​Реальні наслідки 144-х реформ від Порошенка

Сьогодні, коли країну, окрім окупанта та внутрішнього ворога, розривають два войовничі угруповування, кожне з яких аж ніяк не за Україну, а свого, правильного «царя», хотілось би кожному з цих угруповань нагадати, що Україна – республіка і легко обійдеться як без «царя Зеленського», так і без «царя Порошенка», тим більше, що останній вже був президентом і, на відміну від Трампа, котрого переобрали, бо той таки виконав більшість своїх обіцянок, лишив у громадян по собі зовсім не згадку про якісне життя. А от про 144 реформи від Порошенка наразі треба говорити, бо от народ в шоці від пенсій суддів, але і не здогадується, що це – наслідок реформи від Порошенка. Так чому не згадати і вже зараз не подивитись на наслідки реформування від Петра Порошенка?

Медична реформа

Коли суспільству почали рекламувати Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», проголосований у 2017 році, який в народі прозвали реформою Супрун, наголошували на корупційності системи Семашка (хоча вона працювала багато років, допоки був якісний контроль виділених коштів) і констатували, що «Семашко» - застаріла, а от нова реформа медицини призведе до покращення і, головне, доступності та якості медичної допомоги. Тепер, коли пройшло вісім років після запровадження реформи, кожен українець, котрому довелось стикнутись з реформою від, як в народі прозвали Супрун, «баби смерть», пацієнти можуть розказати багато прикладів ганебності такого реформування, коли вбили більш-менш якісне функціонування галузі, а на заміну виплюнули щось абортоване, але таке, що дуже любить гроші, які за ці роки ніяк не можуть дійти за пацієнтом.

Наразі можна впевнено стверджувати, що ті, хто готував цей закон, свідомо закладали у нього не лише корупційну складову, а й заздалегідь поклали оком на певні приміщення та земельні ділянки, що належали медичним закладам у невеличких поселеннях та містах. І нині ми вже знаємо, до чого призвела порошенко-супрунівська оптимізація: закриття лікарень у малих містах і селах, а державне майно перерозподілилось на користь приватних інтересів. Порошенківська медична реформа створила умови для розширення приватної медицини, не забезпечивши її належного регулювання. У результаті велика кількість людей не може отримати медичної допомоги вчасно, бо найближчі до села медичні заклади було оптимізовано по-порошенківські.

Хоча і свідомо закладена корупційна складова нині теж проявила себе саме на користь приватної медицини. Наразі ніхто не зможе пояснити, як саме розподіляються кошти між медичними установами. І навіть експерти давно вже говорять про «ручне управління» грошима та вибіркове фінансування медичних закладів. Багато питань і до умов укладення контрактів між НСЗУ та медичними установами, оскільки виявилось, що і вони є не занадто прозорими. У свою чергу, НСЗУ є центральним органом, що розподіляє кошти на медичні послуги, однак через неналежний контроль за витратами та відсутність прозорих механізмів моніторингу було створено можливість для маніпуляцій при розподілі бюджетних коштів. І, що наразі ми вже спостерігаємо, а правоохоронні органи начебто відкривали кримінальні провадження, це бажання певних клінік отримати гроші і з бюджету і з пацієнта - одночасно, або створити схему фіктивного збільшення кількості пацієнтів або наданих послуг, про що періодично і повідомляє МВС: «правоохоронці викрили злочинну групу, до складу якої входили директор, начальник управління, завідувач відділення та чотири лікарі медичного закладу. Вони вносили до баз даних інформацію про неіснуючих пацієнтів, що дозволило їм незаконно отримати 66,8 млн грн за програмою медичних гарантій у 2021-2022 роках». На жаль, за цей час існування реформи можна зустріти багато повідомлень, коли з’ясовується, що лікарі фіксували неіснуючі огляди пацієнтів, які фактично не зверталися за медичною допомогою, а потім отримували гроші з бюджету. І це – не враховуючи інших витрат, таких, як… розсилка СМС громадянам майже щотижня, або декілька разів на тиждень, адже так зручно витратити мільйони на непотрібні СМС і, видко, отримати і свою маржу…

А от пацієнтам, особливо вторинної ланки допомоги, - не позаздриш, оскільки багатьом прямим текстом повідомляють, що операція - платна. І не знаєш - отримає лікар за неї з бюджету кошти, чи ні. Але що робити тим, у кого немає коштів? Ще в липні минулого року редакція КЗ робила запит до МОЗ з проханням надати інформацію, які ж операції та процедури вторинної ланки є безкоштовними для пацієнта. На жаль, МОЗ не відповів. А на гарячій лінії НСЗУ у відповідь на поставлене питання відправили до… МОЗ.

Як було до реформи? Кожен громадянин мав можливість прийти до поліклініки та отримати допомогу терапевта практично у будь-який час, якщо у пацієнта виникла потреба потрапити до лікаря. Звісно, треба було посидіти в коридорі і дочекатись черги, але лікар завжди попереджав, якщо когось не прийме, тож всі, хто хотів втрапити на прийом, приходили до поліклініки зранку. Тепер, аби потрапити до сімейного лікаря, потрібно записуватися заздалегідь.

Запроваджена система запису через електронні черги, яка мала на меті навести лад з талончиками до деяких профільних спеціалістів (бо все ж не до всіх профільних треба було брати талончик, був і просто запис до будь-якого, якщо хочеш втрапити), створила нові проблеми, особливо для літніх людей або тих, хто потребує термінової допомоги. Очікування кілька днів чи навіть тижнів, щоб побачити лікаря, стало новою реальністю, яка суперечить обіцянкам реформаторів. Але найоригінальніша з обіцянок, це те, що не треба буде після реформи стояти за талончиками до профільного лікаря. Навіть стовідсотковим підтримувачам реформи Супрун сьогодні, аби потрапити до деяких профільних спеціалістів, спочатку треба записатись до лікаря через Helsi, а потім, додатково… записатися безпосередньо в поліклініці. Щоправда, незрозуміло, чим це ускладнення життя пацієнта стало кращим за отримання талончика, бо раніше треба було стояти один раз, а нині, спочатку треба ще знайти можливість записатись через Helsi, а потім… ще вистояти таку ж чергу, а, можливо, і більшу, ніж коли колись стояли за талончиками…

Тож наразі виходить, що медична реформа - це свідомо закладена міна для знищення безкоштовної медицини та створення умов для приватної. При Порошенко, замінивши поняття «медична допомога» на «послугу», медицину зробили товаром, що і призвело до порушення конституційного права громадян на отримання медичної допомоги.

Висновок з медичної реформи Супрун простий: державна медицина, яка до реформи базувалась на принципах хоча б часткової соціальної рівності, перетворилась на комерційну. Як повідомляють у певних новинах перс-служби МВС, «у гонитві за бюджетним фінансуванням деякі лікарні працюють лише формально, записуючи пацієнтів на прийом, але надаючи їм мінімум уваги та допомоги».

Банківська реформа

Банківська реформа (як пафосно називають в офіціозі банкопад, влаштований Гонтаревою) мала на меті стабілізувати фінансову систему та підвищити її прозорість. Однак на практиці реформа виявилася вибірковою, надаючи привілеї банкам, що мали зв'язки з державою або політичними елітами. Ці установи отримували менш жорсткі вимоги та уникали штрафів, тоді як малі банки, що були позбавлені такого захисту, не могли виконати нові нормативи і змушені були ліквідовуватись.

Однією з найгостріших проблем стало обмеження на виплати депозитів у межах 200 тисяч гривень через Фонд гарантування вкладів. Громадяни, які мали валютні депозити, зазнали подвійних втрат: не лише через обмеження суми, а й через перерахунок за курсом гривні на момент виплат, що значно знецінило їхні заощадження. Підприємці, які також тримали кошти в ліквідованих банках, втратили свої оборотні активи, що призводило до закриття бізнесу.

НБУ, який відіграв ключову роль у цьому процесі, не забезпечував прозорості ліквідації банків, що давало підстави підозрювати зацікавлених в наявності корупційних схем. Зокрема, НБУ вливав значні кошти в окремі банки, такі як «Надра», «Дельта Банк», «Фінанси та кредит» у вигляді рефінансування, навіть якщо вони перебували на межі банкрутства. Після цього кошти зникали через сумнівні фінансові операції, а самі банки все одно ліквідовувалися, залишаючи вкладників без грошей. І, що дивно, НБУ - не відслідковувало: а куди ж зникли кошти з рефінансу?

І постає питання: чому ж, надаючи кошти, НБУ не запровадило суворого моніторингу за використанням коштів рефінансування? Чому не відбулось посилення відповідальності керівництва банків за зловживання коштами? Чому не було створено прозорої системи звітності для НБУ, що дозволило б експертам стежити за цільовим використанням рефінансування? Чи Гонтарева тому і виїхала до Лондону, щоб не відповідати на ці запитання?

Крім того, слід зазначити, що Національний банк активно змінював правила гри в процесі реформи, що створювало нерівні умови для різних банківських установ. Деякі банки отримували преференції, інші - цілеспрямовано знищувалися, незважаючи на їхню стабільну фінансову діяльність. А останнє свідчить про вибірковий підхід регулятора, що міг бути пов’язаний із політичними чи корупційними мотивами.

Однак, чи була можливість уникнути хоча б обкрадання громадян і підприємців? Відповідь очевидна: якби замість жорсткого обмеження на виплати депозитів було запроваджено механізми поступової компенсації, з урахуванням реального валютного курсу і для підприємців, і для громадян, то ситуація б склалась інакше. Ну і замість масштабного обвалу гривні через неконтрольовані фінансові вливання, НБУ мав зосередитися на збалансованій монетарній політиці та забезпеченні стабільності курсу. Однак, цього не сталось.

Зарплатна реформа

Як не гірко визнавати, але Революція гідності «гідність» принесла лише обраним, котрі покликані обслуговувати владу. Отримавши повноваження, Порошенко, та теж слухняні депутати у ВР, не лише підняли громадянам тарифи на ЖКХ вдесятеро, але і потурбувались про підняття зарплат та пенсій… обраним. Підняли всім: пересічному населенню тарифи та ціни, а високопосадовцям, суддям, прокурорам, високим чинам у поліції – зарплати та пенсії. Але ж усім підняли! Просто, кожному прошарку своє. Як наразі доводить аналіз, саме з 2014 року система оплати праці для високопосадовців, включаючи міністрів, директорів державних підприємств, таких як «Нафтогаз», «Укренерго» та керівників інших органів, зазнала значних змін. Система оплати праці для високопосадовців була лібералізована, а більшість посадових окладів обраних осіб більше не мала фіксованого розміру, а залежала від базової ставки та окремих надбавок, премій та винагород. Всі ці шалені оклади та пенсії обґрунтовувались залученням кваліфікованих кадрів. Однак, як ми всі розуміємо, ані Гройсман з командою, ані сьогоднішні кваліфікацією похизуватись не можуть. Але здатні продемонструвати хист схематозників з відмивання бюджетних коштів та виявлення лояльності до влади, якою б вона не була. Тож можна стверджувати, що нововведення від команди Порошенка по оплаті на посаді стало своєрідною компенсацією за лояльність до влади або за участь у системі, що дозволяє продовжувати корупційні практики. І саме за президентства Порошенка створили умови для розподілу ресурсів в інтересах політичної еліти. Для цього у 2016 році було проголосовано Закон України «Про державну службу», а також внесені зміни у Закон України «Про оплату праці», згідно з яким була введена система оплати праці для високопосадовців на основі ставки, яка залежала від складності та відповідальності посади. А ще була постанова Кабміну від 6 квітня 2016 р. N 268 «Про умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, у 2016 році із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України» від 20 квітня 2016 року N 300.

Для об’єктивності треба наголосити, що постійне підняття захмарних окладів сьогоднішній уряд Ахметова вже регулює своїми постановами, а з 1 січня 2024 року в Україні запроваджено систему оплати праці державних службовців на основі класифікації посад відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Ну а з прийняттям у 2016 році змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», значно було підвищено зарплати суддів. Зокрема, з 2016 року встановлено вищі оклади для суддів, що прямо вплинуло на розмір їхнього довічного грошового утримання, яке залежить від суддівської зарплати. Ну а вже в 2019 році слухняний КС своїм рішенням скасував обмеження на максимальний розмір довічного утримання, що дозволило значно збільшити пенсії для суддів. А шалені пенсії прокурорів (пенсія нараховується 60–70% від посадового окладу, включаючи усі надбавки) та правоохоронців (пенсія нараховується 80–90% від грошового забезпечення) теж стали високими, бо розраховуються на основі їхніх посадових окладів, надбавок і премій, що і призвело до значного зростання пенсій саме після підвищення зарплат, що стались унаслідок судової та правоохоронної реформ.

Реформа держуправління

Започаткована у 2014 році Реформа державного управління в Україні рекламувалась як створення ефективнішої, прозорішої та більш професійної структури державної служби. Проте на практиці всі зміни призвели до непередбачених результатів, внаслідок яких на ключові посади потрапили люди без достатнього досвіду та кваліфікації, а іноді й з явною політичною заангажованістю. Це явище стало можливим завдяки вимогам, визначеним новим законодавством, яке для призначення на державні посади зосередилося на наявності лише диплома магістра, ігноруючи специфіку освіти або практичний досвід у відповідній галузі. У результаті, на посадах опинилися не лише ті, хто не володіє необхідними знаннями, а й особи, що орієнтовані на виконання вказівок політичних сил і міжнародних грантодавців, а не на інтереси країни.

Згідно з проголосованим у 2015 році Законом України «Про державну службу», реформа надавала можливість більш широкому колу осіб, без значного досвіду чи спеціалізованої освіти, претендувати на державні посади. Цей підхід призвів до того, що на ключові посади стали ставити осіб, які не мають ані глибоких знань, ані практичного досвіду в держуправлінні, але саме вони тепер грають важливі ролі в уряді та державних установах. Ці зміни також сприяли росту бюрократії та надмірній політизації державної служби. І хоча наголошували, що реформа призведе до скорочення бюрократичних процесів, на практиці сталося навпаки. Нові організаційні структури виявились надмірно складними та неефективними, що і наразі ускладнює вирішення важливих завдань. Погіршилась ситуація і з залученням кваліфікованих кадрів до держслужби, оскільки професіонали не погоджуються працювати в умовах, де домінують політичні призначення й відсутність чітких перспектив для розвитку.

Значна частина реформи була орієнтована на виконання вимог міжнародних донорів, які були чомусь зацікавлені у лібералізації ринку праці та стандартизації державного управління, що і призвело до того, що в законі сфокусувались на задоволенні інтересів грантодавців і міжнародних організацій, а не на реальних потребах держави. Результатом стало відчутне зменшення рівня ефективності державних інститутів та зростання скарг на недостатню відповідальність серед чиновників.

Завдячуючи реформі у рамках угод з Міжнародним валютним фондом, було вирішено «оптимізувати» структури державних органів. Проте ці зміни призвели до протилежного результату: зростання політичної лояльності до чинної влади, збільшення корупційних ризиків і неефективного управління.

У результаті, ефективність державного управління зазнала серйозних ударів, а реформа, що була покликана підвищити ефективність і прозорість, виявилася спрямованою на формальне виконання міжнародних вимог, а не на реальне покращення функціонування державної служби.

Відсутність належної організації, відповідальності та компетенції перетворили державну службу на обслуговуючий персонал, а внесені зміни, які тепер констатують, що для призначення на посаду достатньо мати диплом магістра, не враховуючи спеціалізацію в галузі або практичний досвід і досвід держуправління, призвели до того, що наразі на посадах сидять мілованово-гончаруки, котрі працюють лише в інтересах влади та транснаціональних корпорацій і… ні за що не відповідають.

Реформа корпоративного управління

«Реформу корпоративного управління» українці загалом ще дуже довго будуть видихати, бо її введення призвело до того, що колись стратегічні державні підприємства враз перетворились на напівдержавні, але такі, що хоч і утримуються за гроші платників податків, цим платникам податків нічого не винні. Держава, як власник, наче і залишилась акціонером, але управління тепер здійснюється через керівні органи, відповідальні перед акціонерами. Найбільше було корпоратизовано державних компаній у таких сферах, як енергетика, транспорт і нафтова промисловість. Так, Нафтогаз України, Укренерго, Укрзалізниця та багато інших державних підприємств були частково або повністю корпоратизовані.

Наразі ж ми всі бачимо результат такої реформи часів Порошенка, коли керівники стратегічних підприємств, зокрема в енергетичній та нафтогазовій галузях, працюють зовсім не в інтересах народу і держави, що стало серйозною загрозою для національної безпеки України. Формально створені наглядові ради не працюють як незалежний орган, що контролює діяльність цих підприємств, а лише є інструментом для збереження впливу політичних еліт та бізнес-груп. За що і отримують шалені зарплати з грошей платників податків навіть тоді, коли підприємство офіційно збиткове і в шалених кредитах. Державні підприємства, які мають стратегічне значення для країни, почали орієнтуватися на зовнішні ринки та інтереси іноземних партнерів, що підриває їхню економічну самостійність. Присутність іноземців у наглядових радах стала джерелом постійних суперечок, адже це створює ризики передачі ключових рішень за межі України. І, як ми побачили на прикладі Кудрицького, рішення наглядові ради приймають не з урахуванням інтересів держави, а певних політичних чи бізнесових груп. Зрештою, система наглядових рад перетворилась на механізм для перерозподілу ресурсів, який працює в інтересах вузького кола осіб і на шкоду інтересам держави.

Енергетична реформа

Енергетична реформа, проведена під час президентства Петра Порошенка, мала на меті лібералізацію енергетичного ринку та забезпечення більшої прозорості у діяльності енергокомпаній. Проте реалізація реформи призвела до значних економічних та соціальних проблем, які проявились у монополізації ринку, де компанії, наближені до певних політичних та бізнесових кіл, почали контролювати основні енергетичні потоки, обмежуючи конкуренцію та встановлюючи непомірно високі ціни. Реформа не забезпечила ефективної модернізації галузі, а всі витрати були покладені на… платників податків. А от прибутки ще швидше почали виводитись до офшорів.

Населення України на собі відчуло всі наслідки енергетичної реформи. Постійне зростання тарифів на електроенергію та інші енергоносії призвело до збільшення боргів населення, а сама реформа започаткувала появу нових схем в енергетиці, коли ахметівський ДТЕК може купувати електроенергію (на відміну від населення) за 0,01 грн/МВтгод., а невідомі особи у 2024 році, допоки населення сиділо в блекаутах і від ДТЕК лунало про нестачу потужностей, змогли вивести Україну на 2 місце у Східній Європі за обсягом вартості отриманих криптоактивів із показником у понад 100 мільярдів доларів.

Земельна реформа

Проголосований антиконституційний «Закон про землю» при Зеленському, проти якого виступило понад 89% українського населення і за який проголосували і люди Порошенка у Верховній Раді, не з’явився на порожньому місці. Виявилось, що підготовку до введення земельної реформи у тому ганебному вигляді, в якому вона відбулась, було розпочато ще під час президентства Петра Порошенка і проявились у активній підготовці законодавчої та нормативної бази для відкриття ринку землі в Україні. Першими етапами земельної реформи можна вважати Закон від 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання ринку земель» та Постанови Кабінету Міністрів України про забезпечення продажу державних земель, яка мала на меті регулювання продажу державних земель через аукціони.

Реформа тендерних закупівель Prozorro

Для боротьби з корупцією у сфері тендерних закупівель, запровадили і платформу в інтернеті і нове законодавство. Законом України від 25 грудня 2015 року «Про публічні закупівлі» з метою забезпечення прозорості та відкритості процесу закупівель, а також зменшення корупційних ризиків було введено систему Prozorro. Тим не менш, як показала практика, ані закон, ані поява платформи не призвели до викорінення корупції в процесі закупівель. Навпаки, нині ми всі бачимо, що під час тендерних закупівель існує недостатній контроль як за учасниками тендерів, так і процедурами, а саме Prozorro використовується для маніпулювання результатами тендерів через фіктивні компанії, фірми одноденки, ФОП за 80 років, створення картелей або змови між учасниками. Але найгидотніше, що навіть під час війни тендери мають завищені ціни, оскільки постачальники домовляються про ціни в межах попередньо узгоджених схем, що призводить до витрат з бюджету на необґрунтовані закупівлі.

Висновок

Подивившись на наслідки 144 реформ Порошенка, котрі рекламувались як такі, що приведуть Україну до Європи, можна побачити, що вкупі вони стали інструментами, що зацементували безкарність для тих, хто при владі. Новостворені антикорупційні органи, такі як НАБУ та САП (які теж подавались, як реформа) не лише не побороли корупцію, а й стали частиною корупційної ланки, що дозволяє високопосадовцям уникати реальних покарань, навіть коли справи проти них мають всі шанси на успішне розслідування. Протистояння з корупцією зведене до формальних заходів, що не приносять реальних результатів, а корупційні схеми і надалі функціонують і навіть узаконені через так звані «поточні» законодавчі реформи, що подавались як спроба змінити ситуацію, але на практиці створювали лише видимість реформ. Безкарність для обраних була забезпечена через маніпуляції із законодавством під час антикорупційної реформи (про що ми писали в матеріалі «Як номенклатура убезпечила собі безкарність, або Чи є можливість зламати хребет каркасу владної корупції?»), що дозволяє заморожувати або блокувати справи, навіть, коли докази проти фігурантів є очевидними, або неможливість притягнення до відповідальності через свідомо закладені в законах шпаринки. Ну, а судова реформа призвела лише до підвищення заробітних плат та пенсій суддям і аж ніяк не вплинула на втілення Верховенства права.

Тож, дивлячись на наслідки 144 реформ Петра Порошенка, задаєшся питанням: а як так може бути, що обіцяли одне, а втілили інше? Проте, щоб зрозуміти істину, потрібно розуміти справжню мотивацію. І якщо, дивлячись вже на наслідки, припустити, що ціль була іншою, то починаєш розуміти, що Порошенко нікого не обманув, коли заявив, що будемо жити по-новому. Він же ж не обіцяв, що українці житимуть заможніше, що відбудуться справедливість, чесність і соціальні гарантії. Суспільство, дійсно, почало жити по-новому. І тому, якщо оцінювати ситуацію з реформами з позиції обіцяного, що «реформи повинні були призвести до покращення життя людей і наблизити до ЄС», але результати не відповідають очікуванням, то постає питання: а якою була справжня мета? А от якщо подивитись на ці 144 реформи з іншого боку, відповівши на питання: «кому ж ці реформи були вигідними»? І, вже виходячи з відповіді на це питання, припустити, що справжня ціль реформування полягала у створенні умов для збагачення еліт і укріплення певних груп впливу, а не покращення життя пересічних громадян, то всі реформи 100% відповідають поставленій меті: збільшення доходів для певних категорій (суддів, прокурорів і держслужбовців), узаконення безкарності через антикорупційну реформу, а в той же час - погіршення становища для суспільства. А слово «реформи» використали для збереження корупційних схем, створення нових можливостей для монополізації влади та забезпечення політичної лояльності окремих еліт. І, якщо дивитись на втілені реформи з позиції Ахметова (зміцнення і укріплення монополізації та концентрації економічної влади в руках обмеженої кількості олігархів, які контролюють ключові галузі), транснаціональних корпорацій (створення умов для забезпечення лояльності та вигідних контрактів на користь міжнародних ТНК, що отримали доступ до українських ресурсів і ринку), латифундистів (збільшення земельної концентрації і продовження практики аграрних монополій, що знищує домогосподарства малих і середніх фермерів), олігархів (створення політичних і економічних умов, що дозволили обкрадати населення і державу) та влади, що убезпечує себе охороною завдяки лояльності суддів та прокурорів, то реформи якраз відбулись. І з позиції їх реалізації для досягнення конкретних цілей вищеперерахованих категорій все вельми успішно: встановлення контролю над найбільш важливими галузями - відбулось, закріплення за олігархами впливу на політичні процеси - відбулось, забезпечення їхніх інтересів через політично залежних чиновників - відбулось, безкарність – встановлена і узаконена. Ну і продовження практики використання державних інститутів як механізмів захисту особистих бізнес-інтересів – теж закріплено.

Бачимо ми і зворотню сторону цього реформування для широких верств населення: посилення соціальної нерівності, зубожіння, збільшення корупції та схем, послаблення державних інститутів, порушення конституційних прав громадян. Тож, саме 144 реформи Порошенко стали підґрунтям для подальшої діяльності «зелених кнопочок» Зеленського, які поглибили і розширили антиконституційний курс керування країною. Останнє відображено у прийнятті законів, що суперечать Конституції, узурпації влади п’ятьма менеджерами проросійської партії регіонів, обмеженні прав людини та повну безкарністю виконавчої гілки влади, що і призвело до руйнування правових засад держави та хаотичного управління, пріоритет якого формується не в інтересах громадян, а відповідно до політичної доцільності та лобістських впливів.

Фото Reuters