​Щодо справи прикордонника Сергія Колмогорова

Те, що «суд» вирішив відбити бажання в останніх охоронців України виконувати Сатути ЗСУ й накази командирів, колись неодмінно стане предметом вивчення українською контррозвідкою. Саме контррозвідкою, бо рішення про засудження на 13 років прикордонника, що виконав наказ прямого командира й на фактичній лінії фронту намагався зупинити транспортний засіб, пасажири якого обгрунтовано підозрювались у протиправній діяльності, найімовірніше, були мотивовані однією зі спецслужб рф. Іншого пояснення такій ситуації годі й уявити. Так і робить держава, що намагається знищити іншу, - вона, серед іншого, чинить психологічний тиск на військовослужбовців, аби ті не стріляли. Решта відбудеться ледь не автоматично. У Криму й спершу на Донбасі - теж не стріляли. Воєнний опір України - це єдина фобія кремля у відносинах з жертвою, бо тоді їхня поразка гарантована.

Терпіння такого правового вандалізму з боку суспільства є зрозумілим: рабам байдуже, якою мовою буде називатися «ковбаса». На жаль, неадекватною зостається й реакція Державної прикордонної служби, якій ще за пропуск у Крим російської саранчі слід якось «виправдовуватись». Покидьки, що засіли там на всіх щаблях ще з часів «братів-литвинів», мали б негайно подати на Верховного головнокомандуючого в суд за грубе невиконання службових обов’язків, зловживання службовим становищем, що потягло за собою тяжкі наслідки. І зробити відповідну заяву до народу й парламенту.

Коли прикордонник Колмогоров затримував порушників, ішла війна з рф із застосування важкої артилерії й ворожого флоту. Маріуполь тоді був ключовою мішенню агресора й стояв на лінії фактичного фронту. На війні, коли діє правовий режим воєнного стану, діють природні для таких обставин закони. Транспортний засіб, пасажири якого, за ознаками, вели протиправну діяльність - допомагали військам агресора, мусив бути знищений, якщо не виконав наказу зупинитися. Проте Президент «кинув» «свою армію». Поставивши її на стримування ворога (що дало йому й час на евакуацію «Рошена» з Маріуполя), він проігнорував вимоги ст. 4 Закону України про оборону і створив для українських захисників умови, за якими, в разі політичної волі, тисячі воїнів і добровольців тепер можуть бути притягнуті до відповідальність за застосування вогнепальної зброї, «вбивства» тощо. І якщо це не робитимуть українські суди, то робитиме рф в російських і міжнародних судах. Затримка, арешт і суд «учасників АТО» в рф і країнах світу - ще попереду. Порошенко, такий, яким він є, добряче підставив тих, хто зараз захищає Україну. Власне, це і є злочин проти українського народу.

Воно оточило себе страхопудами й хтивими до грошей чоловікоподібними істотами і, просто, не ввело воєнного стану, кинувши під колеса війни українців.

Історія світу і воєн доповниться незнаним досі сюжетом: верховний головнокомандувач, через власні страхи, гроші й «домовленості» з агресором, заборонив армії захищати територію. Він поставив армію на фактичну лінію фронту під обстріл агресора й заборонив ліквідовувати загрозу життю воїнів та громадян, заборонив поновлювати територіальну цілісність. На довершення, він - свідомо, чи ні - зробив воїнів і добровольців юридично вразливими за застосування зброї, знищення ворога й дії, передбачені на поновлення суверенітету й територіальної цілісності. При цьому, аж розпинається за кордонами, що «він воює». Відмова вартових у Одесі захищати від нападу аеродром - це наслідок цієї політики. Таке триватиме, аж доки цей мотлох кудись не змиє. Не виключено, кров’ю українців. За демократії, коли ти ідіот, усім доводиться платити дорого або дуже дорого.

Отже, якщо хоча б зараз, нехай і з запізненням, ДПС (або Генштаб, МО, СБУ, СЗРУ...) не подасть на Порошенка в суд за саботаж законодавства в області оборони, ця правова вакханалія, що потроху відкриває двері для агресора, триватиме й далі. Як правда й те, що коли Порошенка-Турчинова притягуватимуть до відповідальності за події від березня 2014-го, усе керівництво перелічених структур (разом з прокуратурою) муситимуть сісти на лаву підсудних як співучасники злочину.

А суддями, звичайно, повинна буде зайнятись контррозвідка. Як і тими офіцерами, що весною 2014-го «опустили» всю армію, дезінформувавши керівництво країни «даними» про те, що з півтори сотні тисяч української армії лише «5-6 тисяч» здатні протистояти агресорові. У обох цих подій - один автор. Це і є отой невстановлений і невизначений досі «збройний агресор».

Vassyl Laptiichuk, facebook.com

Сергій Колмогоров. Фото facebook.com