​Трагічним дням 18-21 лютого 2014 року присвячується

Мене часто запитують, чому я постійно і так жорстко критикую п’ятого президента. Знаючи, що ми були близько знайомі завдяки моїй професії, деякі люди припускають, що, можливо, у нас був особистий конфлікт? Звичайно, ні. Можливо, важко повірити, але цей конфлікт ідеологічний і світоглядний. І, незважаючи на співпрацю з 2001 року, він поступово визрівав і остаточно сформувався на Майдані у 2014 му. Ті події у мене сформували моє особисте бачення: у чому справжні проблеми моєї країни, яку я не збирався і не збираюсь покинути заради ліпшого життя в інших краях. А тому приречений брати участь у будь-яких подіях, які можуть змінити долю країни-лузера на країну, в якій хочеться жити.

Я був на Майдані з перших хвилин після допису у ФБ Mustafa Nayyem і до останніх днів лютого. І все добре пам’ятаю. Особливо дні 18, 19 і 20 лютого.

Це історія про те, як так звані керівники Майдану спочатку зрадили протестуючих.

18 лютого вони по домовленості зі своїми колегами з оточення януковича вивели людей в так званий «Мирний Наступ» під «Верховну Раду», добре розуміючи, що в Маріїнському парку і на прилеглих вулицях їх чекають озброєні кримінальні бойовики і бійці «Беркуту», які влаштували бійню протестуючих. І це був план по ліквідації табору повстання на Майдані Незалежності. Бо захищені барикадами і палаючими покришками протестуючі декілька місяців чинили ефективний опір спробам зачистити Хрещатик і Майдан від майданівців. Я був сам не свій від люті, розуміючи, що відбувається. У той вечір з Майдану зникли майже всі політики, що його «очолювали».

Розправившись з мирним наступом вдень, вбивши декілька десятків людей, у вечері влада почала операцію по ліквідації Майдану. «Альфа», пройшовши дахами будівель на Хрещатику, підпалила Будинок профспілок, де був штаб Майдану і шпиталь з пораненими майданівцями. Також силовики ліквідували барикаду на Інститутській і зайняли площу під стелою Незалежності зі сторони консерваторії. Були знесені барикади на Грушевського, і силовики зайняли Європейську площу і вийшли на Хрещатик і Трьохсвятительську. Захопили Маріїнський палац. Силовики повинні були вичавити протестуючих у сторону Михайлівської площі, де їх чекали озброєні «тітушки». Які в той вечір вже вбили там одного з майданівців.

Але тої ночі, втративши частину своєї території, Майдан встояв. Чудом і героїзмом декількох сотень людей, які залишилися його захищати.

Бронетранспортер силовиків, який намагався знести барикаду на Хрещатику, захисники Майдану зупинили, підпаливши його десятком коктейлів Молотова. А ближче до ранку на Майдан знову почали стікатися люди. Прибувала підмога з киян, незважаючи на те, що Макеєнко (у майбутньому зіц-власник телеканалу Порошенко «Прямий»), тодішній керівник адміністрації міста, закрив метрополітен. Приїхали хлопці зі Львова і з західних областей країни.

19 лютого кільце силовиків стискалося навколо Майдану. Але наступ силовиків задихнувся і втратив ініціативу. Вони спочивали перед новим штурмом.

Розуміючи, що влада прийняла остаточне рішення будь-якими засобами ліквідувати повстання громадян, деякі члени самооборони Майдану почали озброюватися.

Рано-вранці 20 лютого Іван Бубенчік, член однієї сотні самооборони, відкрив поодинокий вогонь по беркутівцям, що готувалися до штурму Майдану під стелою Незалежності. Спочатку з вікон консерваторії, а потім з барикади навпроти. Він вбив декілька офіцерів і поранив близько двадцяти бійців «Беркуту». Це спричинило паніку серед беркутівців і вони почали відступ по Інститутській.

Побачивши відступ силовиків, майданівців пішли у наступ на Маріїнський палац і вверх по Інститутській вулиці. У відповідь снайпери «Беркуту» відкрили вогонь по майданівцям, які були у переважній більшості озброєні дерев’яними щитами і палицями. У той день там загинуло більше сорока хлопців. А за весь час протесту більше сотні.

Саме вони сьогодні відомі як «Небесна сотня».

Але у цих подіях тоді настав злам. Влада і силовики почали втечу. янукович у Харків, Крим і россію. А разом з ним і його оточення.

І ще раз було наочно доведено - ніякий мирний протест не веде в авторитарній державі до зміни влади. А право громадян на озброєне повстання і право володіти зброєю для захисту свого життя - справжній запобіжник будь-яких спроб злочинців узурпувати владу і перетворити вільних громадян на покірне стадо.

Але тоді, на жаль, революція не перемогла. Протест, що переріс у повстання, не народив новий політичний клас, еліту нового ґатунку.

Використавши втечу колишніх керівників держави, надававши громадянам фантастичних обіцянок про «життя по-новому», до влади повернулися на чолі з Порошенко всі ті ж можновладці, що були при владі і до Майдану. Змінивши гасла на патріотичні, використавши російську агресію, що почалася у Криму і на Сході країни з вигодою для себе, вони продовжили експлуатувати активи країни, отримуючи надприбутки для себе і своїх кланів.

Далі я процитую допис Юрія Романенко, з яким я повністю згоден і правота якого саме зараз стає дуже очевидною:

«Розстріл Майдану і чому ми ніколи не пробачимо Порошенко

Кожне 20 лютого я згадую стогін на Майдані. Ридання, плач тисяч людей, які поминали загиблих на Інститутській. Цей стогін я згадую щоразу, коли бачу обличчя Порошенко і його дармоїдів, які розповідають нам, чому не можна було побудувати нормальну державу в Україні.

Порошенко і загиблі люди на Майдані - це дві полярності, дві протилежності, що відображають наш соціум.

Герої Небесної сотні втілюють у собі визначеність, готовність змінити свою долю і долю країни ціною свого життя.

Вони були готові порвати з минулим, де вирують договорняки, корупція, «моя хата з краю» ціною свого життя.

Порошенко ні з чим не був готовий порвати, з чим була готова порвати Небесна сотня.

Тому залишилася залежність від росії, Медведчук, корупція, безробіття, несправедливість, злиденна провінція, лицемірство і брехня еліти, що деморалізує соціум.

Порошенко розвинув і поглибив гібридну державу, яка до кінця його правління розтоптала і злила в унітаз все те, що намагалися відвоювати для майбутньої успішної України герої, прикриваючись дерев'яними щитами.

Саме за це ніколи не можна пробачити Петра Порошенка. І люди, які підписуються за нього через 7 років, коли відкривається нова правда про нещирість і брехню Петра Олексійовича, приймають на себе відповідальність за гріхи і зраду жертв Небесної сотні і тисячі жертв на Донбасі.

Саме тому нестерпно дивитися на його театральну скорботу, театральну скорботу його покемонів, які перетворили величний подвиг в сумну ширму, що прикриває розпил країни.

Саме тому від Порошенка тхне мертвечиною, а Мертвечук розцвів саме за часів правління Петра Олексійовича. Саме тому він розвинув армовір, що смердить смертю і минулим.

І саме тому ми радіємо сьогодні, коли Зеленський почав ганяти Медведчука, виходячи з якихось своїх цілей. Тому що це показує, що все було можливо, коли ти хочеш досягти результату. Коли ти ставиш реальну мету. Коли ти прагнеш вирішити проблему.

І ставлення до жертви героїв Майдану є лакмусовим папірцем того чи іншого політика.

Як тільки нам кажуть, що справедливість неможлива, «тому що такі обставини».

Що путін всесильний, а ми дуже слабкі.

Що радикальні зміни ще «не на часі», бо ми чогось не розуміємо.

То перед вами і є той самий гібридний політик, який хоче зберегти гібридну тіньову державу, який плює на ваші стогони, вашу емпатію, вашу людяність.

І якщо ми хочемо жити в тій Україні, за яку лилася кров 20 лютого 2014 року на Майдані, то ніколи ми їх не пробачимо».

Сергій Гайдай, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Сергія Гайдая