«Правосуддя» іменем України

Подробиці

Опубліковано 23.09.2009 16:28

Автор: Конфликты и законы

molotok pravosudie Півроку тривала судова епопея оглядача журналу Верховної Ради України «Віче» Юрія Поташнього зі, здавалось би, дріб’язкового приводу. Працівники ДАІ, скориставшись галузевою вседозволеністю, зробили його цапом-відбувайлом у справі, до котрої він не мав жодної причетності. Естафету підхопив Деснянський районний суд Києва, призначивши журналістові максимальне покарання, адже той насмілився спростовувати звинувачення у свій бік. Нещодавно резонансна справа отримала продовження, цього разу – приємне.

Суддя Апеляційного суду Києва С. Кравченко скасував неправомірну постанову про позбавлення Ю. Поташнього права керувати транспортними засобами, закривши справу “у зв’язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення”.

Дослідивши надані матеріали, С. Кравченко виявив цілу низку порушень законодавства при розгляді справи суддею Деснянського районного суду Л. Бабайловою. Обґрунтовуючи вину Ю. Поташнього, суддя першої інстанції посилалася лише на свідчення двох зацікавлених учасників ДТП. Показання інших трьох свідків, як і самого звинуваченого, Л. Бабайлова банально проігнорувала. Вершиною суддівського цинізму став факт наглого перекручування показань журналіста та одного зі свідків – у постанову Деснянського районного суду вписано те, чого вони не говорили. Оскільки протокол не вівся, правди годі шукати.

Схема ДТП у матеріалах справи відсутня. Та найголовніше, що Л. Бабайлова не захотіла помітити іншої судової справи, якою водія Тойоти визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Саме він звинувачував Ю. Поташнього, що той створив на перехресті аварійну ситуацію, яка закінчилася зіткненням Тойоти зі стовпом. “Водій Тойоти не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль зазнав ушкоджень”, – ідеться в постанові Шевченківського районного суду. Водій Тойоти визнав себе винним і сплатив штраф. Тож Ю. Поташній, що проїжджав неподалік, ні в чому не винен – він не змушував водія Тойоти скеровувати автомобіль у стовп.

Упередженість судді Л. Бабайлової можна пояснити лише одним – прихильністю до одного зі свідків у справі, члена Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України Д. Гелхвіїдзе. Саме він є власником автомобіля й перебував у ньому на місці пасажира під час скоєння ДТП. Водій, учитель фізкультури за фахом, очевидно, давав пану Д. Гелхвіїдзе якийсь урок.

Л. Бабайлова під час розгляду справи кілька разів хвалилася тим, що знайома з іменитим адвокатом. У цьому не було б нічого осудного, якби вона не оперувала аргументами на кшталт: “Гелхвіїдзе є відомим адвокатом, а тому не може обманювати”. З огляду на це всі інші свідчення й докази в очах Л. Бабайлової втрачали будь-яку силу й не сприймалися, а клопотання Ю. Поташнього – нехтувались. Захистити себе за таких умов складно, якщо ж бути точним – то неможливо. Втім, суддя Л. Бабайлова могла керуватися й іншими мотивами: в канцелярії Апеляційного суду Києва журналіст “Віча” зустрів кількох адвокатів, що оскаржували її рішення, обурюючись свавіллям у Деснянському районному суді.

Ю. Поташньому до певної міри пощастило, бо його апеляцію розглядав принциповий суддя С. Кравченко. Не виключаємо, що справа могла мати інше завершення. Загалом добре, коли на кону лише посвідчення водія, а не життя.

Розповісти про особливості чинної судової системи ми попросили народного депутата України, заступника голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимира Стретовича:

Володимир Стретович.
Фото mmr.net.ua

– Будь-яка система ефективна лише тоді, коли вона контрольована й підлягає регулюванню. За роки незалежності ми, на свій сором, вибудували доволі закриту, корпоратизовану судову систему. І хоча це тільки одна складова загальнодержавної системи влади, достукатися до неї, вказати на помилки дуже й дуже складно. Вважаю, що рішення про довічне призначення суддів, ухвалене 1996 року, було помилкою.

Як відомо, з ладу може вийти навіть найдосконаліша автоматика – якщо система герметична й не піддається лагодженню, її викидають. Оскільки від роботи судової системи залежать долі людей, слід обов’язково мати механізми втручання в її діяльність, усунення недоліків. Нині всі питання щодо суддів вирішують самі судді, а це призводить до кругової поруки. Кожен думає, що на цьому місці завтра може опинитися він, тому й покривають одне одного: як кажуть у народі, рука руку миє, шахрай шахрая криє. Тож якщо не поставимо суди під контроль громади, можемо взагалі втратити судову систему як складовий елемент влади.

Я часто апелюю до самих суддів – там є доволі багато принципових, порядних людей. Якщо ви не наведете ладу в своєму середовищі, то просто загинете в тому багні. Ви страждаєте через тих, хто нечесний на руку, хто затягує справи, відкладаючи їх під різними приводами в довгу шухляду. Це тактика хабарника, що ставить клієнта в умови, коли той змушений дати хабара.

Друга не менш важлива проблема полягає в тому, що суди фактично приватизовані політичними партіями. Завжди точиться запекла боротьба, якого суддю на яку посаду призначити, бо кожна політична сила воліє мати своїх служителів Феміди. Відтак судді не можуть бути об’єктивні, адже в кожного з них є роботодавець в особі політичного вождя, який запропонував його кандидатуру на посаду. Ось тоді й виникають запитання: а він чий, а він за кого? Це неприпустимо в правовій державі, тому слід бити на сполох в усі дзвони.

Судову реформу мають готувати не судді самі для себе, а політики, громада. Я на цьому наполягав упродовж 10 років. Однак конструктивні ідеї завжди наражаються на впертий спротив суддівського товариства. Наприклад, пропонувалося відновити, як було колись, триланкову систему – перша інстанція, апеляційна інстанція й повторна касація. У нас же досі діє чотири рівні судової влади, тому часто трапляється так, що “іменем України” ухвалюється два рішення на користь однієї сторони, а два – на користь іншої. Яке ж рішення чинне? Роблячи з держави повію, судді підривають авторитет влади загалом. Цілком логічно: якщо рішення судів першої й другої інстанцій збігаються, вищі суди мають право приймати до розгляду таку справу лише у виняткових випадках. Якщо ж касаційна інстанція скасувала рішення, суддів, котрі приймали його, слід відправляти у відставку.

У радянській системі, хоч ми її й лаємо, скасоване рішення завжди ставало предметом розгляду дисциплінарних комісій. Якщо протягом року накопичувалося кілька таких рішень, судді вказували на двері й казали: “Ви не можете чинити правосуддя, бо помиляєтесь іменем держави”. А держава тоді була монстром, що не прощав помилок. Нині ж за ухвалення неправомірного рішення суддю можуть лише насварити на черговій нараді. Ба більше, відомий випадок, коли членом кваліфікаційної комісії обрали суддю Апеляційного суду м. Києва, в якого за плечима два десятки несправедливих рішень, скасованих вищими судами. Однак Партія регіонів відстояла цю кандидатуру, керуючись, очевидно, партійними інтересами. Ось тут справедливість і закінчується. Пропорційне виборче законодавство насправді зіграло злий жарт із судовою системою – тепер у ній панує хаос і вакханалія.

Майбутня судова реформа має поставити за мету три основні завдання. По-перше, запровадити прозорий механізм призначення суддів, що звільнить їх від залежності, по-друге, усунути можливість політичного тиску на суди і, по-третє, поставити Феміду під контроль громадськості. Я свого часу пропонував законодавчо закріпити норму, відповідно до якої судді щороку мають підтверджувати легітимність. Наприклад, зібралися представники районної громади, впливових громадських організацій і проголосували: цей суддя гідний працювати, а той – ні. Якщо на таких зборах суддя отримає вотум недовіри, то це має бути підставою для висновку кваліфікаційної комісії: “Вибачте, пане суддя, але народ вам не довіряє, бо ви приймаєте неправомірні рішення”. Все це треба виписувати в законах. Однак судовою реформою сьогодні, на жаль, ніхто не займається, оскільки на кону більша ставка – крісло Президента.

Сергій МАЦІЄВСЬКИЙ

Наступна стаття »

Коментарі

+0 #1 ВПІТП 13 февр. 2010 г., 00:25:48

Сихівський районний суд м.Львова (Головатий В.Я), потім Апеляційний суд Львівської області (Павлишин О.Ф., Петричка П.Ф.,МікушЮ.Р., Цяцяк Р.П., Зверхановська Л.Д., Штефаніца Ю.Г.) узмові з відповідачем винесли завідомо незаконні рішення щодо виборного члена Вільної профспілки ІТП Державного авіапідприємства "Львівські авіалінії", грубо порушили cт. 36 Конституції України, рішення Конституційного суду від 18.10.2000 року N 11-рп/2000, національне та міжнародне законодавство гарантій діяльності профспілок. Державне авіапідприємство умисно загнали в борги за 3 роки на 50 000 000 грн. з метою дармової "прихватизації". Умисна зупинка всіх регулярних рейсів, зменшення активів державного авіапідприємства, не виконання КЗпП..., не сплачують внесків в пенсійний фонд... З допомогою продажних суддів та прокурорів намагаються звільнити неугодних активістів Вільної профспілки… бо Вільна профспілка заважає красти. Від 2007 року прокуратура блокує виконання рішення суду про поновлення на роботі заступника голови профспілки. ВПІТП