​Клуб «сильних світу сього»

Хто би і що про себе не знав чи не говорив – все одно інші розкажуть цікавіше…

До просторів інтернету зненацька залетіла ніби резонансна публікація під вибуховим загом: «Як кум Єрмака Микола Тищенко крав гроші з карток багатих американців». На мільйон баксів початок. Але ж, якщо заглибитись у суть статті, то реаліям відповідають хіба що без помилок написані прізвища та імена. І то не завжди й не усі.

Автор матеріалу «містер Х» (він себе не назвав із, очевидно, цілком зрозумілих підстав) бадьоро зауважує, мовляв, «в розпорядженні редакції» є документи, що Микола Тищенко причетний до шахрайства з картковими рахунками громадян США. Звинувачення непересічне, погодьтеся, особливо, коли Україна у війні і будь-який подібний перл нашими ворогами сприймається лише «на ура». Звідки у редакції взялися подібні документи? Невже ж з неба впали? Дійсно, працівники ЗМІ (якщо це – ЗМІ, а не сміттєвий бак) не зобов’язані розголошувати власні джерела отримання інформації. Але ж, тут йдеться про картки громадян найбільшого союзника України у війні – США. Тож, джерелу інформації (якщо таке взагалі було чи є) варто замислитись над тим, що відповідальність за такі вкиди може бути дуже… болюча в результаті.

У матеріалі купа комфортних для кожного журналіста-аматора фраз: «як виявилося; припускаємо; за перевіреними чутками; за нашою інформацією» тощо. Якщо вже щось «виявилось», то цікаво – коли, де і ким саме? Де офіційні (!) докази, що виявилось це саме таким, а не інакшим? Наведені скріни завжди прикрасять будь-яку публікацію, але більшість з них у даній статті просто не витримують критики. Якась «Матриця», а не документи. Пригадується фраза з популярного фільму: «Воту меня естьдруг,тоже ученый. У него – три класса образования, а он за полчаса десятку так нарисует – от настоящей не отличишь». Намалювати можна що завгодно. Фраза ж: «за нашою інформацією» цікава сама по собі. Звідки вона з’явилась, ця інформація? Наснилась вночі? Тому, подібні формулювання, м’яко кажучи, непрофесійні, а якщо відверто казати – просто відстійні.

Вишенькою на тортику, зліпленому нашвидкуруч на коліні, є у статті наступний абзац: «Хакери з РФ в координації з Миколою Тищенко крали кошти з рахунків громадян США. Кошти переводились на БО «Благодійний фонд «Український реконструкційний фонд», керівником якого була Ірина Лещинська, дружина Виктора Лещинського». Два моменти. Перший: «рф» поважаючий себе український журналіст вже давно пише з маленьких літер. Другий момент: то «Віктора» пишуть, то «Виктора». Ну ніяк не звикнуть окремі тупоголові, що в українській мові є літера «і», тож і пишуть як завгодно, з «опечатками». Але, ось куди тут дме вітер – у бік росії. Непогано ж попрацювали «джерела інформації» цього видання, прекрасно знаючи, що нині усе, що в цивілізованому світі асоціюється з рф, викликає як в Україні, так і у США, абсолютне несприйняття та відразу. І навмисно притягнули за вуха сюди росію. Навіщо, запитаєте? А щоб було хайповіше і кидалося у вічі.

Так, Ірина Лещинська, дійсно, свого часу була керівником «Українського реконструкційного фонду». Аж 2 місяці була. До чого саме тут згадується її чоловік Віктор Лещинський – таємниця, яка, в принципі, має пояснення. Віктор Лещинський, мабуть, у своєму житті точно багато чого зробив корисного і помітного, якщо останнім часом так сильно підгорає у його «друзів». Ні, вони не розповідають про його успішну діяльність на чолі Національного експертно-будівельного альянсу України, про його змістовну активність у соціальних мережах, про його постійні контакти та зустрічі з громадянами, про численні інтерв’ю для ЗМІ, експертні оцінки тощо. І це лише суто його публічна активність, вже не кажучи про багатолітню професійну. «Друзі» Віктора Лещинського ліплять його до колишньої діяльності його дружини, яку ліплять до карток американців і тому подібного. Проте, деякі «деталі», які пафосно у публікації визначаються, як припущення, прямо наштовхують на думку, що копає під Лещинських хтось з осіб, які були (або є) дотичними до них та їхньої діяльності. Бо намагатись так завзято гадити може лише хтось з наближених (колишніх або нинішніх).

Пишуть у статті, що знайшлися «опубліковані фото роботи фонду, на яких присутній також Віктор Лещинський». Тобто, поруч із Іриною Лещинською стоїть Віктор Лещинський. Жартуєте? В житті таке трапляється, що чоловік та дружина іноді можуть разом сфоткатись. Оце дивина, якої світ не бачив. Сміх просто.

Далі є у статті такий пасаж: «Також в пошуковій системі Google можна знайти багато спільних фото, які показують тісну співпрацю між фігурантами». Тісна співпраця лише на основі спільного фото в Google? Цікаво. А вони, фігуранти, там на фото гроші ділять чи що роблять? І – фігурантами чого саме? Йдеться про фото Віктора Лещинського та Миколи Тищенка. Але ж, якщо за такою логікою мислити, то у нас весь парламент – фігуранти та спільники чогось. Якщо десь є якесь спільне фото, коли люди стоять на відстані чи навіть поруч, то це вже – «тісний зв’язок» фігурантів? Маячня 80-го левела, не нижче.

Не гребують журналісти видання фотографіями чи скрінами, які майстерно кріплять до кожного «доказу» причетності фігурантів матеріалу до вірогідної злочинної діяльності. Наприклад, ось таке фото і головне – підпис під ним:

А чому третього чоловіка тут видно лише на третину. Підписано ж зрозуміло: «Спільні фото Миколи Тищенко (треба Тищенка, він же не жінка), Михайла Лаби та Віктора Лещинського». То це Віктор Лещинський праворуч забився й визирає сором’язливо? Крутий піджак, до речі. Але, ні, ніби то не він. А, тепер зрозуміло, де пан Лещинський. Побачили усі? Він – за стіною! Ось де він сховався, людина-невидимка! Але, ні, то також не він. В арці – його брат-близнюк. А може, в нього немає брата-близнюка? Хоча, яка вже різниця. Тут же головне було круто фотку підписати... Такий самий рівень достовірності мають і інші «фото-докази», які так вперто вплітаються у публікацію. Обійняти й плакати.

«IP адреси – територія США», пишуть у статті. Знову ж таки, при бажанні можна й, приміром, у Донецьку трошки піднапружитись і збацати адресу такою, щоб вона пробивалася, як територія США, наваливши при цьому бруду на фонд, народного депутата і шанованого експерта з питань будівництва. А ось заклики до правоохоронних органів України звернутися до ФБР США з метою з’ясувати обставини справи – цілком слушні. І нехай так само вони розберуться – звідки і навіщо з’являються подібні публікації і, найголовніше, по чому нині така «чорнуха»?

Висновок очевидний – в Україні почав набирати обертів Клуб «сильних світу сього». Рулить процесом Віктор Лещинський. Дружина пана Лещинського ледь не у штатних співробітниках Федеральної резервної системи США (бо саме FRS знає, де у світі знаходиться кожний їхній долар). Бо якщо вже «розводити» американців на бабло й робити це якийсь час, а не одноразово, то варто бути якщо не у друзях, то точно у добрих товаришах з Джеромом Пауеллом, не нижче. Адже треба ж потім знати, куди той чи інший долар пішов. Про хакерів й говорити довго немає сенсу. Там взагалі усюди суцільні хакери крутяться з портретами Кевіна Мітніка на футболках.

А до чого у згаданій статті прізвище пана Єрмака, запитаєте? Яка його роль в усьому цьому? А ніяка. 0% ролі. Бо, окрім клікабельного заголовка, прізвище голови ОП ніде (!) ні разу (!) більше у статті не згадується. Зразки журналістської «майстерності»! Такого примітивізму навіть у «темниках» Медведчука не було.

«Ось така х..ня, малята», а не розслідування почало гуляти інтернетом. А поки воно «гуляє», то лише псує імідж України, її нинішньої влади та представників експертного середовища фахівців, які усе можливе роблять для перемоги України й максимально допомагають ЗСУ, котрі захищають країну як від російського агресора, так і від внутрішніх гнид-колаборантів та ображених невдах-заздрісників.

Іван ІВАНОВ

Фото надане автором