​Політичне майбутнє, або - за що українці більше ніколи не повинні голосувати

Політична криза в Україні на тлі війни проявила повну імпотентність та некваліфікованість і байдужість українських депутатів ВР, одні з яких виявились колаборантами, інші - некомпетентними заробітчанами. Коріння цієї політичної кризи - глибоке, бо ті, хто в Україні тридцять років при владі, робили все від себе залежне, щоб їх не відривали від політичного корита, а саму політику перетворили на бізнес, де особисте збагачення залежить від лобіювання інтересів третіх осіб.

Звісно, проявилась криза не сьогодні. Ще у 2019 році політичні маркетологи і піарники розробили декілька стратегій, котрі перекладають відповідальність за неякісну політику депутатів на виборця, впровадивши такі вислови як «наголосували», «мудрий нарід», неначе це виборці особисто вихолостили законодавство про вибори та вони ж внесли зміни в закони, згідно яких у чиновників і політиків немає відповідальності за свої дії.

Почалося все з відміни у бюлетені для голосування графи «проти всіх». Політтехнологи, розуміючи бажання тодішніх політиків ніколи не відходити від політичного корита, навіть в народ запустили технологію, коли тих громадян, які були проти кандидатів, яких їм підсовували політичні партії, почали обзивати «противсіхами». Звісно, така технологія куди зручніша, ніж набирати до партійних лав гідних, тих, хто подобатиметься виборцю, хто виконуватиме свої обіцянки. Куди легше, засунути до списку потрібних і ручних, навіть наймерзенніших, а громадян, які не бажають мерзоту підтримувати, назвати «противсіхами».

Політичні партії не спромоглись зробити в Україні реальні політичні рухи. Тільки партії «Свобода» та «Батьківщина» мали реальні осередки і проводили якусь роботу. Всі інші - імітували діяльність. Саме тому лідерам, які очолювали політичні партії, не потрібно було, аби у партіях малися реально активні і розумні активісти, котрі б робили в партії собі кар'єру, а потім, з низів, йшли вже у вищі щаблі влади. Через це немає в наших політичних реаліях ніякого primaries - голосування, в якому обирається один кандидат від партії з округу, чи району, чи осередку. Саме тому була відмінена і реальна мажоритарка, бо мажоритарний кандидат - незалежний ні від кого, окрім своїх виборців, з якими знайомий. І у співпраці з таким кандидатом вже партії треба такому кандидату платити, а не кандидату купувати місце у списку. А коли через закон провели ще й систему мажоритарного кандидата від партії (тобто: люди все одно не висувають свого, партія пропонує), то, наразі, кандидат від партії, що мешкає у Києві, може «перемогти» на Західній Україні.

Однак на таких нововведеннях можновладці не зупинились. Згодом виборче законодавство вихолостили в такий спосіб, що вже кандидати до всіх рад від виборців не залежали. Партія пропонувала своїх кандидатів, а людина могла лише обрати партію, або мажоритарщика від партії. А у 2020 році вибори вже були перетворені на повну імітацію і отримали всі ознаки виборів як у радянському союзі, а ще у законі з'явились виборчі квоти, але, навіть, за відкритими списками громадяни на ті списки ніяким чином впливати вже не могли (з нюансами можна ознайомитись у законопроекті №3485).

На повірку вийшло, що будь-хто з грошима міг купувати місце у списку партії (або, для кандидата, купували зацікавлені клептократи), а громадян лише ставили перед фактом, що от за конкретні списки і партії можна голосувати. А самі партії якістю своїх кандидатів не переймались.

Проте найбільша біда сталась, коли разом з партіями до політики стали приходити політичні проекти - партії одноденки (на час каденції парламенту). Такими проектами стали «Самопоміч», «Народний фронт». Саме тоді і започаткувалось проведення до рад всіх рівнів політичних проектів, члени яких аж ніяк не зацікавлені в розвитку країни і добробуту населення, а, залишивши каденцію, з грошима (які отримували за голосування, або лобізм) - зникли з політичного життя країни. Так, наприклад, країна донині відхаркує реформу пані Бабак, що прийшла в парламент з проектом «Самопоміч», і яка, хоч і пішла в уряд при прем'єрстві Гончарука за каденції президента Зеленського, однак, як повідомляє видання ДС, «на кінець січня 2022 року «живих» акаунтів Олени Бабак у популярних соцмережах та месенджерах знайти не вдалося».

І таких «депутатів» із політичних проектів, що минулої каденції, що нинішньої - більшість. Нині це - всі від партії «Слуга народу» і «Голос». Люди, котрі не розраховують ні на яку другу каденцію до ВР, а тому «запаковуються» за рахунок лобіювання інтересів третіх осіб, лобіюючи законопроєкти, котрі шкодять українському народу та економіці країни.

З усіх, хто брав участь у реалізації та просуванні «політичних проєктів», наразі покаявся лише Вакарчук: «Я недооцінив, наскільки на мене як людину багато хто покладав великі надії» - сказав він у своєму інтерв'ю. Особа, котра під своїм брендом провела до багатьох рад, у тому числі Верховної, людей з низьким інтелектом і без совісті, котрі дуже швидко почали монетизувати свій мандат і першими, чудово знаючи протестні настрої громадян, віддали свої голоси за той же закон про землю (прекрасно розуміючи наслідки і знаючи антиконституційність таких дій), не покаялась у тому, що провела до політики непотріб, а лише визнала, що не думала, що люди на політиків покладають покращення свого життя.

Однак, так як в нинішніх реаліях не існує покарання для депутатів, котрі порушують Конституцію України, котрі не переймаються, що їх притягнуть за незаконне збагачення, і яким все одно, що буде з країною, аби збагатитись особисто, такого покаяння мало.

Країні потрібні державники, яких ніколи не було і не буде в політичних проектах. Тож, громадянам треба засвоїти, що голосувати за «нові ліца», які не переобтяжені інтелектом і совістю, це - голосувати за їхнє збагачення і за погіршення власного життя. Бо, коли партія ще може думати про «політичну відповідальність», то політичний проєкт - ні, оскільки всі депутати в такому проєкті - випадкові люди, які або купили місце в проєкті, або яким купили там місце. А за обох цих обставин той, хто місце отримав, бажає або повернути вкладені кошти і заробити вдесятеро більше, або відробляє вкладені в нього гроші, лобіюючи законопроекти, що шкодять інтересам країни і народу.

Саме тому країні потрібна політична культура, а партії повинні нести відповідальність за дії своїх кандидатів і, хоча б таки почати проводити primaries, аби громадяни реально обирали кандидата, який згодом буде в тій чи іншій раді. Ну і потрібна реальна відповідальність депутата за порушення Конституції та недотримання законодавства і закону «Про статус народного депутата».

Але без зміни виборчого законодавства, дотримання законів тим же ЦВК (котре, того ж Арахамію зареєструвало незаконно) та реального покарання цих осіб за порушення закону - вибори і надалі будуть імітацією процесу і нагадуватимуть вибори у СРСР, коли партія давала кандидата, а люди ходили на дільниці, щоб у кафе поїсти бутерброди з червоною ікрою...

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото news.informer.od.ua