​Пропаганда та залякування - як інструменти політичного тиску на українців

В умовах війни Україна опинилася в ситуації, коли державні інструменти комунікацій самою владою використовуються з усе більшою інтенсивністю, але лише для того, аби залякати українців, змусити їх погодитись на капітуляцію перед ворогом, а також донести до громадян, що влада Зеленського, розкрадаючи країну, є для українців - найкращою.

Зеленський та його команда, в якій велика кількість відвертих колаборатнів, агентури ФСБ і просто злочинців, намагаються зламати українське суспільство, перетворивши його з бійцівського, коли у 22 році маса громадян добровільно пішла до військкоматів і туди стояли черги, на суспільство, котре не буде мати бажання воювати. І в цьому напрямку агентура ФСБ, що сидить в офісі президента, отримавши підтримку на той момент очільника сухопутних військ України, а нині вже і головнокомандувача Сирського, запустили в країні терор методами НКВС, перетворивши територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, посадові обов’язки яких чітко виписані в законодавстві і полягають в агітаційній роботі, перевірці фізичної підготовки, медичному огляді, відбору громадян на військову службу та направлення їх на навчання, ведення обліку резервістів та організації підвищення кваліфікації персоналу, в структуру НКВС більшовиків репресивно каральну систему часів більшовиків.

Насправді, Зеленський і його 5 менеджерів, незважаючи на показуху і браваду з заявами про перемогу, своїми діями і методами ніколи на перемогу не працювали. Та й не можуть 5 менеджерів, у котрих прямі зв’язки з російським ФСБ, працювати на реальну перемогу України. І це — всі розуміють, однак вголос не озвучують. Політична опозиція — мовчить і спостерігає, допоки проросійські сили ламають українське суспільство зсередини.

А методи обрали кардинальні, так щоб повністю зірвати мобілізацію та залякати населення. При цьому навіть не криються, що мобілізації підлягає прошарок населення, котрий не має дотичності до влади і не є підготовленим. А от представники правоохоронних структур, велика кількість силовиків, податківців, митників та дотичних, разом з представниками громадських організацій — мають чітке бронювання. І постійно Міністр внутрішніх справ Клименко дає інтерв’ю, де зазначає, що поліція і дотичні до МВС структури не можуть підлягати мобілізації, бо... не підготовлені. Міністр вперто робить вигляд, що ніколи не читав і в очі не бачив закону «Про національну поліцію», в якому у ч.2 та ч.4 ст. 24 вказано: «У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України, беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості»; «Під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» шляхом безпосереднього ведення бойових дій».

І влада Зеленського це все підтримує і заохочує, чим злить населення, котре вже сьогодні починає тихий спротив, наносячі шкоду відділенням «Укрпошти».Паралельнов ефіри виходять люди, котрі себе і своїх рідних убезпечили від фронту, але при цьому наголошують то на призові 18-річних, то на мобілізації жінок. Звісно, що обрані зеленими більшовиками методи, - пропаганда та залякування, викликають значний опір і неприйняття з боку багатьох громадян.

При цьому реально воюючі командири вже неодноразово наголошували, що вони не зацікавлені, аби на фронт відправляли непідготовлених і невмотивованих. Тобто: самі військові неодноразово говорили, що обрані зеленими більшовиками методи мобілізації, направлені на зрив реальної мобілізації, оскільки більшовики не приховують, що під гасла про перемогу та патріотизм, реально здають території країни, свідомо проводять неякісні дії, свідомо підтримують правила радянської армії, поділяючи принцип, що «баби ще понароджують».

У той же час високопосадовці, повивозили своїх дітей з країни, а прокурори, судді, депутати, чиновники та представники силових структур залишаються звільненими від призову, навіть попри високі ризики для країни. Вибірковість у підході до мобілізації створює враження, що держава у вигляді Зеленського і 5 проросійських менеджерів партії регіонів свідомо не об’єктивно розподіляє тягар війни, а використовує цей процес для контролю над населенням, розділяючи його на «привілейованих» та «звичайних» громадян.

Ця ситуація викликає серйозну недовіру до влади. Чимало українців сприймають таку політику, як спробу змусити суспільство до прийняття компромісних рішень, які можуть передбачати поступки в умовах війни. Це породжує громадську критику і почуття несправедливості серед населення, особливо тих, кого мобілізують примусово.

Паралельно у медіапросторі все активніше розгортаються пропагандистські кампанії, які створюють певний наратив залякування та формування громадської думки до капітуляції. Через єдиний марафон та дотичних до влади блогерів державні органи намагаються переконати суспільство у необхідності політики компромісів, заохочуючи до думки, що війна є вкрай виснажливою та недоцільною для продовження. При цьому всі такі повідомлення - це маніпуляція емоціями, що направлена на те, аби представити спротив окупантові, як безнадійний процес, який обов’язково потребує «розумного виходу». Проте такий підхід теж викликає зростаючий опір серед населення, оскільки для більшості українців боротьба за суверенітет є принциповим питанням.

На жаль, влада вже і не приховує, що невід'ємним інструментом залякування в умовах мобілізації стали дії територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки (колишніх військкоматів), які все частіше організовують облави, затримують чоловіків на вулицях та вдаються до інших жорстких заходів. Це викликає асоціації з НКВС часів СРСР, коли контроль над громадянами здійснювався через репресії і страх. Важливо також зазначити, що такі дії не просто налаштовують суспільство проти влади, а й підривають довіру до державних інституцій та верховенства права. Схожа поведінка притаманна авторитарним режимам, які керують через страх і репресії, що фактично порушує демократичні засади.

Ситуація з примусовою мобілізацією та залякуванням завжди матиме негативні наслідки для суспільства. Якщо державна політика буде зосереджена виключно на залякуванні, це призведе до подальшого відчуження громадян від влади і зростання суспільного опору, особливо серед тих, хто вже відчуває себе несправедливо вразливим до мобілізації на фоні «недоторканих» силовиків, котрі і повинні стати в стрій.

Захист національних інтересів України вимагає прозорості у підході до мобілізації та побудови чесної політики у спілкуванні з суспільством. Пропагандистські кампанії та залякування, які спрямовані на те, щоб примусити суспільство до прийняття капітулянтських рішень, лише розколюють націю, тоді як необхідно працювати над зміцненням єдності та довіри.

Тож критично важливо, аби громадянське суспільство почало активно контролювати дії влади, запобігаючи будь-яким зловживанням повноваженнями і порушенням демократичних принципів та повернення дій ТЦК в рамки закону. Громадяни мають залишатися активними і пильними, щоб не допустити політичної маніпуляції та тиску. І тому пора розпочинати публічний діалог і запроваджувати інформаційну прозорість та об’єктивність у висвітленні реальних потреб країни у воєнний час, поверненню до якісної мобілізації, що грунтується на засадах вмотивованості, законності та гарантії для військовозобов’язаних. Саме такий підхід сприятиме розвитку суспільної злагоди і відновленню довіри до держави.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фотоколаж Конфлікти і закони