Конституційний абсурд

Фото «Конфлікти і закони»

- Невже там таке написано? -дивується переважна більшость громадян, коли їх знайомлять з абсурдними суперечностями прийнятої за одну ніч Конституції України. Виявляється, що статті Основного Закону нами, виборцями, в багатьох випадках не те, що не вивчені, але навіть і не прочитані, в кращому випадку їх “переглянуто по діагоналі”, дарма, що Кримінальний Кодекс проголошує “незнання законів не звільняє від відповідальності.” Без знання законів неможливо виконати вимоги Конституції -і серед них найважливішого- обрання виборцями влади. Перекладання ж відповідальності на “фахівців” виявилось небезпечним.

Спробуймо запитати самих себе: чи ми дійсно обираємо владу на прямих і рівних виборах? Безумовно, - скаже пересічний громадянин - “носій сувернітету і єдине джерело влади” /5 стаття Конституції/,-ось нещодавно ми достроково знову обрали Верховну Раду.

Хто сьогодні не відає, що поняття “влада” неоднорідне, що воно складається з трьох рівних і незалежних одна від однієї гілок-законодавчої, виконавчої та судової? /ст.6 чинної Конституції не наголошує на рівності та незалежності згаданих гілок, але без рівності і незалежності втрачається будь-який сенс поділу, або тоді треба прямо заявити про їх нерівність і залежність./ Як ми повинні обирати владу?-по трьох окремих гілках? чи лише одну з трьох? чи за якимось іншим принципом? Ким на сьогодні обрані і сформовані судова і виконавча гілки влади? Виборцями? Адже саме вони за 5 статтею Конституції- і тільки вони як “ єдине джерело влади”- мають це робити. Чи немає тут ознаки того, що І.Франко колись визначав як “конвенціональну брехню”?

Поділ влади у вказаний спосіб є фундаментальним досягненням цивілізації, захистом суспільства від свавілля авторитаризму, забезпеченням свободи і людських прав. 75 стаття Конституції чітко визначає:”Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України” А яка доля двох інших “гілок”?

На узбіччі виборів з чиєїсь злої волі залишені дві рівнозначних і важливих гілок влади, без яких найкращий прийнятий закон є мертвим. І якщо ми мало не хором кажемо, що “закони не працюють”, то за це мусимо завдячувати саме абсурду нашої суперечливої системи виборів, закладеній в Конституції. Яка ж реальна роль виборців у формуванні двох останніх гілок влади?

Порівняймо 71 статтю про прямі вибри “трьохгілочної” влади з 85 статтею, яка не тільки руйнує згадані “гілки”, але і надає одній із них абсолютну перевагу над двома іншими:

” До повноважень Верховної Ради належить”: /пункт 27/:”обрання суддів безстроково”. Ось , виявляється, хто є реальним носієм влади! А 15 пункт цієї ж статті ще й надає Парламенту безмежне право на формування ще й виконавчої гілки влади з правом:”призначати чи звільняти з посад...”.

Ні, це не просто перевага, а втілення колективного авторитаризму. Не ви, виборці, “носій сувернітету”, обираєте дві наступні гілки влади, а депутати Верховної Ради від партій роблять це за вас: Чому? Тому, що серед “демократичної еліти” панує цинічне і зневажливе переконання, що лише їм, а не “доярці” чи “куховарці” пристало вирішувати обрання суду та органів влади. Їм невтямки, що зневажені представники “чорних” професій, які обстоюють своє право на вибір конкретного судді, чи висловлення недовіри до державного службовця -хабарника чи хама- є прямим формуванням влади відповідно до 5 статті Конституції, а отже і участю в управлінні державою. ”Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. А головне, що ті, котрі потрапили до зали Верховної Ради, є такими ж “доярками” та “куховарками”, від яких вони з такою силою відхрещуються.

І це здійснюється в межах державного абсурду з повною зневагою голосу громади “фаховими” правовими всезнайками.. І здійснюється це в такий безсоромний засіб, який мав би викликати у виборців як не гнів, то хоч би сміх. Чи можна назвати “виборами” суддів народними депутатами, які голосують за довжелезними списками, не бачивши жодного з них ув очі? Невже це набагато “професійніше”, ніж вибори суддів в округах з повним знанням виборцямим кожного із служителів Феміди? Чи рахували депутати парламенту, скільки порушників закону, хабарників, крутіїв та п”яниць потрапило до крісел суддів завдяки подібним “виборам”? А щоб раз і назавжди відбити у “куховарки з дояркою” бажання користуватись своїм виборчим правом, автори “нічного” Основного закону надали особливе право Президенту щось на зразок першої шлюбної ночі здійснювати” перше призначення професійного судді строком на п”ять років.” І знову -теж заочне призначення за кілометровим списком хіба що на підставі посадових характеристик. Абсурд був би не повний, якби право формувати виконавчу владу окрім Верховної Ради та не було б доручено також Президенту. Державна машина дістала одночасно двох водіїв з двома незалежними рулями управління. Кожний керманич крутить колесо руля у свій “єдино правильний бік”. Так була започаткована “війна призначень”, коли Призидент призначає, а Верховна Рада скасовує і настановлює до виконавчої гілки влади “своїх людей”. А чому б тоді і судовій гілці влади не формувати виконавчу, або, й навіть, законодавчу? Адже вони рівні. І незалежні. Що можна одній гілці, то не заборонено .і двом іншим. Чому б Кабінету Міністрів не втручатись до законодавчої влади шляхом приймання законів, адже ж може Верховна Рада формувати виконавчу владу шляхом призначеня та звільнення посадових осіб ? Абсурд? Стовідсотковий! “Верховна Рада може все!”-як неодноразово вигукував на всю залу один з депутатів, плутаючи повноваження демократичного Парламенту з всевладним донедавна ЦК комуністичної партії. Історія не зафіксувала протестів з боку депутатського корпусу, бо і їх менталітет вийшов із того ж інкубатора.

Навіть радянська конституція розрізняла два поняття: Основний Закон-Конституцію- і похідні від нього закони. У ряді визначних країн конституцію приймали Національні установчі збори- це могла бути конституційна монархія,парламентська республіка, авторитарна держава , тощо - після чого у відповідності до прийнятої конституції обирався і працював парламент, який повинен був виконувати основний закон, а не творити новий: так парламент демократичної республіки приймав відповідно виключно демократичні закони. А парламент конституційної монархії- тільки монархічні. Члени законодавчого корпусу були позбавлені права “перелицьовувати” конституцію і державний устрій. Їм навіть було заборонено обиратись до парламенту, якщо вони вже були делегатими до Установчих зборів і приймали конституцію, аале не у власних “далекоглядних інтересах.” Натомість законодавці незалежної України , дякуючи конституційному праву, можуть міняти положення Основного Закону врано, вдень і ввечері . Їх не спиняє навіть 156 стаття власної, прийнятої ними ж Конституції, яка надає право на зміни окремих статтей виключно народу. У депутатів є свій “прихований козир”-так зване “реформування”, за яким Контитуцію і державний устрій можна поміняти за одну ніч в інтересах правлячої групи. Таке враження, що Конституцію задумувала купка шпарких крутіїв,які дбали лише про можливість влаштовувати правовий “слалом”. А щоб легше було петляти манівцями, створили лялькову посаду Президента, позбавивши його важілів управління і наділивши красивими , ефемерними епітетами як от “глава держави”, “ ґарант”, після чого, щоб не зробив Президент, здіймається депутатський галас про “неконституційні” дії.. Із найвизначніших досягнень авторів абсурду є безумовно право Прем”єр-Міністра “скріплювати” власним підписом укази Президента, це так, якби завгосп підприємства “ благословляв” накази директора. Не треба дивуватись, якщо в стінах Парламенту визріє вимога обирати Президента не всенародньо, а “конституційною більшістю” - це буде логічне завершення остаточного позбавлення прав виборців і торжество чиновницької олігархії, яка розкрутить новітню спіраль боротби за “свого” Главу і Ґаранта. На вулиці вийде привезений автобусами і відповідно проплачений “народ”, і до морального зубожіння додасться ще й робота прибиральникам сміття.

Шукаючи конституційних відповідників, творці “нічної” Конституції вдалися до досвіду Італії, де уряди змінюються мало що не півроку з процвітанням таких пройдисвітів як Сільвіо Берлусконі,якого за злісні махінації роками тягнуть до купленого суду, а він замість лави підсудних опиняється в кріслі Прем”єр-Міністра.Правда, знайома картина? Досвід конституції США наших авторів не влаштовував тільки через небезпечне для їх крутійства першої статті конституції:”Головою виконавчої влади є Президент”, який йде на вибори в парі зі своїм заступником Віце -_Президентом, що позбавляє необхідності законодавчу гілку влади влаштовувати циркову бородьбу за формування уряду-виконавчої стркутури держави , оскільки вона вже обрана виборцями. Рятуй нас, праведне небо, від такої долі, коли відпаде потреба партіям іти “стіна на стіну” у сесійній залі, а народні депутати, будуть змушені нести персональну відповідальність перед виборцями. Поганий жарт вчинила доля з творцями Конституції, позбавивши їх в момент натхненної творчості словника іноземних слів, бо хіба ж вони могли б припуститись помилки на рівні учня середніх класів середньої школи, визначивши другою статтею Основного Закону Україну як унітарну/цілісну, неподільну/ державу, а 134 надавши Криму автономію, що є ознакою федерації. З комічною важністю наші творці вирішили ощасливити український нарід затвердженням вже проголошеної незалежності від 1918 року, а разом із нею затверджаними ще 79 років тому Гімну “Ще не вмерла”, Државного блакитно- жовтого прапора та Герба “Тризуб.” Тепер настала черга затвердити Новий рік з 1 січня і декларувати зміни пори року. З рішучістю двійочника, який нічого не відає ні про Українську Народню Республіку, ні про 73 роки окупації України більшовицькою Росією, вони починають історію з себе, не бажаючи дивитись в бік “буржуазної” Центральної Ради, як одна ображена куховарка на комунальній кухні не помічає іншої.

Рішучість Президента, скерована на зміцнення Закону, створює для України шанс на прийняття остаточної редакції Конституції, якщо вона на відміну від попередніх заходів не буде віддана на розсуд вузьких спеціалістів і якщо ми зрозумієм необхідність прийняття Основного Закону Контитуційними зборами, що раз і назавжди позбавить депутатів Верховної Ради від бою навкулачки.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів