​Суперечки з ЄСПЛ відносно заборони адвокату Целовальніченко представляти інтереси заявників у ЄСПЛ

Ситуація, що склалась у відносинах між адвокатом Целовальніченко та ЄСПЛ, ПІДРИВАЄ АВТОРИТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ АДВОКАТУРИ ТА НЕСЕ ЗАГРОЗУ ЕФЕКТИВНОМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН

У грудні 2018 року Європейський суд з прав людини оприлюднив прес-реліз, в якому повідомив про заборону українському адвокату Наталії Целовальніченко представляти інтереси заявників, чи надавати юридичну допомогу у справах, які розглядаються чи будуть розглядатись цим судом.

Одразу після цього ЄСПЛ отримав зі сторони України звинувачення у скасуванні принципу невинуватості, невиконанні функцій, які він покликаний виконувати, а також погрози у притягненні працівників суду до відповідальності, включаючи кримінальну.

Рада адвокатів України побачила у вжитому ЄСПЛ щодо адвоката Целовальніченко обмеженні загрозу не лише для української, а й європейської адвокатури, пообіцяла рішуче з цією загрозою боротися, прив’язавши халепу адвоката Целовальніченко до законопроекту №9055 («Про адвокатуру і адвокатську діяльність»), проти якого останнім часом веде запеклу боротьбу.

Звинувачення на адресу Європейського суду з прав людини прозвучали на прес-конференції, проведеній 20 грудня 2018 року за участі самої пані Целовальніченко та кількох адвокатів і кількох громадських діячів. Незадовго до цього, 14 грудня 2018 року, інцидент розглядала Рада адвокатів України на чолі з її Головою – Ізовітовою Лідією Павлівною.

Детальний аналіз ситуації, що склалася, приводить до невтішних висновків як щодо безпосередніх учасників подій, так і стану української адвокатури в цілому. Спробую пояснити.

Спочатку коротко викладу позицію самої Наталії Целовальніченко, якою вона обґрунтовує свою незгоду з застосованими щодо неї ЄСПЛ обмеженнями.

Отже, на думку пані Целовальніченко, вжитий щодо неї «бан» на представництво інтересів заявників у Європейському суді безпідставний, оскільки перед прийняттям такого рішення від адвоката Целовальніченко не зажадали пояснень, позбавивши тим самим права на свій захист. Фактично, вважає адвокат, її зробили винною у скоєнні злочинів, адже, на її думку, таке рішення Європейського суду у національному полі дорівнює вироку. При цьому ЄСПЛ застосував «презумпцію винуватості» замість «презумпції невинуватості». У той же час, адвокату Целовальніченко незрозуміло, у чому її правопорушення і яким чином вона їх вчинила. Вона переконана, що встановлення «презумпції винуватості адвоката» матиме величезний вплив на національну судову практику. Оскільки в Україні, за словами пані Целовальніченко, діє прецедентне право щодо практики Європейського суду з прав людини, для неї особисто встановили, що вона є злочинцем, та застосували правові обмеження в Україні та країнах Європейського співтовариства.

Справжньою причиною вжитих Європейським судом щодо неї обмежень пані Целовальніченко вбачає у наступному: по-перше, з 2011 року вона подає заяви в ЄСПЛ як адвокат і правозахисник за типовими порушеннями прав людини. Особисто вона подала близько 2 000 заяв, а з 2014 року вона, разом зі своїми однодумцями, почали подавати заяви з проханням надати пріоритет розгляду, щоб привернути увагу до проблем осіб, які проживають у зоні бойових дій; і по-друге, пані Целовальніченко подала дуже багато скарг у різноманітні інстанції на Секретаріат суду, який, на її думку, зловживає своїми правами. Таким чином, рішення ЄСПЛ щодо неї – це своєрідна помста за таку активну позицію пані Наталії, реакція на її правозахисну діяльність.

Відносно відомостей щодо того, що нею до ЄСПЛ були подані заяви від імені померлих осіб, пані Целовальніченко зазначила, що на момент звернення до суду вона не володіла інформацією, що певні особи-заявники - померли.

Самого рішення, про яке йдеться мова у прес-релізі ЄСПЛ, пані Целовальніченко не отримувала, оприлюднено це рішення також не було.

Також пані Целовальніченко звертає увагу на те, що аналогічні заходи були вжиті до адвоката рішенням ЄСПЛ «Петрович проти Сербії», але там був певний процес і було постановлено рішення, чого в її випадку не було.

Не забула пані Целовальніченко згадати і про те, що у неї є конфлікт інтересів з Міністерством юстиції України, гуртожиток якого у місті Києві на вул. Кустанайській, 6 вона, свого часу, намагалася зробити місцем постійного проживання внутрішньо переміщених осіб з окупованих частин Луганської та Донецької областей, напевно, натякаючи на те, що за рішенням ЄСПЛ про заборону їй представляти інтереси заявників у суді стоїть Мінюст.

Рятувати репутацію пані Целовальніченко зголосилася команда у складі політика Юрія Кармазіна, з яким Целовальніченко тісно співпрацює впродовж останніх кількох років, адвокатів Миколи Мягкова та Геннадія Борисичева, а також раніше відомого автору цієї статті як блогера Юрія Шеляженка, який цього разу позиціонував себе як експерт з прав людини.

Целовальніченко та ця її команда майже одноголосно почали втілювати розроблений ними реабілітаційний сценарій, відповідно до якого Європейський суд з прав людини станом на сьогоднішній день перетворився на бюрократизованого монстра, працівники цього суду (судді та технічні працівники) розцінюють свою роботу як відпочинок у санаторії і не бажають розглядати скарги, які надходять до суду від громадян, а по відношенню до принципових правозахисників, одним з яких відповідно до цього сценарію постає пані Целовальніченко, і які намагаються змусити суд виконувати свої функції, виступає як репресивний орган.

Цей репресивний орган виступив знаряддям, як сказала сама пані Целовальніченко, «фізичної страти її як людини, як громадського діяча, як адвоката», адже, по її підставам, її визнали винною у вчиненні злочинів без вироку суду, в порушення Конституції України, в порушення презумпції невинуватості.

Крім цього, команда Целовальніченко активно використовує тезу, що слід розмежовувати її адвокатську і правозахисну діяльність. І, оскільки організація масових звернень до ЄСПЛ проводилась пані Целовальніченко в рамках правозахисної діяльності, її симпатики намагаються спонукати реципієнтів до висновку, що в цьому випадку правила та стандарти здійснення адвокатської діяльності, встановлені та визнані у всьому цивілізованому світі, на неї не можуть розповсюджуватись у повній мірі.

Ці та інші тези озвучувалися командою Целовальніченко на прес-конференції, яка відбулась у м. Києві 20 грудня минулого року.

Більшість часу, виділеного на прес-конференцію, витратив на свою промову колишній народний депутат Юрій Кармазін.

Почав Кармазін з вихваляння себе, зазначивши, що він вже 21 рік як адвокат, вказавши також свої посади у фейкових організаціях з гучними назвами, а також отримані від влади звання.

Після цього пан Кармазін почав відчайдушно відтворювати цебри критики на адресу президентського законопроекту № 9055 «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що їх останнім часом виливає на нього нинішнє керівництво Національної асоціації адвокатів України. Дісталось і особисто Президенту України. Далі з вуст колишнього нардепа полився відвертий бруд на адресу всіх його та пані Целовальніченко за весь період їх спільної діяльності опонентів, включаючи суддів, які постановляли рішення не на користь цього адвокатського тандему. Зокрема, на адресу однієї з суддів було сказано, що «… у неї зовсім планка впала».

Не залишив без уваги гетьман українського козацтва і конфлікт з приводу гуртожитку на Кустанайській, спровокований його колегою Целовальніченко. Зокрема, він сказав, що факт порушення прав переселенців у цьому гуртожитку зафіксований моніторинговою групою ООН і в її звіті описаний, як ганьба для нашої держави.

Відносно заборони Целовальніченко представляти інтереси заявників у ЄСПЛ, заслужений юрист України звинуватив Міністерство юстиції України у виконанні цього рішення до отримання його офіційного тексту та оприлюднення на сайті. Мінюсту також було закинуто, що у цей же час міністерство не опікується виконанням рішень Європейського суду з прав людини в інших справах. Щодо самої заборони ЄСПЛ відносно Целовальніченко найм’якішим епітетом було висловлювання - «нісенітниця».

Покидаючи прес-конференцію до її закінчення, почесний працівник прокуратури Кармазін у своєму фірмовому стилі облив брудом своїх процесуальних опонентів у справі, яка у цей день слухалась у господарському судді, не забувши при цьому і суддю, яка цю справу слухала, а юридичну громадськість розділив на дві групи: думаючих людей – симпатиків Целовальніченко, і «дебілів, що читають і виконують прес-реліз Європейського суду з прав людини».

Адвокат і Голова громадської ради при МінТОТ Геннадій Борисичев на прес-конференції запам’ятався лише тим, що порадив шукати пророка у своїй батьківщині (натякаючи, що таким пророком є Целовальніченко), та порадив усім «думати в корінь». Закінчив свій виступ оптимістичним прогнозом, що через півроку Целовальніченко буде позитивним героєм, і разом з нею її захисники покажуть, наскільки недосконалою є європейська система.

Поіменований організаторами прес-конференції експертом з прав людини (Гугл називає його таким експертом виключно в анонсах цієї прес-конференції, в решті випадків в пошуковику випадають сторінки, де цей експерт значиться пастором незрозумілої релігійної організації та співає дивні пісеньки) - Юрій Шеляженко назвав ситуацію з Целовальніченко абсолютно ганебною, та що Європейський суд з прав людини перетворив українського адвоката на цапа-відбувайла.

Останнім на прес-конференції слово взяв адвокат Микола Мягков. Його виступ на тлі інших учасників прес-конференції відрізнявся тверезим і більш-менш об’єктивним аналізом ситуації. Пан Микола професіонально розібрався з юридичними тонкощами «казусу Целовальніченко» та грамотно обрав тактику захисту адвоката, що проштрафився. Варто відзначити, що пан Мягков не вдався до заданого Кармазіним тону обливати брудом опонентів Целовальніченко, не звинувачував він і Європейський суд з прав людини, за що заслуговує поряд зі сказаним вище лише поваги.

Схоже, що пан Мягков – єдиний з команди симпатиків Целовальніченко, хто ретельно вивчив Регламент Європейського суду з прав людини. І якщо ми прочитаємо §4 (b) правила 36 цього Регламенту, на підставі якого ЄСПЛ відсторонив Целовальніченко від участі у справах, то побачимо, що всі озвучені звинувачення на адресу ЄСПЛ – безпідставні, а по суті – є відвертою неправдою, маніпуляцією фактами та підміною понять.

Відповідно до цього пункту Регламенту ЄСПЛ за виняткових обставин, на будь-якому етапі провадження, голова палати, з огляду на обставини чи поведінку адвоката або особи, призначеної у якості представника заявника, вирішує, що цей адвокат чи особа не можуть продовжувати представляти заявника чи допомагати йому, й дати розпорядження останньому знайти іншого представника.

Тобто, в даному випадку мова йде про дискреційне повноваження голови палати у процесі розгляду справи Європейським судом, яке може бути реалізоване головою палати на будь-якій стадії судового розгляду. По суті – це аналог заходів процесуального примусу, передбачених вітчизняними процесуальними кодексами.

З огляду на це не існує ні найменших підстав ототожнювати цей вжитий до Целовальніченко фактично захід процесуального примусу, процедурний момент судового провадження Європейського суду з прав людини, з його рішеннями, про які мова йде у Главі VII розділу ІІ Регламенту Європейського суду з прав людини, і які дійсно є частиною національного законодавства.

Звідси всі розмірковування на тему преюдиційності вжитих щодо Целовальніченко обмежень для вітчизняного та європейського правового поля, встановлення презумпції винуватості та скасування презумпції невинуватості є не більш ніж фантазіями.

Якщо зайняти позицію Целовальніченко та її симпатиків відносно цього застосування ЄСПЛ §4 (b) правила 36 свого Регламенту (щодо обов’язковості цього рішення для вітчизняної судової практики), то виходить, що національні суди під час здійснення правосуддя мають керуватися Регламентом ЄСПЛ, а не процесуальними кодексами. Зрозуміло, що це абсурд, але це не заважає Целовальніченко і Ко з впевненістю нав’язувати цей абсурд юридичній громадськості.

Аналогічно в площині абсурду знаходяться і міркування відносно того, що ЄСПЛ притягнув Целовальніченко до юридичної відповідальності (озвучувались навіть твердження щодо кримінальної, а саме рішення ЄСПЛ щодо обмеження представництва Целовальніченко називалось вироком). Будь-яка особа, обізнана з елементарними постулатами теорії права, скаже, що в цьому випадку немає жодних ознак притягнення Целовальніченко до юридичної відповідальності (як не є видом юридичної відповідальності і вжиття судом заходів процесуального примусу згідно, до прикладу, ЦПК).

Оскільки рішення голови палати ЄСПЛ не є рішенням цього суду, про яке йде мова у Главі VII розділу ІІ Регламенту Європейського суду з прав людини, не існує ніяких підстав говорити про виконання цього рішення на території України, зокрема – Міністерством юстиції України. Мова йде виключно про інформування всіх зацікавлених сторін, перш за все – заявників, чиї інтереси представляла адвокат Целовальніченко, що подальший розгляд справ у ЄСПЛ відбуватиметься без її участі, і що рішення про це було прийнято з метою забезпечення прав заявників.

Цікаво, що й використання у якості аргументу рішення Європейського суду у справі «Петрович проти Сербії», де до адвоката судом також були вжиті обмеження, але, як зазначає Целовальніченко, була дотримана певна процедура, прийнято і оприлюднено рішення, є відвертим перекрученням фактів та підміною понять. Прочитавши текст цього рішення, бачимо, що цим рішенням від 11 жовтня 2011 року у справі була відхилена заява, а не вжиті обмеження щодо представника заявників – адвоката. Але у тексті вказано, що 3 березня 2010 року у процесі розгляду цієї справи відносно адвоката Петровича, який у ній представляв інтереси не тільки свої, а й інших заявників, президент другої секції вирішив заборонити представляти заявників на суді в даний час і в майбутньому. Як бачимо, ще 3 березня 2010 року президентом другої секції ЄСПЛ було прийнято абсолютно тотожне рішення, що і відносно Целовальніченко, яке також не оприлюднювалось як окреме рішення ЄСПЛ. Відтак, випадок з Целовальніченко зовсім не є безпрецедентним у практиці ЄСПЛ, і, не дивлячись на сплив майже 10 років, рішення про заборону представляти інтереси заявників адвокату Петровичу не стало всеєвропейським прецедентом скасування презумпції невинуватості, і адвокатуру європейську (сербську зокрема) не знищило.

На засіданні Ради адвокатів України, яке відбулося за кілька днів до прес-конференції, її Голова, Лідія Ізовітова, вислухавши адвоката Целовальніченко, постановила свій «вирок» Європейському суду з прав людини: Європейський суд встановив принцип винуватості адвоката, в чому вбачається загроза всім адвокатурам і всім адвокатам Європейського співтовариства, про що пані Ізовітова вирішила їх повідомити та попрохати включитися. Також очільниця Ради адвокатів України виказала здивування, що рішення відносно адвоката Целовальніченко не оприлюднено та не надіслано всім зацікавленим особам, проте вже йде процес його виконання. У зв’язку з цим Рада адвокатів України звернеться до Європейського суду з прав людини за роз’ясненнями, поставивши перед цією інстанцією ряд питань відносно інциденту з адвокатом Целовальніченко.

Як бачимо, Рада адвокатів України зайняла туж ж позицію, якої дотримується пані Целовальніченко, та яка, як вказано вище, базується на перекрученні фактів та відвертому юридичному примітивізмі.

Причина такої поведінки РАУ та її керівника Лідії Ізовітової вбачається лише одна – використати будь-яку можливість не допустити прийняття Закону «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (законопроект 9055). Саме тому Лідія Ізовітова від імені органу адвокатського самоврядування підтримала Целовальніченко, а давній партнер останньої Кармазін на прес-конференції нещадно критикував Президента та його законопроект про адвокатуру.

Дії цього ситуативного альянсу з точки зору захисту власних інтересів можна пояснити. Пані Ізовітова, напевно, будь-що прагне залишитись на грошових потоках Національної асоціації адвокатів України і перетворювати адвокатуру на слухняну «монолітну і консолідовану» масу за закарпатським типом, а пан Кармазін не полишає надію воскресити свій політичний труп та повернутись у велику політику.

Та чи відповідають ці дії інтересам української адвокатури та суспільства в цілому, адже від імені всіх українських адвокатів світом ширяться серйозні звинувачення Європейському суду з прав людини, єдиній інституції, враховуючи корумпованість української судової системи, де громадяни нашої держави могли знайти справедливість? Чи не ганьбить українських адвокатів той юридичний наїв, який використовується для відбілення нечистого на руку адвоката, задля власних інтересів керівництва НААУ?

Разом з тим, поза уваги Ради адвокатів України чомусь залишилися факти, які однозначно свідчать про порушення адвокатом Целовальніченко Правил адвокатської етики та норм профільного Закону, які повинні бути підставою притягнення її до дисциплінарної відповідальності. При чому, ці факти та обставини були оприлюднені самою Целовальніченко.

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних професійних обов’язків адвоката. Як зазначено в Правилах адвокатської етики, надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвоката слідування високим етичним стандартам поведінки. При цьому специфіка, комплексний характер обов’язків, що покладені на адвокатуру, обумовлюють необхідність збалансування засад служіння адвоката інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права.

Згідно статті 27 Правил адвокатської етики кожному дорученню, незалежно від розміру обумовленого гонорару, адвокат повинен приділяти розумно необхідну для його успішного виконання увагу.

Адвокат Целовальніченко на повний голос заявила, що нею ініційовані масові (кілька тисяч) звернення до Європейського суду з прав людини. Цілком очевидно, що за таких умов пані Наталія фізично не могла приділити розумно необхідну увагу кожному заявнику, що врешті цілком логічно і призвело до заборони їй представляти інтереси заявників у Європейському суді.

При цьому її посилання на те, що вона це робила у статусі правозахисника, а не адвоката, не заслуговують на увагу, адже Регламент ЄСПЛ передбачає, що представник заявника обов’язково має бути адвокатом. Особу, яка не має статусу адвоката, до участі у справі у якості представника заявника може долучити лише Голова Палати.

Але Рада адвокатів вирішила врятувати збитого ЄСПЛ льотчика Целовальніченко. При цьому, на противагу, варто згадати про розправу над адвокатами Висоцьким, Вишневським, Рафальською за зовсім інше - лише за незгоду з політикою керівництва НААУ. А влітку минулого року Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури знайшла порушення Правил адвокатської етики в діях адвоката Писаренко лише через те, що його робоче місце міститься у приміщенні, яке на підставі підроблених документів хоче відсудити ПУМБ олігарха Ахметова.

Повертаючись до діяльності пані Целовальніченко на теренах України, варто кілька слів сказати і про ту саму справу щодо гуртожитку на Кустанайській у місті Києві, яка, як заявляє сама поки що адвокат, стала причиною її давнього конфлікту з Міністерством юстиції України.

Свого часу, кілька десятків сімей внутрішньо переміщених осіб тимчасово розмістились у гуртожитку на Кустанайській, 6, у місті Києві, який використовується Міністерством юстиції в освітянських цілях.

Пані Целовальніченко підбурила частину цих осіб не платити за послуги з проживання у гуртожитку та спровокувала тривалий конфлікт з його адміністрацією.

Правова позиція, яку адвокат озвучувала у судових суперечках з балансоутримувачем будинку, як і у випадку зі скандалом з ЄСПЛ, вражає застосуванням тієї ж методики підміни понять, пересмикування фактів і відвертим юридичним наївом, про які говорилось вище.

Наріжний камінь цієї позиції – переселенці мають право на пільгове постійне проживання у гуртожитку згідно положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Насправді ж, відповідно до абзацу 8 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщена особа має право на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, інвалідів, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено. Пунктом 6 ч. 8 ст. 11 вказаного Закону надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг, належить до повноважень місцевих державних адміністрацій.

Гуртожитку, на який поклали око підбурені Целовальніченко переселенці, не надавався для проживання ВПО у порядку реалізації місцевою державною адміністрацією повноважень щодо надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання. Мало місце банальне укладення між ВПО та балансоутримувачем гуртожитку цивільно-правової угоди про тимчасове надання житлового приміщення.

На владнання конфлікту пішло кілька років, за весь цей час через «правову допомогу» адвоката Целовальніченко люди не платили за проживання, чим довели гуртожиток до аварійного стану, а самі накопичили величезні борги з оплати проживання.

Целовальніченко та її колега Кармазін постійно говорять, що моніторингова група ООН у доповіді за 16 лютого – 15 травня 2016 р. зафіксувала численні та грубі порушення прав внутрішньо переміщених осіб у гуртожитку на Кустанайській, зафіксувала ганьбу нашої держави.

Відкриваємо офіційний документ «Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 р.» управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, і у пункті 153 читаємо: «УВКПЛ провів зустріч з ВПО, які проживають у колективному центрі по вулиці Кустанайська в Києві (під опікою Міністерства юстиції), серед яких були сім’ї з дітьми, люди з інвалідністю та особи похилого віку. ВПО повідомили, що вони почуваються дискримінованими за ознакою походження. Також вони повідомили про перебої з такими комунальними послугами, як електрика, опалення та гаряча вода, особливо під час сильних морозів узимку». Це все, що міститься про гуртожиток на Кустанайській у документі.

Як бачимо, у доповіді зафіксовано, що група ВПО приходила в управління Верховного комісара ООН з прав людини зі скаргами на умови проживання. При цьому ніяких висновків, що викладені у скаргах обставини підтвердились, що права ВПО дійсно порушуються і що порушуються вони керівництвом гуртожитку, документ не містить. Як не містить ніяких згадок про ганьбу та інші страшні речі, якими лякає всіх Кармазін.

Та не секрет, що Целовальніченко водила групу підбурених нею ВПО по всіх інстанціях, де тільки можливо.

Відтак, у даному випадку ми вже маємо справу навіть не з перекрученням фактів, а з відвертою брехнею, яка ллється з вуст правозахисника і адвоката Целовальніченко та політика Кармазіна, який проголосив про свої президентські амбіції.

Утім, і в цьому порушень правил адвокатської етики органи адвокатського самоврядування не вбачають.

Резюмуючи так звану «правозахисну» діяльність пані Целовальніченко, слід сказати, що насправді вона не більше ні менше знайшла «тему» для заробітку. Її та її численних громадських організацій «правозахисна» діяльність у дійсності – це банальне заробітчанство на бідах та проблемах переселенців, задля чого образ ворога для неї потрібен постійно. Таким ворогом був і Мінюст, і Міносвіти, тепер вимушено такого ворога роблять і з Європейського суду з прав людини. «Правозахисники» Целовальніченко, включаючи ще одного відомого у цій сфері солдата удачі Сергія Стулова, дуже нагадують сиріт з 2-го будинку Старсобезу. Хтось із них заробляє на образі жертв непогані статки, хтось, як Кармазін та Целовальніченко - політичні дивіденди. Подейкують, що після спілкування з Кармазіним, пані Целовальніченко спить і бачить себе народним депутатом, для чого пропонує свої та своїх громадських об’єднань послуги всім без розбору політичним силам, а свій образ політика ліпить з Юлії Тимошенко.

Все наведене свідчить, що адвокатура потребує реформування. Особам, які ганьблять Україну на весь світ і провокують конфлікт з ЄСПЛ, давно вже в ній не місце. Хотілось би бачити в числі адвокатів порядних, вихованих, освічених людей, для яких на першому місці буде адвокатська діяльність, а не привертання до себе уваги участю у сумнівних акціях.

Іцхак СТЕЦЕНКО, оглядач

Учасники вищезгаданої прес-конференції. Фото з відеоролика інформагенції «Українські новини»