​В Україні триває широкомасштабна афера - власний правлячий клас обкрадає державу

Незалежний журналіст Артем Фурманюк опублікував на своїй сторінці Фейсбук декілька цікавих оцінок, тезисів та висновків відомого українського публіциста, філософа і блогера Сергія Дацюка, обраних з трьох останніх публікацій в його блозі:

«...Станом на середину 2017-го року рівень олігархічних боргів державі та українській громаді вчетверо більший, ніж Україна просить у МВФ. Тобто, олігархи через законні та незаконні преференції вкрали в України 40 млрд. доларів, в той час як сума траншів МВФ, які Уряд України розраховує залучити від МВФ до 2019-го року, становить 9,9 млрд. доларів.

Тобто, в Україні відбувається широкомасштабна афера – власний правлячий клас обкрадає громаду та державу. Причому через різні фінансові механізми ці борги двічі вішаються на бюджет: по-перше, як борги власне їх здебільшого системних та інфраструктурних підприємств, яких вони позбуваються шляхом націоналізації, банкрутства чи прямого дофінансування НБУ, по-друге, як борги власне МВФ за транші на фінансування поточних бюджетних видатків, оскільки перетік фінансів з держбюджету до олігархів спричиняє фінансовий дефіцит.

У багатьох статтях в Україні сьогодні можна знайти думку, що олігархи чи корупція державних чиновників більш страшніші для України, ніж навіть зовнішний загарбник. Але давайте згадаємо основну причину протестів фронтирної України – внутрішній фактор тиску має стати зовнішнім фактором тиску. Ані держава, ані самі олігархи неспроможні обслуговувати борги олігархів. Цих боргів можна позбутися за різними схемами – починаючи від викупу росією боргів олігархів через треті руки чи шляхом здачі олігархами українських активів росії через посередників, хай навіть це будуть західні посередники.

Така логіка економіки і ніяких сентиментів тут немає.

Інститут стратегічних досліджень мовчить з цього приводу, РНБО ніяких проблем не бачить, олігархічні ЗМІ замовчують сам факт. Громада тільки лається і кричить «зрада!» Але в публічній комунікації рішення не тільки немає, воно навіть не шукається.

Достойний рівень протистояння «хижакам» - це, звичайно, «пастир» для «пастви». Але коли власний «пастир» теж «хижак», вибору у «пастви» не лишається.

Ситуація в Україні все більше прямує до «петлюрівщини» чи «Волинської різні»...»

*****************

«...Неможливо переграти карткових шулерів, у яких всі карти краплені. Інакше кажучи, неможливо, навіть з благою метою, влаштовуючи парламентські спектаклі, переграти тих, хто ці спектаклі влаштовує професійно і для кого шулерська гра є способом виживання в політиці та бізнесі.

Більше того, коли політична гра виходить на такий рівень маніпуляцій, шахрайства та нахабного обману, кожному з народних депутатів потрібно самовизначатися щодо свого місця в житті, в політиці та в історії власної країни.

Найкращі стануть найгіршими, коли будуть грати з ними в одні й ті ж ігри.

Нинішня влада повністю антинародна, корумпована і злочинна. Створені антикорупційні органи, які становлять собою паралельну та альтернативну протовладу, не зможуть побороти корупцію, бо корумпована Судова влада не дасть їм зайняти надвладну позицію.

Легальних виходів з нинішньої кризової ситуації не існує. Парламент сам не зможе оголосити про свій розпуск та нові вибори, бо надто багато злочинців там вже зібралося, особливо тут ризикує ближнє коло Президента. Відтак Президент не одумається і не розпустить Парламент. Хоча 90 стаття Конституції дозволяє йому зробити це в будь-який момент, адже Коаліції немає з моменту незаконного обрання нового Уряду. Відповідно, незаконно обраний Уряд сам не складе повноважень. Парламент, відповідно, не зможе запустити імпічмент та й навряд чи навіть прийме закон про це. Судова влада сама собою не очиститься і не зможе ніяк вплинути на очищення інших гілок влади.

Публічна, нахабна і брудна гра в Парламенті, нікчемна позиція Президента та ніяка позиція Прем'єр-міністра свідчать про глибоку, нездоланну та безперспективну кризу влади в Україні.

Але найбільш небезпечною сьогодні є саме криза парламентаризму, бо навіть якщо громада цього разу натисне на народних депутатів, вони можуть не впоратися з виходом з кризи, бо надто далеко все зайшло.

Сьогодні гра пішла вже проти колишніх учасників Майдану в Парламенті, бо саме від них очікують мужнього рішення, яке направлене на відновлення парламентаризму в Україні. До осені таке рішення має визріти. Бо інакше відповідальність ляже вже на всіх народних депутатів.

Українська громада нічого не пробачить і нікого не забуде. Вочевидь забудькуватість української громади погано впливає на правлячий клас – розбещує його і погіршує його ефективність. Тому забудькуватість потрібно лікувати дуже кардинально – через напруження пам'яті під страхом втрати основ життєдіяльності.

Раніше подібні кризи вирішувалися шляхом публічного договору між владою та опозицією. Зараз це не має сенсу, тому що вся влада не має довіри, і тінь недовіри лягає також і на опозицію. Як би не домовилася чи передомовилась нинішня влада, хоча би і в Парламенті, це ніяк не породить довіри до влади і не легітимізує Парламент...»

***************

«...З 1994-го по 2014-й рік в Парламенті було знято депутатську недоторканність з 10-ти чоловік.

В Парламенті нинішньої каденції вже було знято недоторканність з 5 чоловік (2015 – Сергій Клюєв, Сергій Мельничук, Ігор Мосійчук; 2016 – Олександр Онищенко, Вадим Новинський). 1-го грудня 2015-го року Микола Мартиненко сам відмовився від мандату через судове переслідування.

Крім того, недавно Генпрокурор заявив про необхідність зняття депутатської недоторканності ще з 6-ти народних депутатів (Розенблат, Поляков, Довгий, Дейдей, Лозовий, Добкін). Отже, маємо 11 чоловік з підозрою в злочинах, більшу частину яких криміналізований Парламент збирається захищати.

Тобто, враховуючи народних депутатів, з яких знята депутатська недоторканність, та тих, про яких є подання Генпрокурора на зняття, можна зафіксувати – криміналізація нинішнього Парламенту безпрецедентна.

На основі відкритих фактів можна засвідчити – злочинців в нинішньому Парламент більше, ніж у всіх попередніх складах Парламенту.

Звичайно, можна сказати, що раніше народні депутати не були під настільки пильним наглядом Генпрокуратури та антикорупційних органів. А тепер через тиск української громадськості та західних партнерів України влада змушена демонструвати позірне своє очищення від злочинців.

Але ми керуємося лише фактами, а не здогадками. А факти говорять саме про безпрецедентність злочинності в нинішньому Парламенті в кількісному порівнянні з попередніми складами Парламенту.

Те, що нині відбувається в стінах Парламенту, це навіть не позірне очищення. Це просто спектакль, який немає нічого спільного з очищенням.

Українській громаді байдуже, хто режисер цього спектаклю – деякі народні депутати, Генпрокурор, Президент чи навіть всі вони разом у змові один з одним. Вочевидь метою цього спектаклю є дискредитація самого інституту парламентаризму та принагідно і нових антикорупційних органів.

За деякими підрахунками до третини народних депутатів заслуговують на те, аби опинитися на лаві підсудних.

Українська громада одразу після Революції Гідності зробила велику помилку, що не наполягла на тому, аби партію регіонів було визнано злочинною організацією, а її членів було позбавлено права назначатися чи обиратися на будь-які публічні посади.

Також до злочинців у Парламенті слід віднести і представників київської муніципальної влади часів Кривавого Президента і нинішнє ближнє коло Президента, яке є тотально корумпованим...»

*******************

«...Я вже вкотре повторюю – вихід є.

Цей вихід дуже простий в його схематичному розумінні.

Україні потрібні три цикли дочасних перевиборів Парламенту на основі нового виборчого закону та Президента щодва роки 2017 (або 2018) – 2019 (або 2020) – 2021 (або 2022). Можливо, щотри роки, але це вже питання публічних дискусій.

Це зможе забезпечити практично безкровну люстрацію правлячого класу.

Україні потрібна нова Конституція, розроблена саме громадою, а не правлячим класом, що втратив довіру.

Це забезпечить нові правила гри, які встановлюватимуться в інтересах середнього класу та всієї громади, проти всевладдя олігархів та владних корупціонерів.

Саме ця Конституція від громади може виписати три цикли дочасних перевиборів як Перехідний етап від олігархії до демократії чи навіть до мережевої політії (мережевої поліархії).

Якщо не піти цим шляхом, тоді Україну чекає громадянська війна в тому чи іншому вигляді та подальший розкол країни в тому чи іншому вигляді.

Ми не можемо дозолити собі ні апатію, ні депресію, ні дезорієнтацію, ні втрату смислу.

І часу на прийняття цих рішень майже не лишилося...»

Політична карикатура Олексія Кустовського. Радіо Свобода