​Людина з платіжкою

Україна - незалежна держава. Національні блакитно-жовті прапори, урочисті співи, сльози радощів, свобода, розстріли на Майдані - і вовча боротьба за владу в ім’я знедоленого народу, якому від свободи дістається хіба що свобода помирати.

Літня людина у магазині АТБ на запитання, за кого він буде голосувати, показує платіжку за комунальні послуги, розміри якої перевищують його пенсію. Він не кричить, як депутати Верховної ради, не лається на зразок тих, котрі до соціальної істерики додають відвертий мордобій, він тихо заприсягається голосувати проти існуючої влади на користь нового президента, на персону якого він покладає останню надію, як смертельно хворий у лікарні на всесильного лікаря, котрий єдино що може гарантувати пацієнту - місце у трупарні.

Він одвічно шукає захисту у незборимих і незрозумілих сил природи, б’є поклони богу, Аллаху, Будді, знахарям, відьмам, ворожбитам і, найбільше, суспільним пророкам, що плодяться, як гриби після дощу, і в тих марних сподіваннях доживає віку у злиднях і покорі, або береться до сокири, з допомогою якої та під’юдженням скороспечених месій більшовицького гатунку трощить все підряд на власному шляху, торуючи дорогу новим пророкам, які вже зайняли чергу на його натруджену шию.

А надія все-таки продовжує жевріти в серцях таких же тихих працівників з платіжкою в руках.

- До суду не пробували звертатись?

Чоловік байдуже відвертається від питань явного причепи, готуючись до розплати з касою.

- Хочете, я вам скажу чого, - продовжую я неголосно в ролі набридливого причепи, доки рухається потроху черга,- бо ви не вірите в наш суд, одягнений в урочисті мантії, байдуже дивитись у телеекран на дебати у Верховній раді, майже не читаючи нашої преси. Бо ви на рівні підсвідомості відчуваєте, що суд стоїть не за те, щоб ви мали кусень хліба, що їм ваші інтереси?.. бо він - суд - обслуговує інтереси влади, точніше - державного чиновника. А те чиновництво від Вашого імені-народу - призначає відвертих бариг на державні посади, які розпоряджаються коштами платників податків, як їм заманеться, і їм не дуже хочеться, щоб ми з Вами їх контролювали.

Чоловік нашорошив обернене до мене вухо.

- Скільки ви, чоловіче, отримуєте пенсії? Напевно, не більше 1500-1700 грн? І вам радять потерпіти. Чому ви терпите, щоб не сказати потерпаєте, а інші аж ніяк того не хочуть?

Чоловік поглянув на мене з недовірою.

- О, я бачу у ваших очах зацікавлення! Прогрес! Що ви скажете на таку річ: очільник української поштової служби отримує трохи більше за вас, і це «трохи» є… 750 тис грн. на місяць?

- Скільки?

- 750 тис.

- На місяць?!

- На місяць. Ви не хотіли б бути таким начальником?

Чоловік сміється.

- А звідки знаєте?

- Від українського радіо. Ведуча Світлана Мялик.

Я розповідаю про термінове звернення до Міністерства фінансів з проханням надати інформацію про найвищій рівень зарплат в сфері державних працівників. І що? - питаєте. Відповіли, що це надзвичайно складно, бо нарахування іде за багатьма статтями і т.п. Тоді я прямо запитав про 750 тис. грн начальника пошт, як офіційно по радіо повідомила Світлана Мялик.

- І?

- Мовчать.

- Паскуди.

- А скільки ж отих благодійників, які посіли наші з Вами гроші! Чому «наші», питаєте ? Поясню словами гарної і рішучої жіночки-колишнього прем’єра Великобританії Маргарет Тетчер: немає ніяких «державних грошей», є гроші платників податків. Ви платите податки? І я плачу. Це - наші з вами гроші. Чому ними розпоряджаються інші без нашої згоди?

Чоловік розплачується за товар і йде до дверей, але не поспішає вийти, напевно, щось його таки муляє.

- Ви питаєте, як же достукатись до владних чиновників, які призначають одне одного на грошовиті посади? - я продовжую, підходячи до нього, ніби чоловік і справді питався. О, це велика наука! Одні кличуть її «соціологією», інші «виборчим правом», а інші… отакі, як той Фонвізін, автор «Нєдоросля»… не читали? Та ні, в школі проходили, то ви просто забули:

«И, словом, так была юстиция строга,

Что кто кого смога, так тот того - в рога!»

О, чоловік смієтесь, це вже добрий знак! З такими, я бачу, можна зварити кашу.

- А хто в Києві влада?- питаю.

- Кличко.

- А повсюдно в Україні?

- Порошенко. А я б хотів - щоб Зеленський.

Починається типово українська історія - вибір поміж персоналіями, які врятують світ і нагодують народ.

Ми виходимо за двері, прямо - сходи до тротуару, трохи в обхід - похилий пандус з поворотом праворуч для проїзду персональних власників «кравчучок». Перед тим, як розпочати спуск пандусом, я питаю свого «візаві»:

- Ви давно зазирали до тексту нашої Конституції? Взагалі не читали, а тільки чули? Так от - ми з вами «суверен». 5 стаття. Суверен - що таке? Той, хто має владу. Отак, як ми з вами. У вас влада і в мене влада, у вас у сумці, а в мене у «кравчучці». Та й мені теж смішно: у столиці України вже п’ятий рік скасовані районні ради - і нічого, так ніби й треба. Тепер правлять самі чиновники, які призначають одне одного.

- А… «три гілки влади»?

- Це такі собі три гілляки, вішайся на якій схочеш.

Чолові засміявся, напевно, уявивши такий гарний пейзаж.

- Еге, коли смішно, то не все пропало, - це я до нього.

Я рушив пандусом, на ходу розмовляючи з моїм опонентом за спиною.

- А сміємось ми не з того «суверену», чи «гілляк», а з самих себе. Он Американські сполучені штати вже давно - а це майже 250 років тому - покінчили з «главами держав», поділили владу на три незалежні гілки, щоб якесь мурло не хапало віжки в свої руки і не грабувало людей, а корилось прийнятій народом конституції. А в нас навіть з 6 статті Конституції викинули слово «незалежні», щоб ми мали залежний від влади суд та ще й молились на палітурку пошматованого Основного закону. Але ще автори ідеї поділу влади на три незалежні гілки - Локк і Монтескьє - попереджали про небезпеку злиття трьох гілок влади в одну, коли судді обернуться на законодавців або на народніх гнобителів…

Оглянувшись, я побачив, як мій опонент, що вирішив спускатись не пандусом, а сходами, вже поспішав додому з дорогою його серцю платіжкою.

Олесь ГРИБ

Фото Укрінформ