Джентльменський юридичний набір українського судочинства

Подробиці

Опубліковано 21.06.2009 19:17

Автор:

Конфлікти і закони

Переглядів: 5242

NT size=2>Як і будь-який суповий набір, юридичний, а точніше – судейський, відзначається сукупністю певних елементів, властивих спорідненим наборам, мета яких полягає у спрощеному, майже механічному, навіть автоматичному розв’язанні проблем без вмикання клітин головного мозку. Придбавши, скажімо, суповий набір, ви позбавляєтесь рутинної операції по обезголовленню курки чи півня, обдирання пір’я, обсмолення, розтинання - ой скільки ще там заходів доводиться вжити, аж доки на столі не запарує смачний суп з локшиною, заправлений майонезом та смаженою цибулею з кропом. Що то за мудрі люди розфасували у поліетиленовій торбинці всі курячі подробиці! Це лише на перший погляд здається, що трафаретний набір є ворогом творчості – у юридичній практиці подібний набір покликаний відлякувати позивача, точнісінько, як на городі відлякує горобців опудало. У судді ця операція виконується коректно з джентльменською, майже телеграфічною точністю.

Відчиняє суддя двері до власного кабінету, а на столі вже на нього чекає стос позовів та скарг. Суддя теж людина, і в нього так само болить голова від перевантаження, як і у всіх смертних. Тут без вигадки, на зразок курячого набору, ну ніяк не обійтись, особливо, коли на столі причаїлись єхидні позови, що з них слави не заживеш, а хвороби набудеш – справи проти владних чиновників, сиріч – супроти держави, бо держава це, можна сказати, певна абстракція, а оскаржуваний чиновник – конкретизація філософської категорії – влади, яка призначає на посади суддів, встановлює зарплати, надає квартири, просуває або гальмує рух по службових сходах. Тут думати нема чого, тут для судді все зрозуміло. Тому перше правило судді - розфасувати справи за правилами супового набору: 1) безпечні, 2) сумнівні, 3) небезпечні і… в окремий далекий ящик письмового стола засунути позови проти державного службовця як дуже небезпечні. 95 відсотків таких позовів суди в усіх країнах СНД, як стверджують західні ЗМІ, - розв’язують на користь державного апарату. Майже автоматично, майже за встановленою джентльменською схемою, з економією роботи нейронів мозку. Воно й не диво, всі оті судді зачаті і народжені в одному і тому ж збереженому і досі комуністичному правовому інкубаторі,всі хочуть споживати хліб з маслом, бо як відомо з часів Сковороди «…кожному рот дере ложка суха.»

Ось «суповий» набір судді для «відмітання» з порогу небажаного позову:

1.«Неконкретно викладені вимоги». (В окремих випадках суддя вдається до не зграбного «набору»: «у позовній заяві не вказано адресу відповідача». Випадок досить рідкий, на який здатний лише тупий суддя, оскільки без вказаної адреси відповідача відповідальний черговий юрист позову просто не прийняв би).

Суддя знає, що за законом він «недоторканий», через те не дуже переймається відповідністю зауважень до суті справи, бо тільки судді надано право знати, чи існують у конкретному позові справжні, чи вигадані недоліки. Наприклад, суддя Шевченківського суду О.Шостак вийняв перший юридичний набір, пошарудів у мішечку рукою і витяг номерок, за яким, на його думку, в позові ветеранської організації проти наклепів та паплюження честі і гідності громадської організаціїз боку прокомуністичного «Кієвського вєстніка» є «неконкретно викладені вимоги». А вимоги елементарні - визнати наклепом і паплюженням честі і гідності громадської організації «Кієвським вєстніком», де четверо колишніх військовиків вже неіснуючої армії неіснуючого «Союзу» у статті «Київський палац ветеранів потребує захисту» звинувачують членів некомуністичної ветеранської організації в убивствах разом з ГЕСТАПО радянського мирного населення. Напочатку війни найстаршим ветеранам, які непрохані з’явились у палаці, не виповнилось і 8-10 років, а декотрі ще були у сповитку. В позові чітко сказано, що серед членів Всеукраїнської ветеранської організації немає жодного, хто б здійснював розстріли невинних людей у частинах НКВД або ГЕСТАПО. Куди вже конкретніше? Але судді потрібна зачіпка, щоб повернути позов, тому він уперто вимагає міфічної «конкретизації». (Ану спробуйте назвати суддю шахраєм і бовдуром, можете бути певні - «конкретизації» йому не знадобиться для початку справи за образу суду).

Суддя Печерського суду С.Смикпо по праву заслуговує звання чемпіонки рекордів Гінеса серед київських суддів по вживанню запрограмованих «супових» наборів: в упертій боротьбі з позивачем на підставі набору «неконкретності заявлених вимог» непохитна суддя не допускала до розгляду справу проти сваволі чиновництва на протязі року. І тільки після третьої ухвали Апеляційного суду справу у судді Смик було забрано і передано новому. А що ж суддя Смик? Напевно, відсторонена від роботи через зловживання службовим становищем? Ні, вона працює і досі, на благо українського законодавства, де просто, на відміну від законодавства РФ, забули прописати статтю про відповідальність судді за зловмисне затягування справи.

А коли бар’єр «конкретизації» подоланий, і судді нічого не залишається, як розпочати провадження по справі, у «суповому наборі» є заготовлені стереотипи, ім’я яким «недоведеність». Якщо ви, захищаючи перед свавіллям чиновництва власне авторське право, скажімо, на здійснені сценічні постановки, просите суддю того ж таки Печерського суду пана В.Мельника викликати свідків та учасників драматичних сцен, а також з метою доведення витребувати протоколи жюрі огляду сценічних творів, де вказано ваше прізвище постановника, то не майте сумніву, суповий, чи то пак, «юридичний набір» і тут не підведе: суддя просто оголосить, що і свідки і документи «ніякого стосунку до справи не мають», а отже слідом за «конкретизацією» торжествує «недоведеність» - і незалежний суд України в особі судді Мельника цілком логічно приходить до зрозумілого висновку…

Але є серед заготовок «юридичного набору» один надзвичайної сили, - «печений гарбуз». Його принцип настільки ж простий, як і безсоромний: розглядати справу протягом майже року за одними фактами, а ухвалювати рішення за іншими, що у слуханні не розглядались. Справа протягом дев’яти місяців у Печерському суді розглядалась про незаконні дії адміністрації, а ухвала про відмову у позові основувалась на «пропущенні терміну давності подачі заяви» (два роки тому першому судді - а це вже третій). Тільки розкрив рота позивач, щоб показати копію першого звертання до суду, як йому вже підносять «печеного гарбуза»: рішення прийнято. Так і залишається стояти занімілий позивач з відкритим ротом, доки суддя С.Волкова у чорній, наче попівській, ризі проходить повз нього у супроводі секретаря з виразом чесно виконаного громадського обов’язку.

І вже десь там зі споду юридичної торбинки з «набором» дістається суддями неперевершена заготовка по затягуванні справи. Назва їй «сам дурак». Вживається виключно до набридливих і нетерплячих позивачів. Починає такий собі невгамовний «борець за правду» репетувати про зловмисне затягування справи, якт ут же йому з курячого набору і кидають на гарячу сковорідку ухвалу, за якою отой самий «борець» і є зловмисником, тобто сам же затягує початок розгляду справи, бо не з’являється на виклики до суду. Нетерплячий позивач проти такої нахабної брехні закипає гнівом, наче самовар на морозі, а йому голова суду у відповідь на скаргу і повідомляє: такого і такого от числа ви були викликані повісткою до суду, а ви чомусь не прийшли і до судді Смик, і до Остапчук, і до Карабаня. Ось повідомлення про виклик, читайте уважно у вашій же справі.

І біжить, задихаючись, невгамовний шукач правди до канцелярії суду з вимогою показати журнал реєстрації відправленої пошти, а йому, зрозуміло: «не положено».

- Тобто, я не маю права перевірити підробки документів, пов’язаних з інформацією про мене? Ви знайомі із законом про інформацію?!

- І знайомі, каже канцелярист, і співчуваємо, але «не положено»!

І строчить з кулемета скарг замучений позивач по чиновницькій судовій братії, відомій на весь світ, як братії «корумпованої», а йому у відповідь голова Печерського суду Н.М.Фадєва:

- Повідомлення, вибачаємось, таки було направлено, але трапилась помилка - не на ту адресу надіслала секретар судді Смик Чиляєва. Але «самовар з морозу» закипає, аж гуде:

- За якою адресою «помилково» направлений виклик на суд? Я піду з перевіркою!

Нема де дітись: операція «сам дурак» провалилась - голова Печерського суду і одночасно Голова Ради суддів м.Києва Фадеєва, як то пишуть, «із сумом повідомляємо», пошилась у дурні разом із своїми підлеглими, визнавши: судова повістка не висилалась зовсім.

І полетіли скарги вже до Окружного адміністративного суду на трьох суддів Печерського суду, які вживали таку ж саму підробку документів, але ж і там є свій «курячий набір»: суддя за Конституцією «незалежний», ми не маємо права.

- Мені наплювати, кричить вже неввічливо «самовар», на всі ваші «недоторканності», ви всі разом порушуєте моє конституційне право на перевірку інформації щодо мене!

Апеляційний адміністративний суд подумав, подумав над аргументом «самовара» про Конституцію, недоторканність і «наплювати» та й поставив скаргу на дії трьох суддів Печерського району у чергу на розгляд. Що не спитає позивач, а йому спокійно - чекайте черги.

Вдаючись до різноманітних «супових наборів юридичного ґатунку», судами Києва недопущено до провадження справи:

Шевченківський райсуд, голова суду І.Тельникова - три роки блокується справа позову до Київського економічного університету (КНЕУ) за зрив меморіальної дошки на честь підняття національного прапора 1 травня 1966 року студентом Георгієм Москаленком та робітником Віктором Куксою;

другий рік справа проти Управління соціального захисту та керівництва Київського палацу ветеранів пересилається від Печерського до Окружного адміністративного, а потому вже і до Господарського судів. Останній вже двічі відмовляв у прийнятті не зовсім приємної справи - скарги на відмову виконати Указ Президента про відзначення пам’яті Героїв України Романа Шухевича, Вячеслава Чорновола, Олекси Гірника шляхом розміщення тексту Указів та портретів Героїв у музейній кімнаті, де віддається шана тільки служителям колишнього Союзу від керівників партії до«вертухаїв» ГУЛАГу. Дарма, що 106 стаття Конституції проголошує Укази Президента України обов’язковими до виконання на всій території нашої держави;

другий рік, як відданою боротьбою Шевченківського суду блокується позов до прокомуністичної газети «Кієвський вєстнік» за образливе звинувачення ветеранської організації (державників) в убивствах разом з ГЕСТАПО мирного населення України - звинувачують саме організатори голодоморів та масового знищення невинних людей, трупи яких закопані у Биківнянському лісі, під Харковом, Уманню, Дубном, Рівному, Чорткові, Дем’яновому Лазі – під кожними великими і малими містечками України.

Ніяк не може знайти Окружний адміністративний суд апеляційне оскарження проти відмови суду прийняти позов проти Районного віділення міліції Шевченківського району, яке сфальсифікувало висновок про буцім-то відсутність дозволу на встановлення меморіальної дошки на стіні КНЕУ авторами О.Грибом та С.Таужнянським. Ну отака біда, не знаємо, куди поділось!

Нехай собі болить голова у Європейського суду, куди з протестом проти порушення прав громадянина судами нашої держави звертаються позивачі - там отой суд у Страсбурзі самими скаргами на українське судочинство завалений по саму зав’язку – нехай собі, а «нам своє робить». Недарма нас одягнули, наче священників у сутани, а як треба , то й кадила в руки візьмемо, а на поталу виборців, які, бачте, хочуть нас обирати (ще чого!), не дамось! У нас - Конституція. А це вже якщо і «суповий набір»», то особливий.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення ветеранів (державників), «бєндєровцев» за визначенням «борців за благо українського народу» - компартії України

Наступна стаття »

Додати коментар