Тихою сапою. Один нуль на користь опозиції

Інформаційні та піар-кампанії, що супроводжують цьогорічні вибори до Верховної Ради, за оцінкою фахівців, стали «зоряним часом» для різноманітних політичних передвиборчих технологій. Мало не щодня ми бачимо плоди праці як вітчизняних, так й зарубіжних політтехнологів. Часто кінцевий продукт має доволі привабливий вигляд, але інколи викликає і відверту огиду.

Загалом, вітчизняні та найняті з-за кордону політтехнологи не виказують особливого бажання думати та вражати народ політичною рекламою цікавого змісту, через те вона – сіра, буденна, нудна і набридлива. Відверто відчувається брак творчого підходу, в результаті чого цьогорічні вибори характеризуються домінуванням триєдиної примітивної концепції:

Влада вперто не хоче відмовитись від передвиборчої критики політики помаранчевих, чия епоха давно стала історією. Досі «долається руїна» і сиплються звинувачення з приводу кабальних газових контрактів з Росією. При цьому всі прорахунки української політики демонструються в якості обтяжливого спадку «помаранчевих».

Опозиція теж не заморочується та критикує владу абсолютно за все: відверті помилки міжнародного масштабу; абсурдні, некваліфіковані та неадекватні рішення; необґрунтовану розкіш з золотими унітазами та шаленими маєтками.

Відверто слабкі і, як доносять народу, - «свіжі» та «оновлені» політичні сили, на кшталт «України вперед» та «УДАРУ», дистанціюючись від критики більш досвідчених опонентів, сиплють в маси необґрунтовані та дурнуваті обіцянки про будування світлого майбутнього, яке передбачає безкоштовну медицину та освіту, високі пенсії та робочі місця для всіх і вся!

Проте абсолютно всі дотримуються єдиної тактики: «ми хороші – решта погані», «ми повертаємо – вони забирають», « їм не вдалося, а ми спроможні, тільки виберіть і побачите». Героїчна праця в напрямку витягування країни з кризи та загального порятунку суспільства від рабства була б дуже вигідним рекламним кроком, якби подібна практика не застосовувалася усіма без винятку та зводила нанівець потенціал ідеї як такої.

Крім того, вибір для електорату, якому в потужному інформаційному потоці і без того важно зрозуміти, яким політичним силам віддати свій голос, ускладнює з’явленням на політичній арені великої кількості мажоритарників. Сьогодні багато людей, що балотуються до Верховної Ради по мажоритарних округах, у різний спосіб намагаються дистанціювати себе від «материнських партій». Здебільшого, це стосується мажоритарників від Партії регіонів.

Шалене падіння рейтингу ПР спровокувало створення «мажоритарників перевертнів» та «мажоритарників під прикриттям», які мають гарантувати регіоналам здобуття більшості у Верховній Раді. Регіонали змушені штучно зменшувати тиск негативного рейтингу партії на виборчі кампанії своїх мажоритарних кандидатів. Крім того, регіонали активно використовують технологію перефарбовування в кольори опозиції, в першу чергу, з метою її компрометування. Загнані в глухий кут, вони намагаються заплутати виборців та підставляють виборцям відвертих «тушок», які діють під прикриттям статусу самовисуванців.

В діючих умовах, з метою запобігання синдрому déjà vu (дежа вю), який наприкінці виборчих перегонів, не залежно від бажання виборців, може продемонструвати більшість регіоналів в парламенті, стає вкрай необхідним аргументоване та відверте тлумачення «операцій» представників влади, викриття «тушок» та самозванців від ПР.

Небезпека подібної технології полягає в її межуванням з чорними PR-технологіями, які, в свою чергу, активно використовують ті ж самі регіонали. Але, на думку експертів, українська громада вже має щеплення від таких технологій. І якщо симпатії по відношенню до якихось кандидатів сформовані, то сформовані вони не через недопоінформованість, а завдяки діяльності тієї людини. Виходить, безпідставно очорнити імідж обранця практично не можливо.

Крім того, відвертий безпідставний чорний - PR, використаний одним кандидатом проти іншого, може суттєво знизити довіру виборців до кандидата, який цю технологію використовує.

В свою чергу, найчорнішим піаром дуже часто по відношенню до того чи іншого кандидата є наявність об’єктивної інформації, що розповсюджується, й саме ця підтверджена фактами інформація здатна суттєво знизити рейтинг «постраждалого».

Так сталось й з одним з «мажоритарників-перевертнів», заступником Міністра екології та природних ресурсів України, Ігорем Лазаровичем Вільдманом, який балотується до Верховної Ради по 217 Оболонському мажоритарному округу, називаючи себе незалежним кандидатом.

Наприкінці вересня Вільдман, незадоволений поширенням інформації, яка відверто викриває його причетність до влади та діяльності, що є корупційною (примітка 1: корупція - це використання свого положення у владі для досягнення власного благополуччя та отримання вигоди), а також політичну позицію та вподобання: «Ігорем Лазаровичем Вільдманом -  основний кандидат від влади. Нині - заступник міністра екології уряду М. Азарова. Як пишуть ЗМІ, партнер по бізнесу родини Табачників, безпосередньо займався відчуженням державної резиденції Межигір’я на користь Януковича В.Ф., як заступник міністра, що відповідає за заповідні території. Окрім того, вважається, що він має вплив на діяльність 120 об’єктів міста Києва – переважно ринків, в тому числі і «Петрівки». Активно використовує власні фінанси і службове становище для просування себе як нібито незалежного кандидата до ВР. Має свою агіт-мережу в стилі «черновецьких», подав до Окружного Адміністративного суду м. Києва скаргу на свого політичного опонента, також кандидата до Верховної Ради від 217 Оболонського мажоритарного округу Олександра Бригинця. Зауважу, Бригинець балотується в Парламент від об’єднаної опозиції. Своїм позовом Ігор Лазарович зажадав знищити наклад інформаційної газети «За Бригинця, Батьківщину, Оболонь», в якій був розміщений вищезазначений текст та яка розповсюджувалась з наметів Бригинця, розташованих на Оболоні.

Також Вільдман, мабуть, планував отримати публічне вибачення, написане його опонентом та надруковане в наступному числі видання. Але позивач «залишився з носом».

Шановний пан Вільдман програв як Окружний Адміністративний суд м. Києва, так й Київський Апеляційний адміністративний суд, який не задовольнив скаргу позивача в повному обсязі.

На що сподівався шановний заступник міністра, визначити важко, адже друковані та електроні ЗМІ рясніють обґрунтованими матеріалами, які свідчать про використання Вільдманом адміністративного ресурсу, його зв'язок з Партією регіонів та перенасичені інформацією про його статки та бізнес партнерів від тієї ж ПР. (www.pravda.com.ua/rus/news/2012/07/22/6969277/,uainfo.censor.net.ua/.../40502--andidat-v-nardepy-vildman-piaritsya, delo.ua/tags/igor-vildman-2425, kiev-forum.org/vildman-igor-lazarevich/, tyzhden.ua/News/56079,mignews.com.ua/ru/articles/121314.html,politics.comments.ua/2012/07/27/.../vibori--2012-obnaruzhit.html…).

В будь якому разі, Ігорю Лазаровичу, як розумній і далекоглядній людині, яка усвідомлює, що усе таємне завжди стає явним, потрібно було б інакше поставитись до цієї ситуації, а, можливо, і використати її на свою користь. Адже ще з давніх-давен відомо: все, що забороняється, виконується з більшим ентузіазмом, аніж те, що дозволено. А чого-чого, а розуму такій особі, як Ігор Лазарович – вистачає. Не даремно мешканці Оболоні його вважають одним з найбагатших в районі, а як відомо, дурень гарних статків не заробить.

Тож, як розумна і освічена людина, пан Вільдман, перш ніж йти до суду, згадав би байки Езопа, Глібова чи Крилова, у яких завжди викривалась «незаангажованість» одних до інших. Та й ситуація, що склалась, дуже нагадує одну з байок Івана Крилова про лисицю, яка «була в курятнику суддею» та жалілася бабакові на несправедливість, позаяк бідолаху виставили з курятнику за хабарі та зловживання. Але вона була обурена такими звинуваченнями, вважаючи їх наклепницькими. І, пам’ятаєте, що їй відповів бабак? «Ні, кумасю, я частенько бачив, що твоє рильце було у курячому пір’ї». Тож не варто думати, що усі навкруги недалекоглядні - дурні лише тому, що у них менше грошей і поки що не має можливості стати заступниками міністрів…

Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»