​Україні - власну абетку

Сьогодні – день української писемності та мови. І звідусіль ми чуємо, що саме мова нас ідентифікує і, спілкуючись, ми зможемовідірватись від недоімперії росії. Та мало хто з тих, хто говорить про мову та її значимість, приділяють увагу такому важливому фактору, як українська абетка.

Загалом, більшість борців за мову навіть і не замислюються, що мова - це не лише милозвучність, це ще й своєрідний код нації, що передається через… шрифт. В Україні існувала своя абетка – слов’янська, але її було замінено, і нині українці користуються шрифтом, який запроваджено Петром І у 1710 році.

А чому важливо мати свою абетку? Бо літера - це символ. Наприклад, у старослов’янській абетці буква «Ч» зображувалась подібною до чаши, а літера «Щ» - була більш схожою на український тризуб. І так – вся абетка, яка суттєво відрізняється від шрифту, запровадженого московитами.

Про важливість впровадження української абетки можна було почути на лекції художника-каліграфа, професора Василя Чебаника, відтворившого українську абетку, яка має традиції Київської русі.

Професор достатньо точно пояснив: допоки в Україні не існуватиме власної абетки, доти не можна говорити про відірваність від недоімперії та відбиватись від ворогів, які, посилаючись на шрифт, запроваджений російським царем, стверджують, що України, як країни – не існує. Але це – не правда. Існує слов’янська абетка, запровадження якої, з точки зору професора (і з ним не можна не погодитись) дозволить не лише відірватись від російської абетки та імперії, а й усуне плутанину з латинськими літерами.

І, головне, запровадження такої абетки відкине отаке непотрібне для українців нав’язування, як запровадження латинської абетки. Як зазначив Василь Чебаник, важко українську милозвучність передавати через латинський шрифт, бо в латинській абетці 24 літери, а в українській - 33. І українська фраза, написана латиницею, автоматично стане довшою на цілий рядок. Та й перехід на латиницю змусить людей перевчатись читати. А от запровадження слов’янської абетки цієї проблеми не викличе, адже, що найголовніше, слов’янський шрифт – легко познати і прочитати (незважаючи на перше враження споглядання на літери шрифту), що гарно видко з вивіски на бібліотеці Антоновичів у Києво-Могилянській академії.

Проте, введення такої абетки питання більш політичне, бо українська влада, не зважаючи на всі свої заяви про супротив агресору, все ж не поспішає запроваджувати механізми, які і справді виокремлять Україну як окрему цивілізовану країну, у якої немає з мокшами спільної мови та культури.

Нині в України – російська абетка, що створювалась для російської мови і загалом називається «гражданский шрифт», а тому шовіністичні росіяни і посилаються на неї, як факт «споріднення» з Україною. Але, здається, прийшов час вказати мокшам на двері і з їхньою абеткою, і їхніми манерами і світоглядами. І запровадження власної, української абетки, яка через шрифт, як символ, відображатиме тонкощі української ідентичності (які наразі роблять спробу передати через мову, наголошуючи на її співучості) – дозволить це зробити, адже відновлена українська абетка така сама – співуча, бо, як зазначив професор, вирізняється не лише пластичністю ліній, а й літери у ній співучіші та мелодійніші, аніж в російській та інших абетках.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото «Конфлікти і закони»