Урки в городі

Подробиці

Опубліковано 25.01.2011 16:19

Автор:

Саме «в городі» з наголосом на першому складі, щоб не сплутати з гадюкінським під гітарний акомпанемент «Наркомани на (в)городі» з наголосом на передостанньому. Але так, як у Сковороди:

«Кожному городу – нрав і права,

Кожний імєєт свій ум-голова».

«Ум – голову» демонструє відомство охорони правопорядку під орудою нового міністра Міністерства внутрішніх справ генерал-майора міліції Анатолія Володимировича Могильова, призначеного новообраним Президентом В. Януковичем захищати права людей і українську Конституцію. «Я б хотів, щоб ви критично проаналізували досвід попередника і зробили висновки. Міліцію треба перебудовувати, такою, як вона була при Ю. Луценку, вона не повинна бути. Деполітизація вашої роботи - це одне з питань, яке стало дуже важливим під час визначення завдань, які стоять перед міліцією. Цього (політизації) - не повинно бути», - звернувся В. Янукович до А. Могильова.

І Анатолій Могильов кинувся перебудовувати, адже йому випала честь нести прапор демократії відомого правозахисника, професора В. Ф. Януковича: «Наша мета - це сильна, дієва, оснащена, захищена міліція, яка відповідає міжнародним стандартам, і реформується відповідно до сучасних тенденцій», - підсумував Президент України так, що аж сльози виступили на очах у нового реформованого міністра, але він стримався, щоб не розридатись вголос.

- Ваші документи, що підтверджують, що ви охоронці правопорядку, а не переодягнені у форму «Соколів» урки? - звертаюсь до своєрідної залізобетонної стіни охоронців, що за правом реформованої і деполітизованої міліції взяла в кільце опонентів сучасного «деполітизованого» режиму.

Мовчить одноманітний живопліт людей з настовбурченими від броньожилетів грудьми. Байдужі, холодні очі. Подвійним ланцюгом зашморгнули молодь по вулиці ім. першого Президента України Михайла Грушевського, щоб не завадили вияву всенародної любові членам партії регіонів на відзначення перших і, дай Боже, не останніх ста днів Президента В.Януковича, бо… все може бути. Недарма сам Віктор Федорович натякнув, що його життю загрожує напад, напевно, другий, бо за першого йому мало не відібрали життя, коли пошпурили курячим яйцем, від чого майбутній тоді ще Президент трагічно захитався і впав.

- Ми не берем документів, коли йдемо на завдання,- чути від чина щось на зразок сержанта, котрий разом з такими ж «соколятами» перегородили молоді дорогу до Українського дому, де має відбутись відзначення «ста днів» В. Януковича. Нахабні, усміхнені, водянкуваті очі, що мені від їх споглядання так і пригадується одеський блатний шлягерок: «Шлі ми раз на «дєло», я і Рабинович», яку переспівав в оперетковому сюжеті Григорій Плоткін:

« Я на «дєло» іду нє спєша,

Поліцмейстер мєшать мнє не хочєт,

Потому что прідавім – і «ша !»

- Документи згідно Закону про міліцію зобов’язаний показати ваш керівник, де він? Без посвідчень ви – просто переодягнені урки, розумієте?

На диво, без звичних зволікань сержант вказує на невисокого, трохи зігнутого в плечах вже знайомого мені по акціях від 3 червня чорнявого українця типу десь з південних половецьких степів.

- Ваші документи?

- Я ж вам вчора показував,- по –дружньому усміхається «половчанин» (моя звичка подумки давати призвіська ).

«Вчора», 3 червня, таким же живоплотом «беркутовці» охопили і стиснули неподалік від палацу «Україна» групу людей, яким не подобається людина в ролі Президента України, яка за традицією більшовиків розпочала своє політичне життя з незручного для згадування закладу.

- Ви сьогодні покажіть.

«Вчора» цей же «начальник без документів» був заступником керівника загону «Беркут», сьогодні, 4 червня, змінив пернату орієнтацію на «Сокола».

Мічурінець.

- Тоді прошу назвіть призвіще, якщо нема посвідчення.

Мнеться, усміхається.

- Та ви ж не повірите, скажете, що якийсь «москаль». Я - Іванов.

-А далі?

- Олександр Іванович.

І зникає, мов розчиняється, серед землистої сірятини уніформ.

Іду далі поза частоколом «соколівських» спин.

- Скажіть, - звертаюсь до підполковника міліції у блакитній уніформенній сорочці,- чому оточена оця молодь, якій ніхто не заперечив на подану заявку про похід до Українського дому, щоб привітати Януковича з першими ста днями.?

Розумні інтелігентні очі трохи бігають з боку на бік .На скронях рання сивина.

- Ніхто нікого не затримує. Ви ж вийшли.

А я гадав, що мене із замкненого кола провів через людський частокіл охоронної біомаси соромливий «москаль» Іванов.

- Тоді поясніть, для чого ви оточили молодь?

Поруч – у цивільному одязі « фахівець». Безкарна виважена нахабна усмішечка:

- Це для охорони магазину.

Приємно, що серед правоохоронців нового перебудовно-регіонального типу є справжні знавці юридичних тонкощів, один з них авторитетно дає конституційне роз’яснення:

- Так нада!

На диво, але по завершенню мітингу на відміну подій напередодні молодь, яка приготувала для Януковича вінки ганьби, не затримують, а навіть випускають « з броне жилетного оточення». Швидкі зміни за одну ніч. Щось там муляє в совісті, чи побоюються наслідків «реформації»?

Вчора, 3 – го червня, броньожилетний ланцюг відмовився випускати назовні людей з «кола арештантів» біля станції метро «Палац Україна». Приблизно таке я бачив за часів німецької окупації у Харкові, коли відловлювали молодь для відправки до Німеччини. За режиму совєцько-московської окупації так відловлювали «націоналістів» біля пам’ятника Т.Шевченку. Чую, як мене починає тіпати. Голос мені зривається. Я вимагаю припинити безглузде насильство і випустити людей, а ні, то нехай зараз же складають на мене протокол затримки про порушення з мого боку бодай одного закону. Ще трохи і я з усієї сили ударю по залізобетонній пиці собі ж на лихо, бо ризикую опинитися в морзі на звільнене місце трупа студента Індила, який, за твердженням Шевченківської міліції (керівник Мірошниченко) «сам впав і проломив собі черепа». При чому це вже другий труп, перший був «готовий» у лікарні, куди потрапив ще до «ста днів Януковича» після побоїв міліційних урків (свідчення пані Ніни Корпачової - чиновної особи по захисту прав людини).

Вимагаю негайного пояснення керівника спецпідрозділу в чому провина моя і всіх тих людей, які за конституційним правом розповсюджують власну інформацію, а тепер оточені і позбавлені права на вільне пересування? Дістаю із сумки вже схований мегафон, щоб на всю площу догукатись до начальства, але раптом надходить команда на звільнення.

Вимагаю побачення з керівником. Де він? Мовчить і відвертається молода міліція - надія української демократії - «могилівська охранка» в кращих брєжнєвських і андропівських традиціях.

Аж нарешті - полковник в уніформі - високий стриманий молодик, намагається відповідати українською мовою. У відповідь показати посвідчення і собі вимагає посвідчення тепер вже і моєї персони. Запрошує пройти до машини. Будь ласка - посвідчення ветерана праці. Чогось не кличе до машини. Передумав? Правильно. Перебудова. Нарешті і його документ: Олександров Володимир Володимирович.

Попереджаю, що у понеділок передаю на нього і на Могильова позов до Окружного адміністративного суду від імені Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів за порушення конституційних прав. Не лякається. Звик. Якби дав команду на обшук, знайшов би у моєму портфелі зібрані підписи протестантів від 1 червня під стінами Шевченківської прокуратури і міліції по Герцена, 9 з вимогою звільнити від займаних посад за вбивство студента начальника управління міліції Мірошниченка і прокурора цього ж району Нечипоренка, відомих порушників прав людини і Конституції України, які систематично захищають насилля і більшовицьке право держави на придушення людини, на совісті яких два трупи молодих людей.

Щось йому заважає. Враження, що недурний хлопець, розуміє – часи не ті, хто його знає, куди воно поверне? І от серед того шарварку нахабства озброєних поліціантів до мене приходить тверде переконання: владне насильство тільки на перших порах бов’язково дістає переваги над беззбройною громадою, яка може протиставити кулакам, палицям і сльозогінному газу лише одне - право людини. І скінчиться все, і теж обов’язково, тим, чим воно скінчилось для ГУЛАГу комуністів, райху Гітлера і чорносорочечників Мусоліні.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів