​Сміливість українських жінок: не відступимо, поки не повернемо кожного полоненого

Українська влада - не американська. Це в Штатах за кожного солдата влада переймається, забезпечуючи його не лише всім необхідним, а й гарантуючи, що про нього думатимуть, дбатимуть, а якщо він потрапить до полону - витягатимуть усіма доступними методами.

В Україні ж все тримається лише на картинці, піарі, відосиках та цензурованих «Єдиних новинах», на яких більшості населення, котре не зовсім дотичне до реалій війни, розказують про перемоги, «великі» обміни полоненими і досягнення Єрмака, котрий сяє краще сонця, талановитіший за Моцарта, Гейне та Черчілля, а також - величніший за Бога. А от про реалії, що насправді з полоненими, скільки їх, як їх обмінюють і чому так мало — мовчовк. Крім того, ніхто не розказує суспільству, що всі останні шість місяців рідним полонених так само, як і громадянам України, вішали локшину про «не на часі» і «поки помовчіть». Але - терпець урвався.

Вже декілька місяців група «Волю захисникам Маріуполя» проводить протести, з вимогою до влади приймати міри щодо визволення полонених і, зокрема, захисників Маріуполя, котрих за наказом Зеленського було здано до полону, який назвали евакуацією.

Звісно, нині Єрмак не згадує про те, в який спосіб хлопців та дівчат було віддано на поталу окупантів. У нього, як у справжнього представника партії регіонів, що перефарбувався в зелене, впевненість, що у громадян - коротка пам'ять, а то й склероз, і якщо їм постійно вішати локшину, не згадуючи, за яких обставин хлопці стали полоненими, то всі забудуть і про те, що їх здали в полон за наказом Зеленського, і той факт, що родичам більше шести місяців затикали рота.

Однак матері, дружини, сестри полонених більше не збирались мовчати. І ось вже декілька місяців проводять активні протести з вимогою до Зеленського - тримати слово, бо, коли захисників Маріуполя здавали до полону, то як суспільство, так і рідних переконували, що «операція погоджена міжнародними організаціями та вищим військовим командуванням України» і що за півтора-два місяці захисники будуть вільними. Тоді Зеленський говорив:

«Домовлялись про те, що розблокуванням будуть займатися посередники – західні партнери. Я домовлявся з Туреччиною, Швейцарією, Ізраїлем, спочатку з Францією через стосунки лідерів з російською федерацією - коли ми бачили, що військовим шляхом розблокувати неможливо».

Однак не так сталось, як бажалось. Звісно, що багато проблем з поверненням захисників саме через окупантів, через їхнє небажання співпраці і виконання хоч якихось домовленостей. Але і українська влада у цій ситуації поводила і поводить себе дивно: від постійної брехні рідним та гоніння їх інстанціями для імітації діяльності, що щось робиться в цьому напрямку, до перекручування інформації. Так, наприклад, у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими при спілкуванні з родичами полонених стверджували, що жодних списків на обмін не існує, тоді як у постанові Кабміну про створення цього штабу у п. 9 чітко вказано, що «рішення про затвердження списку для здійснення передачі військовополонених ворогів та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, приймається відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів державі-агресору та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 441». Інша річ, що сама постанова має статус службового документа, з яким рідним не можна поки що ознайомитись. Але, виходить, що списки таки є? Тож, навіщо говорити неправду?

Так само неправду говорив Зеленський, коли стверджував, що «росіянам невигідно катувати українських бійців з «Азовсталі», тому що вони стали «публічними полоненими», тоді як на сьогодні відомо, що захисників Маріуполя і катують фізично, і морять голодом, і знущаються над ними морально. Та й Данилов, як повідомляла агенція УНІАН, доносив до суспільства, що українських військових, евакуйованих з Маріупольського комбінату «Азовсталь» в окуповану Оленівку - не катують, а Маляр у травні постійно зазначала, що «для повернення українських військових додому буде проведений обмін на російських полонених солдатів».

Тим не менш, за ці п'ять місяців відбулось мало обмінів, а тих, кого обміняли, то - медійні особистості. Але найбільшою образою для рідних полонених стало те, що при черговому обміні Єрмак зазначив, що обміняли «кращих з найкращих». Це як, якщо брати до уваги, що перед законом і державою всі рівні, а тим паче, - захисники, які ризикували своїм життям?

І саме таке ставлення влади до полонених, її бажання лише піаритись на тих невеличких групках при обміні, які влада пафосно називає «великими», змусили рідних та близьких захисників Маріуполя виходити на протести в Одесі та Києві. І вимога у протестуючих одна: влада зобов'язана тиснути на міжнародні організації, і, зокрема, на ООН з вимогою створити при цій структурі при Комітеті з прав людини ООН місії, котра б, згідно з Женевською конвенцією, опікувалась би репатріацією та інтернуванням українських військовополонених до нейтральних країн. Чи можливо створення такої місії? Так. Статут ООН передбачає багато важелів впливу на країну-агресора. І якби Генеральний секретар ООН Антоніо Гуттеріш таки у очолюваній ним організації дотримувався б статуту цієї організації, то домовлення про створення такої місії стало б так само можливим, як і домовленість про вивіз зерна з України. А так, по факту, виходить, що для ООН, та й української влади, українське зерно на продаж куди важливіше за життя військовополонених.

І матері, сестри, дружини захисників Маріуполя це розуміють, а тому і вимагають від влади, і, зокрема, Зеленського, дотримання як даного слова, так і тиску на ООН щодо створення такої місії, оскільки, згідно третьої статті Конституції України, «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». А якщо держава ВІДПОВІДАЄ, то вона повинна цю відповідальність демонструвати і проявляти, доводячи суспільству, що пріоритетним для неї є життя і здоров'я кожної людини, а тим паче - захисників, котрі пішли захищати цю державу.

Конфлікти і закони

Фото «Конфлікти і закони»