання має бути ухвалена і поставлена під контроль суспільства.

Але де цей контроль?

Романтики революції одразу кличуть на барикади. Так, наприклад, емблемою громадської організації «Новий вогонь» обрано зображення покришки автомобіля, над котрою здіймаються примхливі лінії на зразок полум’я, що набирає контури якогось птаха - орла, чи сокола. Отже, бий і пали! Клич людей раз по раз на революційний Майдан, дарма, що «підйом революційних мас» (нехай добре гикнеться Ульянову – Леніну) не є безкінечний, а любителей повести натовп «на кулемети» не зменшується. Недарма ж парадоксальний доктор Крупов у Герцена стверджував, що вся історія людства – історія хвороби божевільного.

Ми теж не виключення з названого «діагнозу», і нам кортить одразу збудувати таку державу, яка б відповідала потребам не купки жиріючих олігархів, а всього багатомільйонного народу України. І які б вражаючі емоційні епітети не формувались у наших головах - типу «революція гідності» - все залишиться по-старому, якщо ми не подолаємо основний бар’єр - наш патологічний індивідуалізм - нашу нездатність до вирішення гуртом проблем нашого життя, і не зафіксуємо наші потреби у документі, який стане орієнтиром нашої боротьби за людське право жити по-людськи, так як це відбулося у ряді європейських революцій, коли народи в тій чи іншій мірі були орієнтовані на конкретні шляхи побудови нового суспільства: щоб покінчити із свавіллям різноманітних деспотів - королів, царів, кайзерів, імператорів, графів, курфюрстів, герцогів - вирішено було на позавладному великому зборі нації - Генеральних штатів Франції вісімнадцятого сторіччя – поділити владу на три незалежні гілки - досі небачену форму правління! - яку народ формував би шляхом виборів! Це були ідеї ряду мислителів Європи – серед них Джон Локк і Шарль Монтескьє – «буржуазні» ідеологи, заборонені комуністичними всезнайками, такі собі «меншовики» з політикою угодовства, всупереч примітивним і такими привабливими закликами більшовиків: «все відібрати і все поділити!» Крах комуністичної філософії мусів би навчити суспільство – і в першу чергу власника великого капіталу - остерігатись соціального вибуху і бути обачним, щоб не наближати для себе і власної родини сумних наслідків бездумної засліплюючої жаги до збагачення будь-якими шляхами, бо ідея соціальної рівності завжди годується порожнім шлунком натовпу. Навіть примітивний Микита Хрущов усвідомив свого часу просту істину, звернувшись до капіталістичного Заходу і Америки про необхідність шукати правила співжиття, бо планета у нас одна.

А тепер запитаємо самих себе: з якої метою автори української конституції, орієнтованої на конституції цивілізованих країн Європи і Америки , усунули слово «незалежні» з формули Локка – Монтескьє «ТРИ НЕЗАЛЕЖНІ ГІЛКИ ВЛАДИ»? Ні, ні, ви не помилились: це свідоме перекручення цивілізованих конституцій з метою узалежнити три гілки влади від волі однієї людини або групи людей. Далися взнаки на нашій свідомості «єдина партія», «єдиний вождь», «єдиноначаліє», мовляв, люди звикли до сильної влади, тому вчорашні комуністи у Верховній Раді, з рук яких почали вислизати владі віжки, і «ампутували» небажаний термін. Пригадаймо, як висміював Бертольд Брехт любителів політичної старовини: якщо візникам дати новий автомобіль, то вони приладнають до нього голоблі, запряжуть коня і поїдуть. Так було поховано застереження Монтескьє про небезпеку в майбутньому злиття трьох гілок влади в одну, коли за словами реформаторів державного устрою, судді будуть обернуті або у законодавців, або в гнобителів. На жаль, вони не помилились.

«Ми – якобінці ХХ сторіччя!» - так колись сформулював власну позицію на початку зародження більшовизму молодий і нетерпимий до інших думок Ульянов – Ленін, забувши про застереження свого попередника - одного з ідеологів Великої французької революції Максиміліана Робесп’єра: «Рівність – це химера». Великий диктатор Франції зрозумів небезпеку соціально-майнової «зрівнялівки», яка стала прапором більшовизму. Скінчив сумно - позбувся на гільйотині власної голови, в якій так яскраво формувались майже більшовицькі ідеї. І покараний на смерть був Робесп’єр власними ж однодумцями: «… Робесп’єр хотів загальмувати шалений біг революції!» Вони просто, на відміну від натхненника революції, не усвідомлювали насуваючого сумного фіналу катастрофічної національної резанини, що і привела до розвалу революційної влади на користь майбутнього імператора Наполеона Бонапарта. Цим же шляхом пішли і російські більшовики, обернувши революцію на зловісну фігуру Сталіна.

Заждіть чиркати сірником - нехай купа наготованих автопокришок трохи зачекає!

Ми ще не вичерпали прав, гарантованих Конституцією України, конституції недолугуватої і перекрученої, але котра і в цьому покаліченому вигляді зберігає задум про народовладдя, яка ще може стати в пригоді та спонукати людей до її редакції не з допомогою однією з трьох гілок існуючої влади, а всенароднім зібранням – Конституційними зборами. Інакше прийнятий Основний закон в межах однієї гілки існуючої форми влади обов’язково служитиме вузькій групі депутатів, зрозуміло, не найбіднішій!

А тепер ряд прикладів звертання до сучасного Основного Закону.

Громадянка Ш., інвалід другої групи, звільнена з роботи на підставі інвалідності, але без висновків МСЕКу - медичної комісії, яка наділена правом визначати інвалідність, і без рішення якої будь-які «круті рішення» чиновників від влади є позазаконними. Після п’яти років поневірянь і безсоромних висновків районних суддів громадянка все-таки поновлена на роботі з поверненням їй незаконно невиплаченої зарплати за майже п’ятирічне безробіття! Щоправда, довелось зламати за допомогою Апеляційного суду м. Києва безсоромні рішення ряду суддей першої інстанції, котрі грудьми стали на захист свавілля чиновників, і тільки тому, що наш конституційний покруч поставив суддей у пряму залежність від влади, яка їх поїть, годує, наділяє скаженними зарплатами і пенсіями, аби лишень гарно трималися формули про «три гілки влади», з якої завбачливо викреслено небезпечне для влади слово. Скажете – гірке правосуддя? Правда!.. бо це ми мовчки проковтнули оту «нічну конституцію», яка відібрала у нас право виборності суддів і передала його… кому? - Верховній раді! - одній з трьох гілок влади, всупереч застереженням Шарля Монтескьє, який два століття з лишнім застерігав від такого «злиття в одне трьох незалежних гілок влади», з чого і почала 1992 року Верховна рада УРСР, спасибі їй, а ще й Президентові Л. Кучмі, за «нічну конституцію» - яку затвердили депутати, загнуздавши владу згаданою операцією!

Рішенням Печерського суду скасована вимога Пенсійного фонду (ПФ) повернути від громадянина Г. шість тисяч грн за посідання посади голови районного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів під приводом зарахування його до категорії «працюючого пенсіонера», оскільки такий користується сумами «фінансового сприяння», що ПФ з «успіхом» визначив як «роботу» і наклав відповідні податки. ПФ порушує законодавство, щоб знайти вихід з катастрофічного фінансового стану власного бюджету, з якого лопатами гребуть гроші високопоставлені чиновники на пенсії, нарахованої за час офіційної роботи із захмарними зарплатами. Спробуйте тепер зупинити їх, подавши на Верховну Раду позов про порушення статті Конституції, яка забороняє ухвалювати закони, які погіршують стан пенсіонера! Прив’язка залежного суду до існуючої влади зробить все, щоб навіть не допустити справу до судового розгляду за рахунок юридичних викрутасів і всіляких там «але!». Суддя теж людина і теж боїться втратити роботу - засіб існування!

Одинадцять років триває судова тяганина позову проти суду, міліції-поліції та прокуратури Шевченківського району, які всупереч ухвалі Апеляційного суду від 2008 року відкрити в Шевченківському суді провадження проти керівництва Київського національного економічного університету (КНЕУ), яке в день національного прапора 2006 року зірвало із стіни власного закладу узгоджену зі всіма інстанціями, в тому числі, з ректором КНЕУ А.Павленком, та дозволом КМДА на спорудження за громадський кошт меморіальної дошки на честь підняття національного блакитно-жовтого прапора УНР над покрівлею тодішнього КІНГу із скандальним для комуністичного ректорату текстом: «прапор піднято на знак протесту проти московсько-більшовицької окупації України». (путінська агресія проти України підтвердила текст меморіальної дошки, санкціонований 2006 року Інститутом історії НАН). На сьогодні готується передача скарги до Міжнароднього суду Європи. Ось стан судочинства на основі конституційного покруча і нашої з вами байдужості зібратись громадою, щоб покласти край конституційним маніпуляціям. Але чи здатні ми на подолання розбіжностей сотень партій і партійок, де вилуплюються нікчемні кандидати на гетьманство? (Д.Павличко «…пересварені нікчеми»!).

На черзі, як повідомило українське радіо від 9 червня 17 року, припиняється регулювання цін з боку державної влади, а це означає, що відтепер рівень цін буде залежати виключно від намірів і дії власної олігархічної буржуазії, що обов’язково приведе до спалаху чергової інфляції. Але обережний Гройсман знає, що соціальний конфлікт треба підсолодити черговою цукеркою, з цією метою уряд обіцяє на осінь підвищити рівень зарплат і пенсій. Відтепер жадібність олігарха буде узаконена. Люди мусять готуватись до підвищення рівня жебрацтва, збагативши наново сучасних капіталістів-олігархів.

На кого ж тепер покладати надію? На якусь нову особистість, що ще не «окопалась» за невідомо з яких джерел «нахапаних» доларів? Є такі?

Сірники наготовані. Котіть кожен свою покришку на Майдан незалежності!

Олесь ГРИБ

Фото Gursky.com.ua