​Убити СРСР

Офіційно СРСР розпався двадцять п’ять років тому. Тим не менш, в країні мешкає велика кількість громадян, які ще й досі підсвідомо, а інші – нарочито, ще живуть у тій країні. Ці дві групи людей з різних таборів, та й одна з них демонстративно ненавидить іншу. Проте це не заважає їм співіснувати, поводячись за правилами, що були встановлені в імперській країні тоталітаризму.

Тоталітарна система, побудована Леніним та Сталіним, залила кров’ю усі території, на які поставила свій брудний чобіт. Вона поділила країну навпіл: на вертухаїв та їхніх жертв. А в самій країні через певний період часу з’явилась тенденція прославлення тюремного життя, і молоде покоління із задоволенням перейнялося «тюремною романтикою».

З плином часу та кількість жертв, що вижила у концтаборах Сталіна, повернулась до рідних. Проте повернулись не всі. І не кожен зміг лишити по собі продовження роду. Інша річ – каста вертухаїв. Ті і дітей народили, і призвичаїлися жити в тоталітарній системі, зрозумівши певні правила: виживає у цій системі зрадник, який вміє правильно пристосуватись до керівництва. Діти вертухаїв, на відміну від дітей жертв, озвичаїлись, усвідомивши, що можна красти, дурити народ, жити так, як і батьки, лишень потрібно увійти у систему. Тоді – не треба працювати. Потрібно говорити партійні гасла і ставати на чолі комсомольських та партійних осередків. Також непогано було піти працювати продавцем, зайняти певну посаду у держустанові. Саме в той період часу в обіг громадян увійшов стійкий вислів «блат», що походив від російського слова «блатной».

За словником жаргонізмів, блатні – це особи, яким належала реальна влада в тюрмах та на зонах. А серед громадян того часу слово «блатной» стало означати – привілейований. І той, хто мав «блат», тобто, міг щось дістати, щось вирішити, чи мав родичів у системі, чи сам до неї входив, вважався особою вищого рангу.

Не так склалося з дітьми жертв. Їм свідомо, за допомогою радянської пропаганди, прищепили стокгольмський синдром, і жертви почали ототожнювати себе з насильником, тобто – системою. Після смерті Хрущова ситуація в країні не стала кращою. І поняття «блат» стійко увійшло в життя громадян і проіснувало до офіційного розвалу імперської системи смерті.

СРСР – розвалився. Але в Україні влада опинилась в руках пристосуванців, які якраз і були нащадками вертухаїів, які ще до розвалу тоталітарної системи вчасно одружувались з доньками та синами тодішніх партійних лідерів, позаяк жоден з них працювати на заводі, фабриці чи землі (незважаючи на те, що офіційно СРСР називали країною робітників та селян) - не збирався. Усі вони ставали агентами КДБ, приймали правила тоталітарної системи і у будь-який момент готові були присягнути на вірність іншому вождю, аби убезпечити своє безбідне життя.

І так сталось, що велика кількість колишніх членів КДБ нині знаходиться в українському парламенті. Усі вони – колишні комсомольці, партійні лідери, які вирішили, що, вирвавшись з системи контролю (коли і партійного лідера могли приперти до стінки), тепер стали господарями території, яку колись окупувала росія, створивши СРСР. Проте, на додачу до цього, вони зрослися з криміналом, який навчив їх - як можна обкрадати державу і нарід.

Самі ж вони вирішили, що вони - еліта. Проте не та, що несе щось вичерпно прекрасне і призводить до появи чогось нового, а та, яка і досі вважає, що «блат» - зв’язки і можливість украсти, робить їх привілейованими і недоторканими. З можливістю робити все, що їм заманеться.

Лист, що віднайшли між речами Азарова, де російський прем’єр називає Азарова «ваше превосходительство», доволі красномовно доводить, що усілякі пахло (а саме «Пахло» є реальним прізвищем Азарова), що є нащадками вертухаїв, без освіти, інтелекту та бажання отримати справжню професію, аби працювати на благо суспільства, скориставшись блатом, отримали посади та привілеї, а потому почали вважати себе наближеними до богів – тобто такими, які переконані, що вони – кращі за інших.

І нині ця каста, що сповідує принцип СРСР про блат – при владі. Вони, як ракова пухлина, знищують державу, роблячи спробу довести народу, що їм дано право красти, тримати офшорні компанії та рахунки, обкрадати населення через тарифи на ЖКХ і тримати інших у форматі рабів, які не мають права мати власну думку, вимагати покращення життя, претендувати на високий рівень соціального захисту.

Але й серед народу, який не має «блатных» можливостей, велика кількість люду, що живе правилами СРСР, тобто – сповідує такі ж принципи і вважає, що все, що потрібно, це – втрапити у потрібний час у потрібне місце, аби стати до лав «блатных». Цей феномен проявився в останні роки, коли більшість люду усвідомили, що ті, хто вчора критикував владу, кричав, що відстоюватиме справедливість та європейські цінності і такий самий рівень життя, насправді, втрапивши до лав касти «блатных», дуже швидко навчились отримувати і використовувати дивіденди від влади для власного збагачення. І сьогодні в державі виникла ситуація, коли з одного боку існує велика кількість порядних і чесних людей, які не є представниками влади і не сповідують її принципів, які допомагають армії, волонтерам, вимагають моральності від влади та її носіїв, а з іншого – велика когорта тих, хто протистоїть цим людям і бажає законсервувати залишки совковості з СРСР, де нормальне життя лише у тих, хто має дотик до влади, хто сповідує аморальність, є цинічним і крадійкуватим. Хто вміє брехати, провадити афери і не має совісті та честі.

І ось цього спадку від СРСР, який наразі все ще існує в головах багатьох українців, потрібно позбутись. На гора мусять виходити моральні авторитети, чільники нації, для яких держава, совість, чесність та порядність є принципово важливішими за матеріальні статки та бажання збагатитись у будь-який спосіб. І такі ще в державі є. Гузар, Філарет, Притула, Мирослав Попович та багато інших, які переконані, як сказав Гузар, що «влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити».

Вільних сьогодні саджають до буцегарень. Голодних – підкуповують, продажних – купують. Влада з останніх сил тримається за спадок СРСР, коли людина переконана, що втрапивши до влади, або до неї присмоктавшись, вважається кращою за інших. І досі українцям доводять, що непотизм, який розвели у країні аферисти із кацапетовок, без освіти, знань, умінь, але з можливістю красти, є правильним. А ті, хто втрапив до влади на опозиційних і правильних гаслах, насправді не бажали боротись з системою і корупцією, а мали потребу втрапити до системи, бо також бажають власного збагачення, а не змін у країні. І тому наразі суспільству необхідно поставити за мету відродження морально-етичних норм та позбавлятись від стереотипів СРСР.

Саме тому доречно відкривати архіви КДБ, як старі, так і нові. Суспільство повинно дізнаватись правду про те, хто був вертухаями, хто знищував українців, хто працював і працює на КДБ. Саме цього і боїться совкова кодла. Вона зацікавлена, аби суспільство не знало правди. Аби воно не отримало підтвердження тому, що і наразі при владі агенти КДБ. А те, що саме розголосу своєї підлості та нікчемності вони і лякаються, підтверджується найсвіжішим прикладом, коли стало відомо, що полковник КДБ, якому вже давно за 90 років, але від рук якого загинув відомий художник Ніл Хасевич, подав до суду, вимагаючи від СБУ не відкривати доступ до його особової справи. Вертухаї дуже бояться розголосу, адже тоді світ побачить їхні справжні обличчя – нікчемних моральних потвор, які здатні лише красти, зраджувати і вбивати, при цьому збагачуючись особисто заради того, аби називати себе «превосходительствами» і зображуватися патриціями.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото istpravda.com.ua