​БПЛА: очі, кулаки, камікадзе… - частина І

Війна – рушій прогресу. Принаймні технічного прогресу. І ті, хто нехтує використанням його здобутків – поступають своїм ворогам, які намагаються йти в ногу з цим самим прогресом.

Безумовно, так відбувається не завжди. Спроможність перебудовувати економіку настільки швидко, щоб новітні технічні рішення впроваджувались у виробництво майже одразу після того, як креслення стануть прототипами, залежить від наявних ресурсів: кадрових, технічних, освітніх, природніх та людських тощо. Проте, навіть поступаючись в обсязі та якості ресурсів, можна виграти війну через кращу організацію процесів її ведення. Насамперед, цей фактор демонструє свою вагомість тоді, коли з’являється нова технологія чи новий метод використання вже відомої технології для отримання воєнної переваги над противником.

Дрони та їх використання стали такою інновацією під час україно-російської війни і продовжують свій шлях від допоміжного інструментарію до окремого підвиду військовогоспорядження, а може, згодом, і до окремого роду військ. Бо якщо зараз під терміном «дрон» переважно мають на увазі безпілотний летальний апарат (БПЛА), то незабаром номенклатура дронів, що будуть використовуватися для ведення бойових дій – розшириться. Тобто вже зараз сфери застосування дронів – різні. І під кожну з них потрібні свої технічні рішення і своя підготовка пілотів, штурманів, операторів дронів тощо.

Тому зараз зосередимось поки що саме на БПЛА та їх класифікації. Класифікації не в строго науковому розумінні, а в розумінні впорядкування найбільш поширенихфункціональних призначень БПЛА для вирішення військових та цивільних завдань.

Для чого потрібна подібна класифікація і до чого тут технічний прогрес? Насамперед для того, щоб і військові і цивільні отримали уявлення про те, в якому напрямку буде далі розвиватися воєнні технології, які ризики вони несуть, які можливості відкриваються та чому потрібно навчатися. Військовим – щоб виконувати свої завдання, цивільним – щоб знати як підвищити рівень власної безпеки і… для опанування спеціальністю, яка може стати у нагоді як в мирному житті так і допомогти вижити під час війни, ще й ворогові завдати шкоди.

Тож почнемо з того, що таке ото «БПЛА»? На сьогодні всі визначення цього терміну страждають на дві «хвороби»: надмірна академічність (один полюс) та функціональне спрощення (другий полюс).

Так, положення п. 23 ч. 1 ст. 1 Повітряного кодексу України визначає безпілотне повітряне судно як повітряне судно (далі - ПС), призначене для виконання польоту без пілота на борту, керування польотом якого і контроль за яким здійснюються за допомогою спеціальної станції керування, що розташована поза повітряним судном. У свою чергу, пунктом 2 Правил виконання польотів безпілотними авіаційними комплексами державної авіації України, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 08.12.2016 № 661, визначено, що безпілотним повітряним судном є безпілотний літальний апарат (далі - БПЛА), тобто повітряне судно, керування польотом якого і контроль за яким здійснюються дистанційно за допомогою пункту дистанційного пілотування (далі - ПДП), що розташований поза ПС, або ПС, що здійснює політ автономно за відповідною програмою.

Це щодо академічних та… номенклатурно-бюрократичних визначень. Щодо функціонально-спрощених, то БПЛА – це будь-який літальний апарат без людини на борту, призначений для вирішення будь-яких завдань, керований дистанційно за програмою або комбіновано. Щодо воєнного призначення БПЛА, то відповідно до Гарвардської директиви: «БПЛА вважаються безпілотними військовими літальними апаратами будь-якого розміру, які здатні переносити зброю та приводити її у бойову готовність, або здатні використовувати її безпосередньо проти цілі».

Між академічними та спрощеними визначеннями є безліч комбінованих дефініцій, які створюються/доповнюються/переформулюються чи не кожного тижня, оскільки війна вимушує операторів БПЛА знаходити все нові й нові можливості та сфери їх застосування, а інженерів та конструкторів – продукувати нові технічні рішення під це «знахідки» операторів. І ось тут постає одна велика проблема, точного та однозначного рішення якої людство не знайшло: що більш ефективне – велика кількість спеціалізованих інструментів чи масштабне серійне виробництво чогось однотипного та універсального. Так, дехто може мені заперечити і навести приклад типової стрілецької зброї чи інших видів озброєння, що для кожної армії є масовим та однотипним продуктом. А їм, у свою чергу, заперечать інші експерти, зауваживши, що чи не кожний спецпідрозділ оснащується специфічною амуніцією та спеціалізованими типами озброєння, які точно не схожі за загальнопоширені в більшості армійських підрозділів. І ті і інші будуть праві! Оскільки вибір між вузькоспеціалізованою та типовою й масовою зброєю – це вибір призначення та сфери використанні і… особливостей підготовки бійців. З дронами – схожа ситуація. Тож без класифікацій, покладених в основу комплектування підрозділів та навчальних програм – нікуди.

Якщо розглянути ситуацію максимально широко, то можна запропонувати загальний поділ БПЛА, узявши за основу напрацювання спеціалізованої неурядової міжнародної асоціації UVS Іnternational та Української асоціації операторів БПА. Тоді загалом БПЛА поділяться на системи:

1) військової призначеності;

2) цивільної призначеності.

БПЛА військової призначеності, у свою чергу, класифікують зазвичай за:

1. Спеціалізованим функціоналом:

ударні;

винищувальні;

розвідувальні;

цілевказувальні;

для радіоелектронної боротьби;

транспортні;

ретрансляторні;

повітряні мішені (air targets);

імітатори цілі;

багатоцільові/універсальні.

2. Використовуваним класом:

сегреговані,

несегреговані.

3. Масштабом завдань:

операційні або поля бою (радіус дії до 15 км);

тактичні (радіус дії від 15 до 80 км);

оперативно-тактичні (радіус дії від 80 до 300 км);

оперативні (радіус дії від 300 до 800 км);

стратегічні (радіус дії понад 800 км).

4. Місцем базування:

наземні;

водні;

корабельні;

повітряні.

Серед БПЛА цивільної призначеності вирізняють за:

1.Формою власності:

a. державні; b. приватні;

2. Функціональною призначеністю:

спостережні;

моніторингові;

дистанційно-зондуючі;

інформаційно-розвідувальні;

охоронні;

зв’язку;

транспортні (логістичні);

забезпечувальні;

робочі;

допоміжні;

комерційні;

багатоцільові (універсальні);

3. Правилами керування польотів:

візуальні;

приладові;

візуально-приладові.

Класифікація цим не вичерпується. Її можна розширювати та доповнювати, якщо є час та інші ресурси. Але ані для навчання пілотів, штурманів операторів ані для підготовки методичних вказівок для командирів різних рівнів подібні класифікації не є адекватними та раціональними з точки зору ефективного оперативного навчання й використання при виконанні поточних завдань воєнного спрямування. Саме тому варто використовувати більш просту класифікаційну систему для широкого загалу. А ось вищенаведену спеціалізацію залишити для профільних ґрунтовних навчальних програм військових та цивільних учбових закладів.

Про те якою має бути така класифікація, на чому вона повинна базуватися та які навчально-методичні розробки під неї вже є та – у наступних частинах.

Юрий Гаврилечко, censor.net

Фото автора