​Прийнятий закон про землю - це час для злодіїв та крадіїв

31 березня, з самого ранку, велика кількість людей звернулась до мене з проханням висловити свою думку стосовно проголосованого вночі Закону про відкриття ринку землі. За більше ніж півроку дискусій навколо цього питання, мною було вже багато сказано і усно, і письмово. Чи зможу я додати щось нове? Принаймні, спробую, але попереджаю, що коротко не вийде. Тому буду вдячна кожному, хто дочитає до кінця цей ЛОНГРІД.

Звичайно, перед тим як коментувати щось, потрібно побачити офіційний та остаточний варіант цього Закону. Бо зараз маємо незбалансований тезисний документ, нашвидко зшитий з пропозицій та побажань. До того ж, питання потрібно розглядати комплексно і глибше. У контексті усіх законодавчих ініціатив і відсутності потрібних регуляторних напрацювань. Крім закону 2198-10, обов’язково розглядати дотичні законопроекти 2194, 2195, які знімають обмеження з особливо цінних земель, створюють можливість продажу землі включно з надрами і багато іншого. Загалом, це питання на цілу статтю. Тож почну.

Під економічним кутом:

Земельні відносини є цікавим інструментом для розвитку та розбудови економіки будь-якої Держави, якщо вони врегульовані, прозорі і, головне, захищають національний інтерес. Є кілька варіантів стратегії розвитку економіки. Прикро, що замість напрацювання стратегії сталого розвитку, було обрано стратегію «ПРОЇДАННЯ» та створення потужних можливостей для спекулятивного сектору.

Розглянемо, чи підготувалися ми до відкриття ринку землі:

1) Чи завершений облік усіх сільськогосподарських земель? – Ні.

2) Чи проведений аудит фактичних користувачів, наявних земель, визначення меж? – Ні.

3) Чи завершене проведення оцінки стану, типу, складу та якості ґрунтів? – Ні.

4) Чи наведений порядок у складанні і наповнені кадастрової карти усіх земель України? – Ні (що легко перевірити, зайшовши на публічну карту Держгеокадастру, я вже не кажу про численну кількість помилок та похибок у ній).

5) Чи створено механізм перевірки на афілійованість (пов’язаність) між собою покупців? – Ні.

6) Чи створено механізми перевірки не нанесення шкоди ґрунтам і ґрунтовим водам приватними власниками приватних територій? – Ні.

Чому ми намагаємося спершу сісти на потяг і рушити, а потім біжимо в касу купувати квиток? Хіба доцільно спершу кроїти тканину, а потім вирішувати, що саме ти хочеш з неї зшити? Так само не варто спершу приймати закон, а потім проводити потрібні підготовчі етапи.

Що за маніакальне бажання будь-що прийняти сирий і не підготовлений Закон? Кому і що так пече? І не потрібно мені говорити про дефолт, наших європейських кредиторів він не влаштовує ні з землею, ні без неї. Тому не треба цих маніпуляцій і погроз. Хіба не краще було б час, витрачений на пропихування чогось недосконалого, використати на:

1) проведення перерахованих вище інспекційних та облікових дій;

2) створення механізмів вільної реєстрації земельних ділянок (спадкових, недооформлених та ін.). Хто вважає, що з цим немає проблем, відповідь одна – спробуйте вільно і без головного болю переоформити навіть спадкові паї;

3) напрацювання реальних можливостей для одержання фермерами доступного кредиту на викуп землі;

4) напрацювання реальних можливостей одержання власниками паїв доступного кредиту для створення особистих селянських фермерських господарств.

Нам декларують про створення спеціальних кредитних ліній і кредитних можливостей, а реальні звернення в банк фермерів та землевласників доводять протилежне. До того ж, кредит має надаватися не під заставу землі, а під заставу майбутнього врожаю. Так ми уникнемо небезпеки втрати фермерами земель через шахрайські схеми. З банків, згідно цього Закону, зняті кількісні обмеження та надана можливість акумулювати земельні паї і створити величезні земельні пули. І мені цікаво, для кого відкрили це вікно можливостей? А Вам цікаво?

Звідси декілька питань:

1) Для чого один з найбільших інвестиційних фондів в Україні, який виявляє велику зацікавленість у придбані сільськогосподарської землі і має іноземну участь в капіталі, нещодавно придбав банк?

2) Чи вистачить їм два роки для акумулювання цих пулів, щоб потім розпорядитися ними на власний розсуд?

3) Державні землі не будуть продаватися взагалі, чи це тільки відтермінування на 2 роки?

Отже, хто в кінцевому залишку зможе стати власником земель? Правильно, ті, для кого створювали весь цей нічний шабаш. І ім’я їм – СПЕКУЛЯНТИ та БАРИГИ. Це ті, хто вже акумулювали великі земельні наділи, правдами і кривдами, у законний, а деколи і кримінальний спосіб одержали доступ до земель. Цей Закон тепер надає їм можливість легалізувати все це майно, бо воно вже де-факто належить їм, а тепер буде ще і де-юре.

До речі, правдивість цих побоювань підтверджується переліком тих депутатів, які вчора вночі проголосували «ЗА».

Під юридично-політичним кутом:

Я не буду зараз говорити про територіальну цілісність, нагадувати сумний досвід Палестини і Ізраїлю. Про те, що в самому Ізраїлю більше 90% сільськогосподарських земель належать державі.

Але я хочу сказати, що всі держави, які вже пройшли цей шлях, обов’язково захищають національний інтерес!!! Ті, хто зробив помилки, терміново їх виправляють.

Конституція прямо зазначає, ХТО є власником українських земель. Що без проведення референдуму, на якому має стояти питання не «участь іноземців», а чи погоджує народ відкриття ринку землі, чи забороняє. Тимчасовий управитель майном не має права розпорядитися і тим більш розпродавати щось, без згоди власника, КРАПКА!

А тепер переходимо до питання, яке досить часто звучить навколо: «Хто підпадає під визначення «іноземці»?» Якраз нагода пригадати нещодавнє лобіювання подвійного громадянства нашими можновладцями, серед яких велика кількість україно-англійців, україно-американців, україно-ізраїльтян тощо. Або те, як в терміновому порядку, всупереч закону, на території України масово роздавалися російські та угорські паспорти.

Згода теперішньої влади в швидкому об’єднанні з Л/ДНР у вас не викликає ніяких сумнівів? Скільки там україно-росіян? Чи зможемо ми запобігти купівлі земель російським капіталом, через посередництво громадян, що повернуться до Неньки з мандрів Л/ДНРівського простору?

Під кутом здорового глузду:

Навіть якщо відкинемо цілковиту непідготовленість України до відкриття ринку землі, чи слушний час для впровадження його саме зараз? Маємо усі ознаки світової економічної кризи, внутрішню кризу, війну на Сході і зубожіння населення. Одержання гарної ціни в таких умовах викликає великий сумнів. І чи потрапить земля в руки справжніх аграріїв – тих, хто буде працювати і жити на ній, для кого, крім всього, будуть важливими навколишнє середовище, розвиток територій, де живе його родина? До тих, хто будуть дбати про продовольчу безпеку держави, будуть більш орієнтовані на внутрішній ринок, а не вирощуватимуть виключно високоприбуткові культури, що виснажують ґрунт. Те, як господарюють великі агрохолдинги, ми можемо оцінити вже зараз. Прибічники прийнятого закону стверджують, що знижена планка у 100 га для фізичних осіб дозволяє створити в Україні багато нових фермерських господарств. До таких у мене питання, чи багато Ви знаєте селян, які спроможні викласти з кишені $100-200 тис? Чи гадаєте, що прості трудяги запросто прийдуть у банк і, не маючи забезпечення, легко отримають кредит на купівлю землі? Проте це легко зможе зробити спекулянт, використовуючи бідних людей в якості інструменту.

Я вважаю недоцільним розпродувати прибутковий актив, тим більш під час кризи.

Навпаки, потрібно:

1) Впровадити облік і налагодити ефективне використання державних земель.

2) Створити механізм викупу Державою паїв у власників, які хочуть їх продати, до того ж обов’язково за ринковою ціною.

3) Створити механізм продажу Державою права на довгострокову оренду, або довгострокове використання аграріям, які мають знання, досвіт та працюють і живуть у даній місцевості.

4) Впровадити механізми перевірки дотримання екологічних норм.

5) Сприяти побудові в селах кооперативного руху, створення на місцях переробної промисловості, логістичних центрів та центрів зберігання.

Саме це має бути першочерговим завданням Держави, якщо, звичайно, ми маємо на меті розбудову, стабілізацію і зростання економіки. Ці впровадження призведуть до створення додаткових робочих місць, наповнення місцевих та державного бюджетів, що дасть змогу поліпшити рівень життя в селах, покращити їх інфраструктуру. Міське населення забезпечити якісними продуктами харчування за розумною ціною. У подальшому це може сприяти поверненню молоді в село, відродженню сільських територій і виступити драйвером економічного зростання України в цілому.

Прикро, але те, що пропонується зараз, мені нагадує часи приватизації підприємств в 90-х роках. Тоді, під час розпаду СРСР, так само була криза, люди за копійки продали свої приватизаційні сертифікати та акції підприємств, а з часом у нас з’явилися олігархи – власники заводів, фабрик, пароходів…

Головне, що ми маємо зрозуміти, Земля - це реальний ресурс, і вона належить усьому народу України. Натомість, ми можемо отримати папірці, які мають умовну цінність і яких, якщо треба, надрукують будь-яку кількість (цитуючи Попандопало з відомого радянського фільму: «возьмі усьо, я сєбє ещьо нарісую»).

Закон, який приймався з такою великою кількістю порушень: з підкупами, примусом, вимогами, шантажем і ультиматумами, перекриттям урядового кварталу, щоб не допустити мирний автопробіг аграріїв та тих, хто їх підтримав, дає мені підставу стверджувати, що відбулася величезна Афера проти українського народу.

Жодний хороший Закон не вимагає прийняття серед ночі, це час злодіїв та крадіїв!!!

Oksana Ustymenko, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Oksana Ustymenko