​Мінкульт: культури - нуль. Квітнуть інтриганство та скандали

Інколи складається враження, що українській державі легше б жилось, якби певні міністерства не існували. Серед них і таке помпезне, як Міністерство культури, молоді та спорту. Чим опікується цей монстр і що продукує? А опікується він лише освоєнням бюджетних коштів, ставленням на грошовиті місця потрібних людей та хайпами: то пов'язаними з забудовою Києва, то національним відбором на участь у «Євробаченні-2019», то галасом у представництві України на Венеційській бієнале, то - дивними звільненнями та призначеннями, а то й заявами міністра про кримінальну відповідальність за свободу слова.

Щоправда, останнє бажання нинішнього міністра (а це, напевно, і найбажаніша мрія «постійного» працівника при всіх владах пана Карандєєва) - зрозуміле. Якось же треба залякувати і затикати рота журналістам, які то гроші рахують, витрачені міністерством незрозуміло на що, то роблять розголос навколо теми історико-архітектурної спадщини, натякаючи, що один із заступників Міністра культури легалізувала будівництво в історичному центрі Києва. Однак, знеславлена замміністра - з міністерства пішла. А правоохоронні органи за нею - не прийшли. Видко, скоро і забудеться де, як, коли і за яких обставин то пам'ятку архітектури знесли, а де побудували багатоповерхівки на землях, які належать до історичних земель столиці.

Та свято місце порожнім не буває. Як можна споглядати, її змінила новий заступник міністра - Ірина Подоляк: одразу з народного депутатства об'єднання «Самопомочі» до заступників. І теж - пані гонорова: роздає усім сестрам по сережці і не менш ніж пані Мазур впевнена - вона краще знає як керувати, як вирішувати і як розставляти того, куди треба, і як треба.

Та найкраще, що уміє продукувати Мінкульт, то — скандали. Напевно, саме за це з бюджету на утримання цієї структури виділяють 545,64 млн гривень.

І скандали останнього періоду часу це лише підтверджують, а у багатьох нормальних людей дедалі частіше постає питання: якщо Міністерству культури не цікава культура, розвиток музеїв та мистецтва загалом, навіщо державі Україна таке міністерство?

А скандалів за останні півроку чимало...

Призначення Антона Дробовича

Призначення Директором інституту національної пам’яті доцента кафедри культурології Національного педагогічного інституту імені Драгоманова Антона Дробовича викликало в суспільстві різне ставлення. Люди, які поділяли проукраїнські погляди, дещо здивувались такому призначенню, оскільки наголошували на тому, що особа, котра опікувалась питаннями меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», достатньо активно лобіювала російську концепцію щодо цього меморіалу, не погоджуючись з позицією Інституту часів Володимира В’ятровича. Також багатьох насторожують заяви Дробовича, що тепер Інститут національної пам’яті приділятиме більше уваги «знаходженню спільної мови з нашими сусідами, з якими ми не знаходили спільну мову». А на тлі останніх подій такі заяви мають достатньо провокативний і проросійський підтекст.

Призначення мовного омбудсмена

Креатура Міністерства культури на посаду мовного омбудсмена не знайшла широкої підтримки в суспільстві. Пані Монахова, як вибір міністра, продемонструвала суто проросійські погляди самого Міністра та його команди, адже призначати на посаду людину, котра не опікувалась захистом української мови — дещо дивно. Та й ігнорування закону з боку міністерства теж не додало балів, оскільки перше, на що повинен був звернути увагу пан Бородянський, це аби його креатура відповідала букві закону, де вказано, що кандидат повинен мати досвід правозахисної діяльності або досвід діяльності із захисту державної мови.

Відміна конкурсу на посаду глави Держкіно

Кандидатура генерального продюсера Одеського міжнародного кінофестивалю Юлії Сінькевич на посаду очільника Держкіно влаштовувала усіх, хто має відношення до цієї структури, навіть кінокритиків. Проте її зрізали на останньому етапі конкурсу. Як повідомляли ЗМІ, подібне сталося через те, що у міністерстві бажали протягнути свою кандидатуру - Олексія Кірющенка - режисера комедії «Слуга народу», але той зійшов на перших етапах, а Сінькевич легко обійшла 8 інших кандидатів. Однак на останньому етапі її свідомо зняли. Дізнавшись, що було вирішено призначити новий конкурс, вона одразу повідомила про те, що її адвокат готує позов до суду.

Еротичний скандал у Палаці Потоцьких

Коли на посади директорів музеїв призначають потрібних людей, для яких культура, як явище, лише прикриття, то виникають й інші скандали. Адже малоймовірно, що керівництво музею, що світовою спільнотою сприймається як український Лувр, аж ніяк не здогадувалось, яку рекламу і як зніматиме бренд жіночої білизни у «блакитній залі» львівського Палацу Потоцьких. Саме керівництво нічого поганого в такому еротичному шоу — не бачить. Звісно, гроші — не пахнуть, а тому можна порушувати морально-етичні норми та викликати здивування та злість українців, яким продемонстрували, що культура повинна обмежуватись білизною та еротичними танцями навіть у сакральних для українців місцях. Те, що подібні вчинки демонструють світові невігластво та ницість керівництва музею, а також повне безкультур'я представників Міністерства культури, які теж, видко, не бачать нічого ганебного в подібних вчинках, то нікого не обходить. Що ж, черевики на столі міністра юстиції ми вже побачили, чекаємо, коли якийсь бренд з виготовлення сантехніки заплатить за те, що на столі міністра і його зама з’явиться нічний горщик? Реакції Мінкульту на цей скандал ніхто не побачив, тож наша редакція зробила запит до цієї установи з проханням надати офіційну позицію міністерства на подібні «пустощі».

Звільнення Олександра Ройтбурда

Скандал зі звільненням відомого художника Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею одразу викликав серед суспільства здивування та шок. З третьої спроби депутати Одеської облради таки проголосували за його усунення. Як пишуть ЗМІ, заради третьої спроби в Одеській облраді навіть відбулось об'єднання гадюки з жабою: депутати ОППи заручились для такого голосування депутатами від проукраїнської «Солідарності».

Більшість митців одразу ж згуртувались на захист відомого художника і їх підтримали активісти, розпочавши пікети і протести. Уся прогресивна спільнота наголосила, що подібний вчинок депутатів ніщо інше, як совкове бажання владарювати, проявляючи «царську волю», і демонстрація прогресивному суспільству ницості депутатського корпусу Одеської облради, а також їхню повну тупість, відсталість і провінційність.

А що ж Мінкульт? О, ця установа з 4 вересня 2019 року спостерігала за протестами та галасом у соціальних мережах, ігноруючи заяви людей, та, навіть, підтримку художнику від українських музеїв та культурних інституцій. Допоки не з'явилась заява ГО PEN Ukraine (котра є членом Міжнародної Федерації ПЕН з центром у Лондоні) та Міжнародної музейної асоціація ICOM, котра, не криючись, наголосила, що голосування в Одеській облраді — політична розправа, яка матиме руйнівні наслідки для розвитку музею. І тоді, аж 9 жовтня (тобто більше, аніж через місць після звільнення художника), Мінкульт зробив заяву та наголосив, що «проаналізував ситуацію навколо розірвання контракту з директором Одеського художнього музею Олександром Ройтбурдом на підставі рішення Одеської обласної ради. Вочевидь, рішення про звільнення відомого художника з займаної ним посади було прийнято без належних підстав, а тому суд може визнати його незаконним. Вважаємо, що це може стати основою для успішного оскарження О. Ройтбурдом рішення Одеської облради в судовому порядку. Міністерство культури, молоді та спорту України ретельно слідкує за перебігом вказаної судової справи» - сповістили на сайті установи. І постало питання: а до того, як скандал набув міжнародного рівня, у Міністерстві культури не могли аналізувати ситуацію, чи вичікували? Та й правильною була б інша заява, коли Міністерство культури послало б депутатів Одеської облради, заявивши, щоб вони не сунули свого носа не в свої справи, а опікувались питаннями виборців. Однак такої заяви від Мінкульту ніхто не дочекався.

Відсторонення Тетяни Сосновської

Тетяна Сосновська, як і Олександр Ройтбурд, достатньо відома особа в культурних колах. Її внесок у музейну справу та запровадження нововведень та креативних підходів у питанні популяризації музеїв став своєрідним проривом, адже довів, що і українські музеї можна якісно рекламувати, виводити на міжнародний рівень, а також робити їх прибутковими. Тож її призначення директором Національного музею історії України призвело до шалених змін у самому музеї, а також до змін в роботі працівників цієї установи, оскільки запроваджені новаторства змінювали сталий совковий метод роботи музейної установи та вимагали від співробітників креативності у підходах до своєї діяльності.

Звісно, що шалені зміни прийшлись у колективі не всім до смаку. Адже люди звикли ходити на роботу, відсиджувати, отримувати хоч маленьку, але зарплату. А тут потрібно було почати працювати, і багато. А тому й не дивно, що одразу після її призначення певна кількість осіб навіть написала петицію до президента з вимогою її звільнення. Щоправда, окрім деяких працівників музею, її підписали родичі цих працівників, і підписів назбиралось аж 92.

Тим не менш, музей за директорства Сосновської суттєво змінився, отримав якісну інформативну і цікаву експозицію і почав надавати великий спектр послуг, що дозволило вийти на прибутковість. Та й тендерні схеми були прикриті.

Проте ті, кому зміни не подобались, лишались. Як повідомив theБабелю нинішній в. о. гендиректора музею Богдан Патриляк, який прийшов працювати до музею лише у 2015 році за протекції свого брата - декана Київського національного музею Т. Шевченка: «це багаторічний конфлікт колективу, який триває з 2015 року, відтоді як на посаду гендиректора призначили Тетяну Сосновську. Група працівників була незгодна з її призначенням та увесь цей час виступала проти». Однак, як цьому ж виданню повідомила сама Тетяна Сосновська: «Я залишаюся працювати гендиректором, щоб утримати колектив у робочому стані, і не маю наміру виконувати наказ, поки Кабмін не розгляне нашу скаргу. Чому призначили на посаду в. о. гендиректора не нейтральну людину, а особу зі скаржників, яка роками ходила на страйк під міністерство? У колективі 270 осіб, а страйкує тільки близько десятка людей».

Але що у цій ситуації цікаво? Виходить, що співробітники Міністерства, які до 2019 року були задоволені діяльністю Сосновської, і навіть вказували на її досягнення, наразі, як флюгери, змінили свою позицію, а Міністерство видало наказ про перевірку відповідно до звернення голови профспілкової організації музею Богдалової А. та її заступника Іванової О. щодо «неправомірних дій гендиректора».

І от що дивно: у ситуації з Сосновською стирчать вуха не лише вічного пристосуванця і флюгера за усіх влад державного секретаря Міністерства культури пана Карандєєва, котрий, в порушення ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», чомусь підписав цей наказ, а й одного з заступників, котра розширила поняття «самопоміч», перейшовши до «зроби сам».

Загалом, якщо брати до уваги усі скандали за останні шість років, що пов'язані з Мінкультом (яке, як не реорганізовуй, виходить - совкове корупційне болото), то напрошується питання: а чи потрібна незалежній Україні взагалі подібна установа, для якої культура є другорядним фактором, а от кошти, нав'язування цензури, порушення законів та скандали й інтриги стоять на першому місці?

Аби це зрозуміти, редакція «КЗ» попросила прокоментувати вищеперераховані скандали людей, дотичних до культури, або до захисту архітектурних пам'яток України, яким є що сказати по деяких з цих інцидентів.

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук; керівник Всеукраїнської кампанії «Пам'ять Нації»:

Щодо призначення директора Інституту національної пам'яті, хотів би зазначити, що необ'єктивно говорити і оцінювати діяльність людини, допоки вона не зайшла до свого робочого кабінету. Тож заяви критиків можна назвати політичними чи опозиційними до влади в цілому. Та все ж під ними є підґрунтя: судячи з відгуків багатьох учасників, конкурс, який був влаштований на посаду директора Інституту національної пам'яті, насправді був конкурсом 16 статистів і одного майбутнього переможця. Саме через це дуже багато негативних реакцій було вимовлено і учасниками конкурсу і серед громадськості.

Скандал з «Держкіно» теж пов'язаний з проведенням конкурсу. Власне, суспільству треба розуміти: конкурси на посади - це дуже позитивне явище, однак не в країні, де все просякнуте корупцією, де конкурси, по-суті, мають у собі два закладених бар'єри, на яких відсікаються непотрібні кандидати. І саме через це конкурси перетворюються у певний цирк. Тож, що стосується нинішнього конкурсу на очільника «Держкіно», або конкурсів на посади голів музеїв, все це одразу дає зрозуміти, що там діє давно відома схема, і переможці — теж відомі. Звісно, інколи в таких схемах вилітають певні джокери, які мають можливість на останніх етапах конкурсу схилити (інколи, і через зв'язки) голів конкурсу та людей з Міністерства на свій бік. Але в цілому ситуація з проведенням конкурсів на посади - нагадує лайт-версію режиму Януковича, коли подібним чином намагалися відсторонити низку успішних директорів музеїв для того, аби на вивільнені посади завести свої «касові апарати» у вигляді безмовних, нічого незначущих директорів, і їхня ціль була — вичищати фінансові здобутки установ культури. І хоча такі галузі, як культура та мистецтво, фінансуються менше, ніж інші, проте і там є кошти. Тож і нині конкурси більше проводять саме для того, аби завести потрібну людину, яка необхідна певним зацікавленим особам заради подальшої експлуатації установи в потрібному напрямку. Щось аналогічне відбувається і сьогодні. Так відсторонено на час другої перевірки директора Національного музею історії України Тетяну Сосновську. При цьому, друга перевірка була влаштована одразу після першої і... за кілька місяців до завершення контракту Сосновської. І в цьому я вбачаю величезну складову міністерських оборудок, коли в «потрібних» колах на місце директора вже готують свою людину. У принципі, ситуація достатньо популярна серед «рєшалівських» питань, коли директора на деякий час відстороняють від роботи, а в цей час керує якийсь музейщик, котрий пролонгує час певної сум’ятиці, щоб допомогти поставити на цю посаду іншу людину. І, на превеликий жаль, у випадку з Сосновською можна відверто говорити про рейдерство посади у достатньо грубій формі. На жаль, можна констатувати, що в усі часи українське Міністерство культури достатньо далеке від української культури в цілому. Людей, які там працювали і працюють, цікавлять інші питання. Так, наприклад, треба розуміти, що всі оборудки старого керівництва Міністерства культури відбувались навколо тендерних закупівель, призначення директорів музеїв, або, можливо, непрозвітованих касових надходжень. Водночас, неймовірна кількість оборудок стосувалась культурних пам'яток, коли старі будинки виводили з реєстрів, коли не включали до реєстрів. Все це — призводило до будівельних скандалів, як, наприклад, з Поштовою площею у Києві.

Або схема, за якою можна вказувати на збитковість структури. Адже, наприклад, при Сосновській музей вперше вийшов на прибутковість. А так, мені здається, що нині в Міністерстві працює команда, яка поставила на тіньовий відкат, і це схоже на міліцейське рейдерство, коли офіційно щось неприбуткове (або офіційно МАФ не існує), але платить тим, хто збирає данину. Що ж до звільнення Олександра Ройтбурда, то тут та сама система, що діяла і під час приходу Януковича до влади: зняти непотрібних та неугодних людей з посад, аби призначати своїх. Просто у певних осіб є своє бачення як з певних, інколи і невеличких об'єктів, можна брати кошти, і вони будуть приносити через тіньові оборудки дохід.

Вікторія Кустова, депутат Київради VII скликання, захисник культурної спадщини Києва:

Я не можу коментувати усі скандали, але точно можу сказати, що я думаю про звільнення Олександра Ройтбурда та відсторонення від посади Тетяни Сосновської. Почну зі звільнення генія - Олександра Ройтбурда: депутати Одеської облради проголосували за зняття його з посади. З якого дива, якщо його обирали на посаду за конкурсом? Хіба депутати мають відношення до конкурсу? І як вони можуть оцінювати якість його роботи, якщо серед них особи, далекі як від культури, так і від мистецтва? Але в цьому випадку саме вони (можливо, зі згоди когось із Міністерства), з третьої спроби, таки його звільнили. Чому? Ройтбурд був кращим на цю посаду, хто свого часу брав участь у конкурсі і переміг. І час довів, що його концепція розвитку музею була безпрограшною і принесла гарний результат. І тому питання: на якій підставі депутати, які не мають відношення до культури і конкурсів на обрання директорів музеїв, з якими (або з радою, яку вони представляють) ніхто і договору ніякого не укладав, раптом приймають рішення про його зняття з посади? Це ж - нонсенс! І навіть якщо припустити, що він в якомусь питанні раптом вчинив неправильно, то будь-які претензії до нього має право пред'являти Міністерство, яке проводило конкурс. Але ніяк не депутати. І нічого протизаконного він не втілював. Зате, за інформацією з відкритих джерел, він зробив музей прибутковим, збільшивши його дохідну частину практично втричі. Більше того, він із запасників витягнув велику кількість картин, відреставрував нові зали, усунув протікання даху музею. Тож, з моєї точки зору, єдиною причиною для його звільнення може бути лише фінансова складова. Адже він, на додачу до всього, ще й створив фонд Марзлеєва, в якому вже накопичилася досить велика сума — близько мільйона. І ось коли фонд акумулював цей мільйон, мабуть, депутати усвідомили, що повз їхні кишені пролітають гроші, які могли б у тих кишенях осісти, а Ройтбурд - людина порядна, працює чесно і ніяких відкатів нікому давати не збирався. І саме це, напевно, і стало причиною прибрати неугодного. Адже він виявився хорошим менеджером для музею, але поганим комунікатором з тими, хто вважає, що тіньові схеми - потрібніше.

Аналогічна ситуація, зав'язана і на фінансах в тому числі, швидше за все, і в ситуації з Тетяною Сосновською, директором Національного музею історії України. Адже, до приходу Сосновської, музей з себе нічого особливого не являв і був збитковим. І ходити туди було не цікаво. А вона організувала масу ноу-хау, які стали приваблювати відвідувачів. Також вона запровадила прозоре «ходіння грошей», що дозволило вивести музей на прибутковість. Своєю креативністю та нестандартністю підходів зробила неможливе - перетворивши музей на дуже цікавий об'єкт.

Загалом, такі люди, як Тетяна Сосновська та Олександр Ройтбурд, вони - не такі, як більшість. Виступивши за прозорість, а не за тіньові оборудки, вони стали неугодними тим людям, які розуміють, що таке тіньові схеми і як їх можна використовувати з вигодою для певних людей, навіть зі збитковістю музеїв. Ну і треба чесно сказати, що Тетяна Сосновська перейшла дорогу московському патріархату, адже виступила проти тієї каплички, яку московська церква поставила на захопленій біля музею території. А у московських попів - дуже сильне лобі, і їхні люди є і в українській політиці, і у владі, і в різних державних органах. І, як сказав один з політиків, робота по захопленню України ведеться дуже давно через засланих козачків, у тому числі і через московський патріархат. Адже, подивіться, як схожа ситуація з МАФ від московського патріархату, що вліпили на території біля музею, з ситуацією в країні в цілому: московські попи, без згоди і відома директора музею і української влади, захоплюють територію музею і ставлять там свій МАФ, який називають капличкою, і - намагаються його легалізувати. Хіба не аналогічна ситуація у нас у країні, коли окупанти бажають легалізувати свої бажання на шкоду державі Україна? Та й її активність щодо повернення до музейних фондів експонатів, які були передані до інших музеїв, як, наприклад, архангел Михаїл, її бажання перевірки на автентичність експонатів та предметів нумізматики, що зберігаються в Національному музеї історії України, хіба не дратуватимуть тих, хто зацікавлений у тому, щоб в ці питання ніхто не ліз? І давайте чесно: є люди, які заважають іншим організовувати схеми і красти, і тоді ці люди є неугодними і стають предметом нападок з боку тих, кому вони заважають.

Ігор Луценко, редактор і журналіст, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, народний депутат 8-го скликання:

З приводу призначення Директором інституту національної пам’яті Антона Дробовича, то наразі мало що можу сказати. Судити потрібно по діяльності, яку він буде проводити, а не за плітками. Я особисто його знаю і мені не здається, що він може нашкодити інституту та його діяльності. З приводу призначення мовного омбудсмена, то тут треба буде подивитись, як вона діятиме, можливо, вона проявить себе позитивно, а не так, як дехто очікує. Але, з іншого боку, є деякі чутки, які не на її користь, і це — тривожний факт. Проте сподіваюсь, що чутки лишаться чутками. Відносно звільнення Олександра Ройтбурда, то тут не зовсім вина Міністерства культури, хоча те, що його хочуть звільнити, це є абсолютно незаконним рішенням. І, з моєї точки зору, це - свавілля і політичне замовлення та відверте політиканство. А от відсторонення Сосновської на час другої перевірки, яку призначили одразу після першої, то тут — багато запитань. І, на мій погляд, з її відстороненням є дуже великий ризик, що такі дії Міністерства нівелюють ту роботу музею, котра була налагоджена у той час, коли вона була директором. Також музей знаходиться у дуже серйозному протистоянні з церквою московського патріархату проти того ж МАФ, який вони побудували на території музею, адже Сосновська, на відміну від її попередників, веде боротьбу проти захоплення території біля музею, тож за її відстороненням можуть стирчати і вуха московського патріархату, якому вона перейшла дорогу.

Олена Терещенко, громадський діяч, об’єднання ВГО «Київське Віче», депутат Київради VII скликання, захисник культурної спадщини Києва:

Прокоментую лише один зі скандалів, бо прикро здивована тим, що генеральну директорку НІМУ Тетяну Сосновську, яка за свою каденцію спромоглася перетворити Національний історичний музей на дійсно сучасний, креативний та неймовірно надихаючий й привабливий для відвідувачів заклад, відсторонили від посади! Потрібно відмітити, що всі 4,5 роки пані Тетяні не давали спокійно працювати, блокуючи її ініціативи й намагаючись постійно зводити наклепи та дискредитувати. Я навіть була свідком проведення замовного пікету під Мінкультом тривалістю 2 хвилини: «протестувальники» сфотографувалися та відразу зникли... Але навіть за попередньої влади зняти пані Сосновську не вдалося, проте це виявилося не проблемою зараз: відсторонення відбулося за наказом голови ліквідаційної комісії Мінкульту, з явним перевищенням своїх повноважень. Формальною підставою стала нібито скарга голови профспілки та його заступниці до уповноваженого з прав людини. Справжньою причиною, думаю, є те, що пані Сосновська вимогливий та принциповий керівник, який не йде на жодні компроміси у випадках, коли порушується Закон та, на думку її недоброзичливців, «занадто активно» намагалася навести лад: проводила інвентаризацію фондів й виявляла невідповідності, а також намагалася повернути території Музею (де знаходиться протиправно встановлений об'єкт МП) її первинний вигляд. З відомих мені резонансних справ, висвітленню яких сприяла пані Тетяна - спотворення унікальної реліквії, пам'ятки XVIІI ст. - барельєфу Архангела Михаїла внаслідок умисних протиправних робіт, в результаті яких пам'ятка, яка до 1811 р. прикрашала будівлю Київської Ратуші, втратила свій зовнішній вигляд та автентичність, а державі були завдані мільйонні збитки. Зараз розслідується відповідне кримінальне провадження з цього приводу, яке зачіпає інтереси дуже впливових осіб... Сподіваюся, що Тетяна Сосновська незабаром повернеться до виконання обов'язків генеральної директорки НІМУ, в протилежному випадку - громадськість мовчати не буде.

Гирич Ігор Борисович, доктор історичних наук, завідувач відділом Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ ім. М.Грушевського, колишній шеф-редактор журналу «Пам’ятки України», фахівець з проблем історії культури та політичної думки:

Відносно призначення Дробовича, то я не знаю його, як людину. Та й В’ятрович мені дуже подобався, бо він був директором на своєму місці, добре працював і робив правильні речі. А в якому напрямку працюватиме новопризначена людина, невідомо. Якщо він продовжить ту політику Інституту пам'яті, що існувала за часів Порошенка, то це буде добре, але як буде — покаже час.

Щодо еротичного скандалу в музеї Палацу Потоцьких у Львові, то докладних нюансів цієї справи я не знаю, але розумію, що люди намагаються заробити грошей, бо їх завжди бракує. На жаль, не завжди таке «заробляння» є доцільним, але я не можу ґрунтовно це прокоментувати, бо не знаю тонкощів цього інциденту. Стосовно призначення мовного омбудсмена, то він потрібний, і сам крок є правильним. Проте людина, що цю посаду обіймає, мені зовсім невідома. Що вона з себе являє як особистість, знавець питання, не лише для мене, але й для більшості «терра інкогніто». Якби це була, приміром, Лариса Масенко – професор Могилянки, яка десятиліттями воює з російським великодержавним шовінізмом і є першорядним фахівцем-мовником, я б був спокійним. Повинен констатувати, що велика кількість призначень нової влади у царині культури не викликають певності у тому, що особи, висунуті на посаду, мають відповідний рівень обізнаності з предметом. Здається, головним для влади є не фахова відповідність, а відданість партії, яка нині при владі. Така практика - крок назад, а не погляд в майбутнє.

Відносно звільнення Олександра Ройтбурда, то, звісно, шкода, що так сталося. Мені здається, що він намагався розбурхати ситуацію, перетворивши свій заклад на музей для широкого загалу, як на музеї дивляться у світі. І шкода, що таку людину на цій посаді — втратили, незважаючи на те, що його дуже захищала громадськість. Подібні звільнення - втрата для культури. На жаль, у нас сфера культури (за старою радянською звичкою) це - ділянка, якою займаються чиновники, подібного у світі — немає. У нормальних розвинутих країнах культурою опікуються ті, хто до неї професійно дотичний. А у нас іще функціонує інерція комуністичного минулого.

У цю ж стратегію вписується і відсторонення Тетяни Сосновської, яка багато гарних речей зробила і працювала для того, аби люди повернулись до музеїв і бажали їх відвідувати. І, завдячуючи їй, цю функцію музей виконував і створював велику кількість цікавих громадських ініціатив, проводив багато виставок, піднімав багато національно-виховних питань. Насправді, вона дуже позитивно вплинула на роботу музею. Тож ініціативи Міністерства культури у питанні її відсторонення більш політичні, ніж мають відношення до її професійної діяльності, як директора музею. Треба говорити чесно, що зі зміною влади приходять інші люди, які починають робити перестановки на значущих для них місцях, але нові призначення не завжди себе виправдовують і не завжди приносять користь справі, котру розвивали до них.

Щодо скандалу з відміною конкурсу на посаду глави Держкіно. Я з великою повагою ставлюся до родини Ільєнків і знаю, як багато вони зробили для цієї галузі, проте далекий від ситуації, яка там наразі відбувається. Однак, судячи з того, що я чув, відміна конкурсу теж була невиправданою.

Загалом, у питаннях культури треба дивитись не на тих людей, які слухняні до влади чи партії, а на тих, котрі реально розуміються на своїй справі у галузі культури. На жаль, усі ці інциденти, які ви назвали скандалами, це мислення категоріями «временщиків» - результат своєрідного ремісництва, а не професійного підходу. До влади і на посади приходять люди на короткий час заради того, аби вирішити і закрити якісь свої власні питання та проблеми. І, спостерігаючи за діяльністю Мінкульту, я, як і ви, задаюсь тим самим питанням: чи потрібне нам таке Міністерство культури, що продукує дивні рішення, які призводять до згортання культурних ініціатив, до галасу та скандалів?

Я колись працював в Міністерстві культури в журналі «Пам'ятки України» і знаю, що міністерство ліквідувало всі видання, які при ньому існували і які займалися питання музики, театру, буття пам'яток історії і архітектури. Виходить, існування подібних джерел інформації, що піднімали питання культури і доносили їх до читачів, самому Міністерству культури — не цікаві. Паперові варіанти журналів фактично знищено. Хоч існували деякі з них майже сто років. І тут не проблема коштів. Як показала практика, можна зробити і музей прибутковим, і знайти людей з грошима, які були б зацікавлені і видання утримувати. Для цього лише потрібні вправні менеджери культури, яким ця культура болить. Потрібні лідери, яких щось не дуже видно серед нових призначенців. На жаль, українське Міністерство культури, схоже, не дуже зацікавлене у розвитку самої культури. Воно продовжує цікавитися більше заощадженням коштів на культурі.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото zik.ua