​Членство у НАТО - це як золото Полуботка

Цей допис планую як останній з мініциклу щодо критичності ситуації, яка складається. Хоча мої роздуми ні на що не вплинуть.

Бо «Поінформований означає озброєний» — це не про нас (попередження про вторгнення пам’ятаєте?). В українців — унікальне міфологічне світосприйняття. Звідси й дуже влучний мем Густава Водічки про «батьківщину замріяних янголів». Від себе додам, що з отакенними іклами, щоб рвати ворогів. А якщо ворогів поруч нема, то один одного.

Але до теми. Постійно стикаюся з тезою, що загроза від росії зникне лише тоді, коли Україна стане членом НАТО. Цей міф настільки припав нам до душі, що ми навіть в Конституцію його запроторили — щоб надійніше убезпечитися. Щоб прям композитна броня, як в того «Челленджера», якого нам не дали.

Чому саме міф? З двох причин.

Перша. НАТО давно перетворилися на супербюрократичну контору, яка навіть питання знищення пацюків у підвалі розглядала би роками. І так і не наважилася б. Бо це ж живі істоти, а що Грета Тунберг скаже...

Для довідки: НАТО як організація здійснює лише невійськову допомогу Україні — медикаментами, харчуванням, навчанням, пальним. Не зброєю. Не боєприпасами.

НАТО старанно не помічає російських ракет і безпілотників, які залітають на територію країн Альянсу. Днями «шахед» у Румунії впав і що? Навіть на глибоке занепокоєння не наважилися. Тобто, все, що завгодно, аби тільки путін у кремлі відчував себе сухо і комфортно. І не нервував.

НАТО може проводити грандіозні маневри, енергійно перекидати свої сили в різні регіони, пропонувати бажаючим поглиблені плани прискореного наближення. А то й кандидатства. Потенційного. Років через десять. А реально воювати здатні армії конкретних країн — США, Великої Британії, Туреччини...

Дії, точніше, бездіяльність НАТО під час вторгнення росії, викликають сумнів, що ця структура реально захистить навіть Польщу або прибалтійські країни, бо якійсь орбан обов’язково буде проти. Що ж казати про Україну, яку й зараз путінські посіпаки у НАТО відкрито зневажають?

Друга причина в тому, що недоімперія вже не боїться НАТО. До повномасштабної агресії працювала система стримування, яка базувалася на значній технічній і технологічній перевазі армій Альянсу. В кремлі добре запам’ятали, як Штати під вивіскою НАТО легко раздовбали Югославію та Ірак, які були здебільшого озброєні радянськими зразками. Тими ж, що і росія. І кремлівським нариватися не хотілося.

Зараз росія перетнула межу цього страху. У цій війні осучасненій російський зброї протистоїть НАТІвська, але в руках українців. В недоімперії визнають, що українці — фантастичні воїни. Тільки вони здатні у надважких умовах, в холоді, в багнюці, під безперервними обстрілами та бомбуваннями боронити кожен клаптик рідної землі. В росії небезпідставно переконані, що зніжені НАТІвці в умовах виснажливої війни без правил — не здатні.

росія розкрутила свій військово-промисловий комплекс. Країна охоплена імперським завойовницьким психозом. Їй вже нема чого втрачати. Окрім війни, в неї нема іншого сенсу буття. Тому після припинення вогню (якщо воно відбудеться) росія підготується і знов неодмінно попре — на Україну або ще на когось. Бо пересвідчилися, що це цілком можливо. Їй не буде зважати — чи ми вже в НАТО, чи досі запекло шукаємо золоту бочку легендарного гетьмана.

Вихід? Тільки шлях Ізраїлю, який далеко не всіма сприймається навіть в Україні: ставати настільки сильними в воєнному, економічному, соціальному сенсі, щоби на нас не хотілося нападати. І укладати прямі безпекові угоди с розвиненими країнами. Але для цього треба бути корисними — той самий Ізраїль, наприклад, є надійним і ефективним провідником політики США на Близькому Сході. І загалом це — надскладне завдання, у нашому сучасному режимі імітування його не виконати.

Ну от, про марні сподівання на НАТО написав. Про зміну сценарію війни на негативний теж. Про створення Уряду Національної перемоги як вихід із кризи виклав. Навіть перші завдання такого уряду запропонував.

Тобто, добровільний та безглуздий соціальний обов’язок виконав. Далі повертаємося до звичної рефлексії на поточні події.

Олександр Кочетков, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Олександра Кочеткова