Судовий деспотизм незалежної України

Таке недвозначне визначення президентом В.А.Ющенком 25 травня 2009 року на відкритті першої сесії Верховної ради п’ятого скликання стану юридичної системи в Україні межує із визнанням катастрофи. Можливо, це перебільшення? Ось думка правозахисників Вінничини:«Суди цинічно обслуговують інтереси чиновників, система адміністративного судочинства, призначена для захисту прав людини від порушень з боку представників владних повноважень, на жаль, не виконує свої функції».

Відомий правозахисник Семен Глузман вважає, що система правосуддя в Україні тяжко хвора.

Оцінка української Феміди з боку виваженого і толерантного пана Окке Петерсона, - координатора проектів Судової системи в Україні, - в інтерв’ю радіо «Свобода» довершує сумні висновки вкрай невеселою думкою:«Адже трапляється так, що у боротьбі за справедливість судова влада не може захистити від беззаконня навіть себе». І це отака «гілка влади», покликана нас захищати?

Як казали древні римляни:« Аптекарю, вилікуйся спочатку сам». Якщо все сказане хоч наполовину правда, тоді необхідно визнати, що в Україні міцно укорінилася система узаконених злочинців з дипломами про вищу юридичну освіту.

Якщо б до цього ще додати, що виходу із деспотизму шахраїв немає, то залишається, за словами одного із героїв Стефаника, вигукнути : «Паняй до ями!».

Але вихід є.

Спершу питання до пана Президента: хто ж формує нам на голову таку, з дозволу сказати, судову владу? Загляньмо у текст Конституції: 85 стаття пунктом №27 повідомляє громадянам, що саме Верховна рада :«обирає суддів безстроково», а Президент здійснює «перше призначення на посаду судді» (така собі «юридична перша шлюбна ніч»).

Пане Президенте, Ви, що, не розумієте, що підписуєте накази про призначення представників третьої гілки влади, заочно «обраних» не виборцями, а партійними депутатами , і несете разом (обійдемось без додаткових епітетів) з ними повну відповідальність за наслідки ? Уже пора б викинути із Конституції п’яту статтю, де народ проголошується основним джерелом влади. Ви серйозно переконані в тому, що партійні функціонери з правами народних депутатів разом з Вами краще за виборців знають конкретних служителів Феміди? Що Ви, наприклад, разом з Верховною радою знали про суддю Печерського суду С.Волкову, яку, - якщо вірити повідомленням в інтернеті,- самі ж попросили залишити місце роботи? А львівський «фахівець – молодець» Зварич? Спитали б виборців, вони б Вам дали вичерпну інформацію, а якби мали право вибирати - не бачити б цьому хабарнику посади судді. Перед ким за дотриманням законності звітує державний службовець Зварич? Ні, не перед виборцями, а перед суддями рангом повище - такими ж продажними юристами. І після всього Ви та інші правдолюбці посилаєтесь на 5 статтю Конституції, яка проголошує народ - як би Ви думали - чим? - «єдиним сувереном влади»! Насправді «сувереном» та ще «єдиним» є державний чиновник, що піднесений над народом недоторканністю та захмарними зарплатами. Чому комуністична влада не боялась виборності суддів, а творці Конституції України явно плутаються в трьох юридичних соснах? Бо за радянської влади обирали стовідсотково того, кого рекомендувала компартія за гарантіями КГБ, а в наш час навчених комуністичним лихом виборців не проведеш – можуть і не обрати, а це вже небезпечно!

Правовий діагноз Президентом судової влади в Україні дає підстави негайно скасувати чинну Конституцію, надати право її формування виключно Конституційним зборам, роз’яснивши в першу чергу парт-депутатам різницю між Основним (Конституція) і похідними або поточними законами, які має приймати Верховна рада, бо інакше кінця і краю не буде законотворчого латання основного «хребтового» документа країни – Конституції. І не депутатам Верховної ради і,навіть, не Президентові пекти конституційного пирога, для цього треба скликати спеціально уповноважених представників нації від всіх регіонів України з обов’язковою забороною Верховній Раді перелицьовувати Основний закон. Наводжу приклад найбільш твердолобого депутата Верховної Ради минулих скликань - Степенко: «Верховна Рада може все!» Ось з яким історичним набутком приходили і приходять «вершителі» державного устрою до сесійної зали. Чоловік явно плутає законодавчий корпус Верховної Ради з рідним для нього і таким зрозумілим ЦККПСС. Скільки таких «професіоналів» від політики засмічує собою сесійний зал, які раптом вилуплюються з-під закритих списків, наче комашня після весняного дощу?

Мало, що Президент разом з Верховною Радою позбавляє народ обирати судову гілку влади, суд разом із «засекреченими» у списках партійними членами освячує «недоторканість» суддів, котрі витворяють на цій підставі, що їм заманеться, щоб уникнути розгляду «небезпечних» позовів проти владних структур, які забезпечують людей у чорних мантіях квартирами та зарплатами.

Влада так печеться за суддів, що забуває про права громадян на судовий захист. Ось як обертається «незалежність» суддів для людей: четвертий рік не допускається до розгляду Шевченківським судом позов про незаконний зрив меморіальної дошки на честь підняття за комуністичного режиму прапора УНР над покрівлею Київського національного економічного університету. Півтора року «на законних» підставах не виконується постанова Апеляційного суду про відкриття кримінальної справи. П’ятеро суддів Шевченківського суду вправляються у юридичних тонкощах на чолі з головою суду І.Тельниковою, це: Савицький, Осипова, Шибко, Кормушин , Овсеп’ян, які у безсоромній судейський чехарді відкидають конституційне право громадян на суд. Ось ціна заочних « виборів» Верховною Радою і Президентським « першим призначенням суддів».

Другий рік під різними приводами відкидається позов до Управління соціального захисту КМДА та палацу ветеранів за дике перешкоджання вивісити портрет Героїв України разом з текстом Указів Президента, це: Роман Шухевич, Олекса Гірник, Вячеслав Чорновіл, Августин Волошин. Палац ветеранів надає це право виключно сталінським генералам. Український незалежний суд не був би таким, якби не вдався до улюбленого прийому - не допускати справу до розгляду: Окружний адміністративний суд відмовляє у позові, оскільки це - справа Печерського суду, Печерський вказує на Господарський, апеляційний Господарський суд ухвалює: це не наша справа. На кожному такому юридичному повороті справа перекидається до другого або й третього судді. Знову ветерани - державники звертаються до Окружного адміністративного суду, де розігрується чемпіонат з юридичного футболу: позов потрапляє спочатку до судді Баранова, потім Мазур, і ,нарешті, до Власенкової, яка у винесеній ухвалі вимагає від ветеранської організації сплати судового збору, прекрасно знаючи, що ветерани війни згідно 22 статті Закону Верховної Ради звільнені від юридичних витрат. Суддя ухвалила іменем України , а ви можете скаржитись. Для судді головне спектися непотрібного позову: за висування безглуздих незаконних вимог суддя не відповідає, бо вона «недоторкана». Справа на довгі місяці потрапляє до апеляційного адміністративного суду, переповненого таким же юридичним «незалежним» персоналом. Але ж судове слухання ще і не починалось. Це лише війна за право громадської організації звернутись до суду. Ніхто не може поставити на місце шахраїв від юриспруденції, які чомусь мають необмежене право жонглювати процесуальними нормами ще до відкриття провадження, тобто до судового процесу, де суддя лише там має право на винесення незалежного вердикту. Із п’яти поданих позовів проти владних структур – керівництва КНЕУ, голови Шнвченківського суду І.Тельникової, прокуратури Шевченківського району, головного управління соціального захисту КМДА Т.Костюренко і палацу ветеранів, редакції газети «Кієвський вєстнік» - не прийнято судами м. Києва ні одного: після неодноразового повернення позовних заяв на підставі безглуздих вимог по усуненню вигаданих «недоліків» , нові позови пересилаються до апеляційної інстанції на невизначений термін.

15 травня 2008 року комуністична газета «Кієвський вєстнік» публікує брудний пасквіль у статті «Київський палац ветеранів потребує захисту», де звинувачує членів Київського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів (державників) в убивствах власного народу, в розстрілах у Бабиному яру, співпраці з Гестапо. Автори – генерали і полковники совєцької армії, члени комуністичної партії, що вкрила мільйонними могилами всю Україну , ґвалтують криком «тримайте злодія». А злодійство криється під їхнім золотом шитими погонами і чорними мантіями постсовєцьких суддів. Суддя Подільського суду Зарицька повертає позов, бо вважає «недоведеним образу ветеранів». Треба довести, що тебе ображає звинувачення в убивстві. І це «незалежні» судді демократичної України, яких нема кому поставити на місце за масове і тенденційне порушення законів.

Проте, неправда –є! Вища рада юстиції на чолі з панею Л. Ізовітовою, яка очолює « орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність». Натомість безкарний чиновник і тут знаходить , ні, не шпаринку! Він просто виламує конституційні двері , нахабно проходиться ногами по Закону, а воднораз і по громадянському праву виборців, заявляючи, що порушення процесуальних норм з боку судді не належить до його повноважень.

Обіцяємо Президенту і всім трьом гілкам влади після 17 січня ні на які вибори не ходити, аж доки не будуть скликані Конституційні збори для прийняття нової Конституції і Закону про персональні вибори з правом відклику депутатів, з правом обирання суддів першої інстанції. У Конституції в процентному відношенні мусить бути визначена допустима різниця між мінімальною та максимальною зарплатою, це стосується і пенсій. На державному рівні створюється Комітет спостереження за діями суддів всіх рівнів, досить з нас «незалежності» депутатів і юридичних шахраїв-політиканів! Як вже нема кому покінчити з судейською диктатурою, то виборці самі подбають про порядок у власній хаті. Почнемо з національного бойкоту влади шахраїв, взявши за правило вислів Т.Шевченка : «Чи діждемося Вашінгтона з новим і праведним законом?» Тільки пасивно чекать не будемо, праведний закон мусить створити сам український народ.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів