​«Київ, який ми втрачаємо…», або Лякливість та малодушність - як бажання вислужитись

У Києві сталася ситуація, яку аж ніяк не можна було передбачити після Революції Гідності: певна інтелігенція, котра повинна нести у маси свідомість, порядність, гідність та сміливість, виявилась малодушною та наляканою юрбою, яка, на відміну від тих, хто культуру творив, вирішила, що вона – поза політикою, коли насправді вони, сповідують інший принцип: «поза раком» - перед владою.

Анонсована Оленою Терещенко фотовиставка «Київ, який ми втрачаємо…» підготовлена фотографами-волонтерами, зокрема Валерієм Гуріним, виявляється, дуже лякає не лише тих, хто боїться, що люди дізнаються прізвища нахаб і перевертнів, що знищують культурну спадщину України. Її проведення налякало і керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (м. Київ, вул. Городецького, 1-3/11, Майдан Незалежності). І це за умови, що з останніми було домовлено про її проведення, але в кінцеву секунду керівництво цієї установи напудило в штани, бо, як виявилось, воно… «поза політикою».

Напевно, керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського дуже далеке від культури, що уособлює собою сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Керівництво переконано, що людина, це – як шимпанзе, яку можна навчити і на скрипці грати. І навіть спілкуватись мовою глухих, а от далі – ні. Більше людині не можна, бо цар може розсердитись.


Коли керівництво цієї установи після перепудження у штани наголосило, що Рахманінов не має відношення до знищення Києва і до творів, які повинні були демонструватись на виставці, стало бридко, оскільки, видко, керівництво цієї установи не знає біографії Рахманінова, не в курсі, за яких філософських роздумів були створені такі шедеври, як перша фортепіанна соната, що навіяна читанням «Фауста» Гете, та симфонічної поеми «Острів мертвих».

А про таких видатних людей, як Гнат Хоткевич, Микола Леонтович, Григорій Бажул, Олексій Арнаутов, Дмитро Балацький, та інших діячів культури, які не лягли під владу, як під клієнта, керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського ніколи не чуло. А якби їм нині запропонували виставку, присвячену Василю Миколайовичу Верховинцю, то вони б що сказали?

Гидко та мерзотно визнавати, що «діячі культури» далекі від поглядів, суджень та розумінь, які сповідували ті, хто цю культуру творив. Але факт існує: керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського харапузливо дало задки, коли побачило фотороботи, які повинні були бути виставлені в рамках проекту «Київ, який ми втрачаємо…», присвяченій пам’яткам архітектури та історії, які доведені до аварійного стану їх недобросовісними власниками, регулярно підпалюються або умисно трощяться і можуть зникнути, а також об’єктам культурної спадщини, приреченим на знищення відповідними рішеннями органів влади. Так, коли бачиш поодинокі фото - то ще не так страшно. А коли дивишся на виставку, усвідомлюєш: Київ перетворюють на руїни.

На жаль, керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, чудово знаючи, якій темі буде присвячена виставка, і спочатку давши добро на її проведення, і навіть допомагаючи розповсюджувати запрошення, в останній момент дало задки.

Коли організатори вже встановили мольберти з фотороботами та все налагодили для того, аби запрошені могли побачити увесь той жах, до якого довели Київ конкретні люди, які нині уособлюють владу, або до неї дотичні, тоді сталось неймовірне: керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського зібрало усі мольберти і… закинуло у підвал.

Але керівництво консерваторії було в курсі, як писала в анонсі Олена Терещенко: що «до кожної світлини надано опис пам’ятки, її проблематика та на кожній зазначено недобросовісного власника. Знали вони і про мету цієї акції: висвітлити поточний стан об’єктів культурної спадщини серед якомога ширшої аудиторії та розкрити існуючі корупційні схеми для того, щоб шляхом створеного суспільного резонансу й тиску на владу забезпечити їх порятунок та подальше збереження».

Та, напевно, чути і бачити – дві різні речі. Видко, коли керівництво Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського побачило роботи, то відчуло заячий острах та повелося, як переляканий скунс. То й вирішило: краще бути «міхалковими», що облизують владу, аніж відчувати себе «верховинцями», бо «міхалковими» - надійніше: можна з пафосом і про культуру говорити, і владі в інтимні місця заглядати, і робити «пристойні» обличчя.

Виставку організовувала Фундація спадщини Терещенків. Але ж як вони сміють доносити до громади імена тих, хто знищує столицю України та її культурну спадщину? Як вони можуть зазіхати на розповсюдження такої інформації? Адже подібне вщент руйнує піар «демократів», що звикли жити за принципом: людям брехати одне, а втілювати насправді інше. А виставка показувала справжні обличчя негідників та моральних дегенератів, які самі себе назвали елітою. Так навіщо - аби про їхнє дегенерадство та дізнались інші?

Усвідомило це і керівництво консерваторії, а тому, аби не входити в конфлікт з дегенератими, проявило і свою страхопудницьку сутність.

Проте все, що стало зрозумілим після зриву фотовиставки «КИЇВ, який ми втрачаємо…», що в країні є багато тих, хто ховається за правилом «поза політикою», сповідуючи принцип: «поза раком». На жаль, ці «діячі культури» дуже далекі від справжньої культури та її сприйняття, але дуже зручно вмостились біля філейної частини влади.

Конфлікти і закони

Експонати виставки, скинуті у підвал. Фото Вікторії Кустової
Відео Mariia Poltorachenko