​Сирський - совковий непотріб чи все ж таки агентура?

Практично всі пострадянські країни, вже через рік після повномаштабного вторгнення росії до України, зняли з усіх відповідальних посад осіб, які хоч якось дотичні до росії, або мають там родичів. Інша річ Україна, на яку росія напала. Тут при владі, серед суддів та чиновників, не лише ті, хто мають родичів у росії, а ще й такі, що мають російські паспорти. Але це не заважає їм залишатись на посадах. Ба більше, у нас весь офіс президента — проросійський: агентура ФСБ сидить на Банковій і керує країною в інтересах окупанта. І Зеленського це — влаштовує. Як влаштовує його і кремлівський курсант Сирський.

Якщо розглядати ситуацію з позиції здорового глузду й елементарної національної безпеки, то наявність родичів у росії у військового посадовця рівня головнокомандувача — це прямий конфлікт інтересів і загроза національній безпеці. В умовах війни з державою-агресором такі зв’язки не просто компрометують, а роблять людину вразливою до шантажу, впливу чи навіть вербування. Але ніхто і натяку не чув, аби ФСБ, котре вбиває, гвалтує і травить їм неугодних навіть за кордоном, та мало хоч якісь претензії до родичів Сирського. Це не дивно?

Сам факт, що главком в Україні має прямі зв’язки з росією,тоді як Польща, країни Балтії, Чехія та інші однозначно й жорстко усувають із державних структур усіх, хто має російське походження, бізнес-зв’язки чи родичів в росії, - говорить про те, що насправді Зеленський не вважає росію ворогом і його влаштовує оточення, яке має безпосередні зв’язки з росією.

Останні роки стало зрозумілим, що українська влада не є українською за суттю, вона лише декларує патріотизм, але водночас ігнорує базові принципи національної безпеки. Те, що в країнах НАТО й ЄС давно визнано неприйнятним, у нас - норма. Це не просто слабкість - це ознака контролю або співпраці з ворожою системою. І поки такі люди визначають політику й командують армією, суспільство буде залишатися в небезпеці не лише через зовнішню агресію, але й через внутрішню зраду.

Однак український політикум косить під дурня і підіграє зеленим запроданцям, котрі на весь світ деомнструкють, що створили концтабір, порушують права людини, а умови життя полоненого свідомо зробили кращими за умови життя військового і пенсіонера. А які справжні пріорітери у влади і Сирського стає зрозумілим з їхніх дій, які б меседжі вони не закидали.

Аж враз Сирський дав інтерв’ю «Лівому берегу». Цікаве чтиво: кремлівський курсантик розповів багато суттєвого, на що суспільство не дуже звертає увагу. Так, наприклад, він прямим текстом розказав про бажання створення ще й цифрового концтабору. Більшовики-енкаведешники, вони такі: собі красти і жирувати, іншим, якщо не трудодні без паспортів, як в СРСР для селян, так повний контроль цифрового концтабору.

Цікаво й інше. Все інтерв’ю - це уникання конкретики та надмірна абстракція у відповідях.

Замість чітких фактів, оцінок ситуації, назв напрямків чи навіть розмитого аналізу стану справ на фронті, читаємо радянські кліше: «Ми маємо перемогти. Ми працюємо. Ворог не зможе нас зламати». Ще за рядянських часів усі нормальні люди знали, що оті партійні наративи — пустопорожнє завивання без змістовного навантаженя і банальна пропаганда. Тож фрази на кшталт: «Ми стоїмо за наш народ і землю. Це наша сила», «ми не маємо права говорити», «це військова таємниця», «я не можу все розкривати» - це не про правду на фронті. Це про сподобатись владі у вправності спілкукватись мовою пропаганди, не сказавши правди. Ба більше, там, де справді потрібно сказати правду, Сирський прикривається фразами та кшталт: «Ситуація складна, але під контролем», або «Наші воїни непереможні, ми демонструємо героїзм кожного дня».

В інтерв’ю ніхто не прочитає і натяку на проблеми в командуванні, логістиці, політичних рішеннях. Отже, Сирьский не бачить недоліків і його все влаштовує. Що наштовхує на думку, що читач читає думки агента впливу, а не воєначальника, котрий у курсі, що відбувається на передовій.

В інтерв’ю, яке подається як позиція головнокомандувача, немає думок діючого командира — ми стикаємося з текстом, котрий нагадує втілення стратегічних комунікацій або навіть інформаційних операцій. Цей текст не є свідченням особистої участі у війні, а нагадує вивірену заяву, вичищену від реальних оцінок, сумнівів і фактів. Все інтерв’ю - це уникання конкретики та надмірна абстракція. Замість чітких назв напрямків, аналізу ситуації, оцінок втрат або стану фронту,озвучуються порожні формули на кшталт «ми маємо перемогти», «ворог нас не зламає», «ми працюємо». Такі гасла не містять змістовного наповнення, але покликані формувати відчуття мобілізації, на що загалом і розраховані. Але Сирський, котрий досі живе в СРСР, так і не може дотумкати, що українці воюють не за СРСР і не за Зеленського, і не за те, щоб Сирський сито їв та гарно спав. Але риторика пізнього СРСР і передає справжню сутність Сирського.

Характерною рисою цього інтерв’ю можна назвати постійне уникання деталей під прикриттям «військової таємниці» або «відповідальності перед суспільством»: «я не можу сказати», «це не для публічного розголосу». Сирський, який думає, що пропаганду викладали тільки йому в російському ВУЗі, за стандартними кальками радянської партмашини робить спробу донести читатчеві образ людини, яка нібито все знає, але мовчить заради держави. Хоча на фоні дій «м’ясника Сирського» (так його кличуть військові), державою ніколи і не пахло. Пахло особистими корисними цілями і амбіціями, але Сирський чомусь думає (як і Зеленсбькицй, між іншим), що він один — розумний. А інші — ідіоти.

Проте в інтервю є декілька фактів (окрім озвучення про створення цифрового концтабору), які у будь-якої нормальної людини з емпатією та совістю, викличуть жах. Перше питання відносно того, що у Сирського запитали, чи «можна було краще підготуватися (до війни, авт.), озираючись назад?». Відповідь не просто поставила до кутка. Вона шокувала: «Усі ж сподівалися і заяви були, що війни не буде...». Дійсно? На фоні того, що кожен свідомий громадянин розумів, що після Грузії росія піде на Україну? Після того, як усі розвідки зробили офіційні заяви? Це хіба відповідь відповідального полководця, котрий мав доступ до розвідданих? Подібна відповідь банально дискваліфікує його як професійного військового в очах будь-кого, хто хоч трохи розуміється на відповідальності й обов’язках командування, адже подібні заяви - це ментальність цивільного, необізнаного або безвідповідального глядача телевізора, але аж ніяк не генерала, який мав би мати справжню картину загроз і готувати армію до найгіршого сценарію, а не до найкращих надій.

Налякала і викликала шок заява Сирського щодо того, що чотириждиухилянт Зеленський вимагає щомісяця 30 тисяч нових мобілізованих. На цьому фоні виникає питання: а куди ж зникають усі, кого мобілізували раніше, з розрахунку 30 тисяч на місяць? Адже, якщо щомісяця потрібно нових 30 тисяч мобілізованих, значить, приблизно стільки ж людей вибуває з ладу через загибель, поранення або психологічне виснаження. Цифра надто висока, щоби вважати її звичайним кадровим оновленням. Тим паче на тлі офіційних запевнень про «стабільність фронту» й «ефективне командування». Окремий цинізм - це те, що подібну вимогу висуває Зеленський - людина, яка чотири рази уникала служби в армії у мирний час, а нині диктує фронтові правила з бункеру. І подібне - підриває легітимність його вимог в очах суспільства, бо моральна позиція «ухилянта-верховного головнокомандувача» викликає природне обурення тих, хто втрачає на війні своїх рідних.

Огидним був і коментар Сирського щодо того, що росіяни своїх закидають грошима, а українська сторона такого робити не може. Останні заяви, на фонні розкрадань, на фоні оплат мерам і адміністраціям захоплених і знищених міст, на фоні шалених і непотрібних тендерів, - виглядає дивно, бо Сирський, якщо він зацікавлений у перемозі, повинен був зробити акцент на тому, що гроші є, але їх витрачають не за призначенням і крадуть. Але — не сказав. Як і промовчав про діяльність ТЦК-НКВС, яке розпочало своє свавілля ще за часів, коли саме Сирський очолював сухопутні війська, яким ТЦК і підпорядковується. А Сирський не може не знати про те, що ТЦК поводять себе як кадирівці: викрадають людей і вимагають викуп. А зважаючи на те, що в Україні немає корупції, а сам каркас влади і є корупція, і всі, хто монетизує свої посади, обов’зково дають відкати на гору, то у громадян і журналістів є підстави вважати, що усі, хто отримує посади (у тому числі - військові) за свою лояльність до влади мають ренту (як опрічники при Івані Грозному) і що Сирський про людоловів і гроші — знає, але його це не хвилює, як і реальна перемога України. Бо якби він реально був націлений на перемогу, ми б чули іншу риторику. І вона б не була бравурно-піарною про «каву в Криму», але він би точно озвучив те, що в тилу сидять майже 700 тисяч військових, які отримують зарплату як в ЗСУ, але не воюють, він би також висунув претензію президенту щодо невиконання ч.2 ст. 24 про «Національну поліцію», яка констатує, що «У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості».

Проте Сирський нічого про вищезгаданий резерв не казав. Він у курсі, що в тилу лишаються величезні резерви «приписаних до фронту», які насправді не беруть участі у бойових діях. Це й військові пенсіонери, які не мобілізуються, і силовики з МВС, ДБР, СБУ, служби спецзв’язку і т.п. які не беруть участі в боях, хоча мають військові звання. Є і цілі батальйони, які виконують функції охорони, тилового забезпечення чи просто «числяться» (а про них часто пише журналіст Бойко), тоді як ТЦК полюють на тих чоловіків, які не мають грошей або зв’язків. Усе це створює не просто дисбаланс, а глибоке почуття несправедливості. І Сирський не може цього не знати. Але він не озвучив нічого подібного у своєму інтерв’ю. Зате натякнув, що Зеленський і його команда за допомогою Сирського та ТЦК займається знищенням непідготовлених до фронту чоловіків і цих чоловіків — 30 тисяч на місяць. І це ще раз підтверджує прізвисько Сирського «м’ясник» - аморальної, цинічної і профнепридатної особи, або відвертого агента, що працює на росію.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Олександр Сирський. Фото Харківський медіа хаб